Наприкінці вересня черговий раунд переговорів на найвищому політичному рівні у рамках діалогу Белград – Приштина під егідою Євросоюзу не відбувся. Зустріч перенесли на жовтень, підготовка до неї велася майже місяць. За цей час жодна із сторін переговорного процесу не зробила суттєвих кроків до підписання остаточної угоди про нормалізацію.
Після досить швидкого підписання угоди між Сербією та Косовим про економічну нормалізацію у вересні за посередництва Дональда Трампа та Спеціального представника США у діалозі Белград-Приштина Ричарда Гренелла були підстави говорити про підписання і політичної угоди між двома країнами.
Утім, чудес не відбулося, бо Сербія та Косово зайняли принципові позиції щодо умов, які мають виконати кожна із сторін. При цьому Мирослав Лайчак, Спеціальний представник ЄС по Західних Балканах, наголошує на можливості підписання угоди, хоча визнає, що це буде складно.
Вимоги Косова та Сербії
У жовтні на порядку денному стояли по одній вимозі від Белграду та Приштини. Президент Сербії Александар Вучич вимагав, щоб у Косові виконали пункти 1-6 Брюссельської угоди 2013 р., в яких йдеться про створення Асоціації сербських муніципалітетів.
Прем’єр-міністр Косова Авдулла Хоті та президент Хашим Тачі відкидали і продовжують появу такої адміністративної одиниці у складі держави, посилаючись на її унітарність, що закріплено у Конституції. Окрім того, з косівського боку упродовж жовтня звучали досить категоричні заяви щодо майбутнього угоди. Авдулла Хоті неодноразово у своїх виступах перед ЗМІ та під час зустрічей з представниками Європейського Союзу говорив про терміни підписання угоди про нормалізації. Прем’єр-міністр дав зрозуміти, що якщо документу не буде до кінця 2020 р., максимум в перші місці 2021 р., то діалог Белград – Приштина припиниться.
Отже, наріжним каменем та предметом суперечок обох країн стала Асоціація сербських муніципалітетів із штаб-квартирою у місті Північна Митровиця. Її появу визначили пункти 1-6 Брюссельської угоди, укладену Сербією (підписав тодішній прем’єр-міністр Івіца Дачич) та Косовом (тодішній прем’єр-міністр Хашим Тачі) у 2013 р. за посередництва ЄС (Верховний представник ЄС Кетрін Ештон).
Дане адміністративне утворення мало об’єднати 10 муніципалітетів Косова, де переважають серби. Зокрема, це Грачаниця, Північна Митровиця, Зубин Поток, Лепосавич, Звечан, Штрпце, Клокот, Ново Брдо, Ранілуг, Партеш. Чисельність населення на цих територіях, які становлять 15,6% усієї площі Косова, варіюється від 70 тис. до 130 тис. сербів. (точні дані відсутні, бо населення бойкотувало перепис 2011 р.).
Відповідно до Брюссельської угоди, Асоціація сербських муніципалітетів мала б тільки повноваження у сфері освіти, культури, здоров’я, міського планування та економічного розвитку.
Ще у 2015 р. Конституційний суд Косова розглянув угоду, укладену 25 серпня 2015 р. про основні принципи та засади створення Асоціації сербських муніципалітетів прем’єр-міністром Сербії Александаром Вучичем та прем’єр-міністром Косова Ісою Мустфою. Було вирішено, що угода законна, підписана без правових порушень. Це означало, що регіони проживання сербів мали утворити одну адміністративну одиницю, яка б повністю відповідала конституційному устрою Косова.
На Брюссельську угоду, договір від 25 серпня 2015 р. та рішення Конституційного суду і посилається президент Сербії Александар Вучич, вимагаючи від ЄС та Косова включити в остаточну угоду про нормалізацію пункт про Асоціацію сербських муніципалітетів.
Позиція Євросоюзу
Роль зв’язуючого євроланцюгу, який має колись поєднати Сербію та Косово, дісталася у жовтні Спеціальному представнику ЄС по Західним Балканам Мирославу Лайчаку. Він проводив постійні зустрічі з представниками делегацій обох країн та здійснив поїздки до Приштини і Белграду.
Спецпредставник ЄС у регіоні у своїх заявах відзначав, що між двома країнами можлива тільки всебічна нормалізація відносин, чого реально досягти за декілька місяців.
За попередні місяці вдалося досягти викладення на папері конкретних пропозицій по особах, що зникли безвісти у 1998-1999 рр.
Поки що це єдині локальні успіхи у роботі сербської та косівської делегацій в Брюсселі під егідою ЄС.
У жовтні експерти продовжували обговорення фінансових претензій та майнових проблем. Утім, ці аспекти доопрацьовуються, тому остаточного рішення по ним, зафіксованого на папері немає.
Демонстрацією зацікавленості ЄС у пришвидшенні діалогу Белград – Приштина стали візити Мирослава Лайчака до Косова (14 жовтня) та Сербії (15 жовтня). Він провів зустрічі з президентами Хашимом Тачі і Александаром Вучичем, представниками урядів цих держав.
Конкретних обговорень майбутньої угоди про нормалізацію не було, Спецпредставник ЄС обсудив з кожною з сторін діалогу досягнуті здобутки за останні чотири місяці, особливості економічної співпраці у регіоні, можливість залучення інвестицій від ЄС, у тому числі в інфраструктурні об’єкти.
Після кожної зустрічі Мирослав Лайчак робив досить проникливі і позитивні дописи у Твіттері, підкреслюючи, що переговори були надзвичайно продуктивними.
Дійсність видається трохи іншою. Зокрема, президент Косова Хашим Тачі закликав Європейський Союз почати лібералізацію візового режиму між ЄС та Косово, оскільки країна виконала усі необхідні вимоги.
Тачі вважає, що підписати остаточну угоду про нормалізацію можливо тільки тоді, коли Євросоюз підніме питання про визнання Сербією незалежності Косова.
Саме цей пункт має бути № 1 у майбутньому документі про нормалізацію відносин. Важливим наслідком визнання незалежності Косова з боку Сербії стане можливість приєднатися до ООН.
Александар Вучич, у свою чергу, вимагав повного втілення та реалізації усіх пунктів Брюссельської угоди 2013 р. Аналогічної позиції дотримується Петар Петкович, який з жовтня очолив Канцелярію по Косово і Метохії в уряді Сербії.
Він розкритикував список побажань Хашима Тачі до Спецпредставника ЄС, вказавши на те, що краще б президент Косова згадав про свої зобов’язання щодо Брюссельської угоди.
Цікаво, що Мирослав Лайчак підтримав цю вимогу Вучича. А от прем’єр-міністр Косова Авдулла Хоті проти цього документу. За його словами не можна порушувати цілісність та унітарність держави, тому створення Асоціації сербських муніципалітетів у Косово не буде.
Таким чином, ці зустрічі Лайчака із косовськими та сербськими високопосадовцями демонструють відсутність зв’язку бажань ЄС та вимог учасників діалогу. Досить очевидно, що ані Тачі, ані Вучич не чують один одного, як і не розуміють до кінця кроків, які робить Європейський Союз для укладання всебічної угоди. Переговори, відновлені у липні цього року, практично не просунулися вперед. Усі успіхи, яких вдалося досягти за цей час, носять локальний характер та не є конкретними, допоки не внесені в угоду.
Це дозволяє говорити, що ЄС не має чіткої стратегії врегулювання відносин між Сербією та Косовим.
Діалог має ціль, але методи реалізації остаточно не продумані. Наразі, Лайчак діяв тільки вмовляннями учасників переговорного процесу, а також керував роботою експертів та делегацій у Брюсселі.
Участь у діалозі Белград – Приштина вирішили узяти і міністри закордонних справ ЄС, після звернення до них Мирослава Лайчака. Вони розглядають можливість проведення міжнародної конференції, щоб обговорити складнощі переговорного процесу між Сербією та Косовим, проблеми у Боснії і Герцеговині. Подібна дискусія сприятиме підписанню угоди на кшталт Дейтонської мирної угоди 1995 р.
5 раунд переговорів
29 жовтня у Брюсселі відбувся черговий, п’ятий за рахунком, раунд переговорів на експертному рівні. Делегацію від Косова очолював Скіндер Хісені, а від Сербії – Петар Петкович. На переговорах був присутній і Мирослав Лайчак.
На цій зустрічі єдиним предметом обговорення були фінансові претензії та майнові проблеми. Згоди по жодному з питань досягти не вдалося, їх розгляд вкотре відклали до наступного разу.
Вплив США
Сполучені Штати не відправляли свого представника на переговори між Сербією та Косово, які проходять під егідою Євросоюзу. По суті, з самого початку США “самоусунулися” від участі у діалозі Белград – Приштина, віддавши стратегічну перевагу у нормалізації відносин ЄС.
Особливої активності американська дипломатія у регіоні Західних Балкан не проявляла, через що відбулося посилення позицій Росії у Сербії та Республіці Сербській (ентитет у Боснії і Герцеговині). Александар Вучич, президент Сербії, влітку цього року, після поновлення переговорів із представниками Косова, просив РФ виступити посередником у діалозі Белград – Приштина. Сергій Лавров, голова російського МЗС, підтвердив готовність своєї країни до виконання подібної ролі.
Утім, такі ідеї залишилися нереалізованими. Раунди переговорів між сербської та косівською делегацією проходили за присутності тільки Спецпредставника ЄС по Західним Балканам Мирослава Лайчака, як і обговорення напрямків роботи експертних груп. Росія залишилася осторонь від цього процесу, як і від зустрічей у Вашингтоні, організованих Річардом Гренеллом, Спеціальним посланцем президента США у мирних переговорах Косова та Сербії.
Він став обіймати цю посаду з жовтня 2019 р., коли Дональд Трамп досить несподівано призначив Гренелла на цю посаду. Це мало бути сигналом для європейської та балканської дипломатії, що США спостерігають за невдалими та безрезультатними спробами ЄС посадити вкотре за стіл перемовин Вучича та Тачі.
Наприкінці січня 2020 р. Гренеллу вдалося домовитися із президентами Косова та Сербії про поновлення авіасполучення між Приштиною та Белградом, яке було зупинене у 1999 р. Рейси має здійснювати німецька компанія Eurowings. На сайті перевізника відсутній розклад польотів між двома балканськими столицями.
Значною перемогою Гренелла та Трампа стало підписання 4 вересня 2020 р. у Вашингтоні угоди про економічну нормалізацію, під якою підписи поставили Александар Вучич та Авдулла Хоті.
США у такий спосіб продемонстрували ЄС приклад того, як потрібно ефективно та швидко досягати намічених цілей, а не гратися із Західними Балканами роками, вмовляючи їх порозумітися.
Закріпленням успіху Вашингтонської угоди про економічну реалізацію стали візити Річарда Гренелла до Косова та Сербії у другій половині вересня. Були окремо підписані документи між урядами цих країн та Корпорацією фінансів міжнародного розвитку США та Експортно-імпортним банком США про фінансування будівництва дороги між сербським місто Ніш та косівською столицею.
Окремо з Косово та Сербією були укладені договори про інвестиції. Зокрема, 21 вересня у Приштині Річард Гренелл та Адам С. Белер, генеральний директор Американської корпорації з фінансування міжнародного розвитку, підписали із прем’єр-міністром Косва Авдуллою Хоті інвестиційну угоду на 1 млрд. дол. США. Ці кошти, як передбачено у документі, мають піти на створення об’єктів залізної дороги, яка пов’язує Косово та Сербію, на будівництво гірськолижного центру у Брезовиці, дороги Ніш – Приштина та інші економічні проекти.
Наступного дня, 22 вересня, Гренелл та Болер у Белграді зустрілися із прем’єркою Аною Брнабич. Результатом зустрічі стало підписання спільної заяви про надання США фінансової допомоги Сербії для економічного розвитку. Того ж дня у сербській столиці було відкрито перший закордонний офіс Корпорації з фінансування міжнародного розвитку США.
Таким чином, Спецпосланцю президента США у мирних переговорах Косова та Сербії за дев’ять місяців 2020 р. вдалося зробити набагато більше, ніж ЄС з 2011 р. Залученість Дональда Трампа та його роль у підписанні угоди про економічну нормалізацію можна розглядати як бажання здобути собі підтримку чисельної косівської та сербської діаспори у США перед президентськими виборами. Окрім того, Сполучені Штати довели, що і надалі залишаються ключовим гравцем у регіоні Західних Балкан, діяльність якого завжди була і залишається направленою на конкретний результат.
Після перемоги Джо Байдена на виборах президента 4 листопада варто очікувати більш активної участи Сполучених Штатів у діалозі Белград – Приштина.
Новий очільник Білого Дому відомий країнам колишньої Югославії жорсткою позицією та критикою політики Слободана Мілошевича у Боснії і Герцеговині та Косово у 1990-х рр. Він і зараз продовжує виступати за незалежність Косова, про що заявив у листі про бачення відносин США із Косовим та Албанією.
Окремий лист Байден адресував Боснії і Герцеговині. Прикметно, що ці документи з’явилися у ЗМІ та Твіттері Джо Байдена до його початку турне по Балканському півострову. Головним завданням послань, насамперед, було забезпечити підтримку албанської, косівської та боснійської діаспор у США.
У контексті перемоги Байдена на виборах президента США ці листи є конкретними меседжами до Албанії, Косово та Боснії і Герцеговини про зацікавленість Сполученими Штатам внутрішніми та зовнішніми справами у цих країнах. Наскільки заяви новообраного американського президента будуть відповідати дійсності, покаже тільки час.
Вже зараз стає зрозуміло, що перелічені країни Західних Балкан відчуватимуть пряму або опосередковану підтримку адміністрації Байдена. Однозначно зміниться політика США щодо Сербії та Республіки Сербської, для яких РФ залишається найбільш важливим зовнішньополітичним другом та партнером. Із адміністрацією Дональда Трампа і президент Вучич, і Мілорад Додік (до 2018 р. президент Республіки Сербської, потім обраний до Президіуму Боснії і Герцеговини) могли загравати із ЄС, Китаєм, посилювати співпрацю із РФ. Невтручання Дональда Трампа у це дозволяло Сербії отримувати економічну та військову допомогу від РФ та Китаю, а Додіку постійно заявляти за підтримки адміністрації Владіміра Путіна про необхідність відокремлення Республіки Сербської від Боснії і Герцеговини.
Додік 23 жовтня у виступі перед журналістами у Пелагічево (місто у Республіці Сербській) заявив, що вважає Джо Байдена сербоненависником. Він закликав сербську діаспору у США голосувати за Дональда Трампа та сам заявив, що підтримує саме цього президента Сполучених Штатів.
Александар Вучич подібних голосних заяв не робив. Сербія, за словами представників штабу Джо Байдена, розглядається як стабільна країна, яка має стати частиною ЄС. Враховуючи прокосовську позицію нового президента та його заяви про посилення присутності США у переговорному процесі між Белградом та Приштиною, є вірогідність, що Білий дім буде тиснути на Вучича набагато сильніше за свого попередника. Можливими вразливими точками для Сербії у діалозі можуть стати визнання незалежності Косова, відмова від обміну територіями та створення Асоціації сербських муніципалітетів на півночі Косова.
Висновки
Сербія та Косово у переговорному процесі “говорять” на різних мовах та демонструють різну ступінь зацікавленості у підписанні остаточної угоди про нормалізацію. Через це повністю відсутні умови та перспективи успішного завершення діалогу, який ЄС вдалося відновити у липні 2020 р. Стає очевидним, що у Європейському Союзі з’являється втома від неможливості примусити Сербію та Косово виконати взаємні вимоги сторін, які не можуть відмовитися від нормалізації двосторонніх відносин. Головні причини цього полягають у бажанні і надалі отримувати фінансування від європейських донорів, у прагненні пришвидшити євроінтеграцію та реалізацію регіональних ініціатив, участь у яких приймають і Приштина, і Белград.
Катерина Шимкевич – кандидатка історичних наук, експерт Аналітичного центру балканських досліджень
