Центральним фактором у формуванні стратегії українсько-польських стосунків є чітке розуміння геополітичних пріоритетів. Оскільки для України пріоритетним є питання формування міцного, суб’єктного Балто-Чорноморського блоку, то наш погляд на проблему має обумовлюватися саме потребою ефективної реалізації цієї ідеї. Без міцного міждержавного союзу між Польщею та Україною ідея Балто-Чорноморського союзу як повноцінного геополітичного суб’єкта, що не просто має доступ до балтійського та чорноморського узбережжя, а й контролює ситуацію в басейні обох морів, перетворюється на фікцію. Без участі Польщі не можливе міцне опертя союзу на південному узбережжі Балтики. Без України неможливе належне опертя союзу на північному узбережжі Чорного моря.
Розуміння ідеї Міжмор’я лише як союзу країн «Вишеградської четвірки», Хорватії і ряду балканських країн вразливе з точки зору неминучого знаходження цих країн у зоні потужного геоекономічного, політичного та культурного впливу Німеччини і франко-німецького блоку загалом. Рано чи пізно, без збалансовуючого східного компоненту, спроби цих країн знайти суб’єктність у рамках ЄС зазнають поразки від економічно потужніших західних сусідів. З погляду нероздільного домінування в сучасних Франції та Німеччині радикальної ліволіберальної культурно-політичної парадигми (яке не буде підважене навіть у разі можливого приходу до влади т.зв. «правих популістів» типу Герта Вілдерса чи Марін Ле Пен), з одного боку, та налаштованості еліт цих країн на економічний симбіоз з РФ, така геополітична конфігурація не вигідна ані консервативним та національним силам країн Центрально-Східної Європи, ані Україні, яка знаходиться у стані війни з Москвою.
Так само й розуміння майбутнього Балто-Чорноморського союзу суто як союзу України, Білорусі, Литви, Латвії та Естонії вразливе з огляду на знаходження Білорусі в полі міцного економічного, політичного та етнокультурного впливу Москви. Навіть за умови зміни ставлення нинішнього мінського режиму до РФії, або ж зміни цього режиму на інший, Білорусь залишатиметься найбільш вразливою ланкою цього союзу. Ця проблема також накладатиметься на іншу – стратегічні комунікації, що поєднують країни Балтії та Україну, недостатнього розвинуті. І навіть у випадку їх ефективної розбудови, все одно збережеться проблема їхньої розтягнутості в зоні швидкої досяжності російського мілітарного потенціалу. Фактично такий союз буде позбавлений стратегічного запілля. Таким чином, створення повноцінної геополітичної осі Варшава-Київ є необхідною умовою для формування міцного суб’єктного союзу країн, розташованих між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.
Найбільшою перепоною для формування осі Варшава-Київ є величезний конфліктний потенціал історичної пам’яті українців та поляків, найгострішим проявом якого стали оцінки протистояння між українцями й поляками на Волині у 1943 р. Як може бути вирішене це питання для національно орієнтованих, сил в Україні? Очевидно, якщо керуватися суто вимогами національного розуміння «історичної справедливості», то будь-який українсько-польський історичний компроміс малоймовірний. Це, в свою чергу, унеможливлює створення стійкого українсько-польського союзу і реалізацію ідеї Балто-Чорноморської інтеграції як такої. Очевидно, що деталізована історична картина не сподобається ані українській, ані польській стороні. А запропонована «точка компромісу» буде замалою для польських національно-патріотичних середовищ, і завеликою для українських національно-патріотичних кіл. Але, разом із тим, виходячи з пріоритетності вирішення нагальних геополітичних завдань сьогодні, можна й варто спробувати відшукати певну компромісну точку зору на події. Єдиною дієвою підставою для неї може бути не минуле, а лише спільне майбутнє України й Польщі в складі Інтермаріуму. Нехтування цією геополітичною потребою і небажання знайти компроміс «справа» в підсумку призведе до зникнення самих умов для відстоювання власних версій національної пам’яті й історіографії разом із європейськими націями як такими.
Олександр Маслак
