Відвідуючи Ліван, переконуємось, що повинні бути вдячні нашому уряду за те, що не дозволив ввести себе в оману політикам великих країн ЄС, які пропонували Польщі механізм релокації при односторонній політиці відкритих дверей.
У таборах для біженців християни, як меншина, піддавалися дискримінації з боку мусульманських біженців і займали найнижчу ступінь у соціальній ієрархії. Відповідні інституції ООН рідко звертали увагу на цю проблему.
У Гонконгу і Бейруті дуже популярний фільм «Зима у вогні» про Революцію Гідності в Україні, який служить джерелом натхнення для молодих протестувальників.
Ті, хто пам’ятає Ліван перед війною 1975-1990, міг упевнено стверджувати, що це країна економічного дива. Ліван невипадково називали Швейцарією Близького Сходу.
На жаль, такий образ держави і її столиці, дослівно, було зруйновано.
11 лютого в Бейруті розпочалися нові протести та сутички з поліцією і армією, рушійною силою яких є молодь. З одного боку вжито водяні гармати і сльозогінний газ, а з іншого камені.
У такій обстановці польський турист може почуватися дезорієнтованим.
Перше, що кидається в очі – це сучасні хмарочоси і дороги, і водночас розчаровані політичною та економічною ситуацією ліванці. Чому ж люди протягом тривалого часу ходять під парламент виражати своє незадоволення владою?
КОРОТКА ІСТОРІЯ ПАДІННЯ І СПРОБ ПІДНЯТИСЯ
Громадянська війна і військові вторгнення сусідніх держав призвели до величезних втрат матеріальних і людських ресурсів. У період французького правління держава отримала конституцію і політичну систему, котра спиралася на паритети, які враховували етнічно-релігійні поділи, що дозволяло тривалий період утримувати політичний консенсус.
Боротьба за створення держави Ізраїль і арабо-ізраїльський конфлікт призвели до масового напливу палестинців у тому числі до Лівану. Їхні військово-політичні організації почали використовувати території держав, які їх прийняли, як плацдарм для атак на Ізраїль.
Мусульманські держави намагалися здобути вплив у палестинських організаціях, оскільки бачили в них потенціал, який дозволив би зміцнити свою позицію в арабських спільнотах, що підтримували палестинців у їхніх намаганнях створити державу на територіях, окупованих Ізраїлем.
Зважаючи на існування лівансько-ізраїльського кордону, палестинські організації надавали Лівану велике значення у своїх планах. Користуючись підтримкою палестинців, які жили в таборах для біженців, вони створили державу в державі.
З цим не погоджувалися ліванські організації, пов’язані з християнськими спільнотами і друзями, а на початку з шиїтськими течіями ісламу (палестинці в більшості суніти).
Акції палестинців проти провокували відповідь армії і спецслужб Ізраїлю на території Лівану. Частина ліванських організацій почала домагатися вигнання палестинців з Лівану, що призвело до громадянської війни і вторгнення Сирії та Ізраїлю.
Сирії вдалося підпорядкувати собі палестинські організації і значну частину шиїтських – Ліван став не формальною, але фактичною сирійською провінцією. Бої, в ході яких було зруйновано країну, закінчились підписанням Таїфських угод у Саудівській Аравії 22.10.1989.
Договір, який також називають Декларацією Національної Згоди, повернув мир і модифікував систему паритетів у контексті поділу влади.
Сторони конфлікту організували два політичні блоки: Союз 14 березня і Союз 8 березня.
Союз 14 березня представляв прихильників прозахідного курсу розвитку і мирного співіснування з Ізраїлем. Це був конгломерат політиків із різних релігійних груп і світських організацій. Союз 8 березня був організацією, безпосередньо пов’язаною з регіональними лідерами – Іраном і Сирією. Ця структура шукала в них підтримку і вбачала ворогів у особі Ізраїлю і країн Заходу.
Це були в основному шиїти, з рухів Амаль і Хезбола.
Партія Вільна національна течія Лівану, яка була співтворцем прозахідного антисирійського і антиіранського союзу, підписала угоду з організацією, яка представляла інтереси Сирії, Асада та Ірану. Такі кроки для збереження політичних і економічних впливів у Лівані не є рідкістю.
Громадянська війна призвела до суттєвих збитків для економіки Лівану, а також до падіння рівня довіри ліванців до уряду та ерозії норм та етичних цінностей у громадському житті. Окремі політики, які були сторонами конфлікту, домоглися крихкої стабілізації. Почали відбудовуватися зруйновані міста, а в Бейруті фактично закінчилася реставрація старого міста.
ЛІВАН ЯК ЖЕРТВА ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ
Економіка Лівану, яка була заснована на ринку фінансових послуг для багатих країн Перської Затоки, не зможе повернутися до попередньої могутності. Причин багато, зокрема, для зовнішнього спостерігача простежується той факт, що під час кризи в Лівані держави Перської Затоки почали інвестувати у власну інфраструктуру фінансових інституцій.
Зовсім невипадково в американському Citi Bank головними акціонерами стали саудівські інвестори. Заради миру в уряд Лівану включені міністри, яких асоціюють з шиїтською організацією Хезбола. У США, Ізраїлі і країнах ЄС Хезбола, пов’язана з Сирією та Іраном, вважається терористичною організацією. Цей факт суттєво обмежує рух капіталу до Лівану із США і країн Перської Затоки.
Нова ліванська влада не змогла знайти нових рішень, що гірше, майже всі політики традиційних політичних угруповань втратили довіру ліванців з огляду на факти корупції, непотизму, а також сімейно-кланові зв’язки на всіх рівнях влади, виконавчої в тому числі.
Багатство політиків просто вражає, особливо за умов економічної стагнації.
БІЖЕНЦІ В ЛІВАНІ – УРОК ДЛЯ ПОЛЬЩІ
Населення Лівану налічує 4.5 мільйона мешканців, але водночас він є країною біженців, багато з яких прибуло кількома хвилями з Палестини, охопленої війною та етнічними чистками, починаючи з 1948 року. У Лівані вони отримали притулок, але палестинські організації сприймали Ліван як плацдарм для нападів на Ізраїль.
Це призвело до військових акцій Ізраїлю і стало однією з причин громадянської війни.
З 2011 р. до Лівану почали прибувати біженці з Сирії, багатьох із яких ми зустріли на вулицях ліванських міст. Поряд з Туреччиною Ліван був єдиною державою, яка поставилася до сирійських біженців із емпатією. Однак це коштувало ліванцям сутичок із осередками Ісламської Держави, які почали проникати на територію Лівану разом із біженцями. Ліванське суспільство, яке перебуває в стані кризи, сприймає біженців як загрозу для власних робочих місць.
Відчайдушні біженці готові працювати за заниженими ставками.
Відвідуючи Ліван, переконуємось, що повинні бути вдячні нашому уряду за те, що не дозволив ввести себе в оману політикам великих країн ЄС, які пропонували Польщі механізм релокації при односторонній політиці відкритих дверей.
Наша країна, до якої в результаті викликаної війною економічної кризи прибуло 2 мільйони українців, не є інституційно і культурно готовою до проведення ряду інтеграційних заходів, які імплементують колишні колоніальні держави. Велика кількість біженців, яка прибуває за короткий час, може викликати соціальні проблеми у польському суспільстві серед новоприбулих.
Допомагати необхідно не на шкоду собі.
ТРАГЕДІЯ СИРІЙСЬКИХ ХРИСТИЯН
Частина значної групи біженців, які прибувають до Лівану, є християнами. Ті, з якими нам доводилося розмовляти, казали, щоб ми не вірили пропаганді Асада щодо турботи про християн. Якщо християнин висловлював відкритий скептицизм щодо влади BAAS і критикував корупцію політиків, то міг закінчити, як і багато інших дисидентів та опозиціонерів, – тобто бути закатованим і вбитим, а пізніше похованим у безіменній могилі.
Партія BAAS за своєю структурою нагадувала щось на зразок КПСС, а сирійські органи безпеки охоче переймали досвід НКВД-КГБ і СМЕРШ із ГРУ. До того, як вибухнула війна, спровокована репресіями режиму, християни, як і інші релігійні та національні меншини, намагалися уникати конфліктів із урядом.
Це було стратегією виживання у недружньому середовищі.
Малочисельні групи входили до системи влади і ставали її частиною. У багатьох, зокрема, сунітів, склався стереотип: християнин – прихильник режиму Асада, хоча його репресивна система вдаряла у права всіх меншин.
Трагедія долі християн полягала в тому, що їх викидали з дому і вбивали радикальні ісламські бойовики, котрі боролися з Асадом.
Стратегія виживання, що творилась роками, тепер не працювала.
У таборах для біженців християни, як меншина, піддавалися дискримінації з боку мусульманських біженців і займали найнижчу ступінь в соціальній ієрархії. Відповідні інституції ООН рідко звертали увагу на цю проблему.
Варто зробити ліричний відступ і наголосити на тому, що у Лівані також діють польські благодійні організації: Карітас, Польський Центр Міжнародної Допомоги. Вони надають значну медичну допомогу, привозять намети, створюючи цілі контейнерні села. Одним із напрямків діяльності є сприяння у розвитку місцевих мешканців, а також створення системи очищення стічних вод.
Політика допомоги на місцях є ефективнішою, оскільки є гарантії, що необхідну підтримку в межах наявного бюджету отримає більша кількість людей.
ПРОТЕСТ – ПРИХІД НОВОЇ ЕРИ?
Молоді люди, сповнені енергії і надії, розповідали нам про своє бачення боротьби за новий і кращий Ліван. Вони переконані, що за поганий стан економіки Лівану відповідають всі політики так званих традиційних політичних рухів. Вони співпрацюють між собою не заради добробуту країни, а для того, щоб зберегти свої привілеї і владу. Часто в цій боротьбі вживаються релігійні аргументи, які створюють поділи і почуття загрози для спільнот, які вони представляють.
Корупція і непотизм зачіпають всіх
Корумпованими є також правоохоронні органи і виконавча гілка влади. Традиційна патріархальна система суспільства перешкоджає активності жінок, блокуючи розвиток людського капіталу. Очевидним є також змагання до світськості держави і суспільних змін, які уможливлять побудову сучасної національної спільноти європейського типу.
Чи релігійні цінності справді перешкоджають у розвитку?
Або ж це лицемірство можновладців, яке полягає у їхньому відступництві від цінностей, що спираються на декалог, і таким чином сприяє росту зла в публічному житті?
Європейська модель держави, що дбає, протиставляється моделі суспільних та економічних відносин, яка функціонує у Лівані. Це один із парадоксів цієї держави: консерватизм суспільних відносин співіснує з ліберальним підходом до економіки і великою участю приватного капіталу у ВВП держави.
Багато галузей сфери послуг, які забезпечує держава, як, наприклад, система охорони здоров’я, енергетика і комунальні послуги – потребують реформ. Народжуються нові ініціативи, які вимагають прозорості, боротьби з корупцією, а також системою паритетів, яка пам’ятає ще часи французького правління.
Згадані на початку протести також є нагодою до самореклами для багатьох малих ліворадикальних угруповань. Учасники протестів не вірять патріотам і вождям і створюють рух без чіткої систематизованої програми реформ. Незважаючи на переконання про відповідальність політиків із правлячих кіл за проблеми Лівану, до нових політичних ініціатив підходять обережно. Протестувальники побоюються, що до влади прийдуть нові корупціонери, а доля людей так і не зміниться.
Лише частина учасників протестів є представниками бідного населення, яке походить із убогих шиїтських районів Бейруту. Зустрічаємо серед протестувальників і освічених представників середнього класу і студентів престижних університетів.
На жаль, є причини для хвилювання, що самої політичної прозорості і реформ у органах влади не вистачить. Ліквідація системи паритетів хоча б трохи наблизить країну до сучасних моделей ліберальної демократії, однак без залучення інвестицій у економіку, що спирається на професійні знання, не вдасться виправдати сподівань і очікувань суспільства.
75% працевлаштованих ліванців отримує місячну зарплатню понад 1260$.
На загальному фоні всього регіону заробіток у Лівані можна назвати високим. Медичний працівник (дієтолог) заробляє приблизно $1800 на місяць, а також отримує надбавку на пальне. Варто додати, що у Лівані фактично немає громадського транспорту, який ми звикли бачити у Європі. Переважна більшість мешканців Бейруту має автомобіль, а громадський транспорт замінюють приватні автобуси і таксі. У порівнянні з Польщею податки є низькими, але освіта і медичні послуги є платними.
АНАЛОГІЯ З ПРОТЕСТАМИ У ГОНКОНГУ 2019
Можна звернути увагу на певну схожість суспільних заворушень у Бейруті до протестів у Гонконгу. Все відбувається на схожому економічному фоні зі схожими гаслами і формою організації. Це свідчить про те, що світ молодих людей, незалежно від географічного походження, сильно гармонізувався.
Можна вести комунікацію і організовуватися через Інтернет без харизматичних лідерів, при цьому не знаючи один одного особисто. Суспільства Гонконгу і Лівану не належать до бідних, однак змагаються зі стагнацією економік, джерелом якої є як зовнішні, так внутрішні чинники. У випадку Гонконгу маємо справу з намаганнями континентального Китаю перейняти центри послуг і торгівлі, а у випадку Лівану країни Перської Затоки почали витісняти зі свого ринку ліванські банки, заміщуючи їх власними фінансовими інституціями.
В обох випадках існує проблема великого припливу іммігрантів. До Гонконгу прибуває близько 200 китайців з КНР щодня. У Лівані перебуває від одного до двох мільйонів біженців із Палестини і Сирії.
У Бейруті і Гонконгу дуже популярний фільм «Зима у вогні» про Революцію Гідності в Україні, який служить джерелом натхнення для молодих протестувальників. У Гонконгу, однак, після Революції Парасольок було вирішено відмовитися від наметових містечок, а у Бейруті демонстранти зайняли Площу Мучеників.
Стоять спальні намети, регулярно видається їжа, навіть є окремо відведені місця для представників преси.
Між наметами стоять витвори мистецтва, створені революційними артистами, наприклад, скульптура, збудована винятково з каністр від сльозогінного газу.
СПРОБА БЛОКАДИ ПАРЛАМЕНТУ І АКТИВНЕ ПРОТИСТОЯННЯ
12 лютого на 11 годину була запланована сесія парламенту, метою якої було формування об’єднаної коаліції уряду. Така ініціатива зустріла сильний опір із боку опозиції і демонстрантів, які цього дня оголосили блокування будівлі парламенту, заздалегідь обгородженого кордоном правоохоронців.
Протестувальники планували не допустити до голосування відповідну кількість депутатів і таким чином домогтися проведення нових парламентських виборів. У ніч перед сесією парламенту на Площі Мучеників збиралися молоді люди, щоб на світанку розпочати блокування.
Блокада розпочинається о 9-й годині ранку, протестувальники збираються під стінами навколо парламенту і блокують рух.
Серед них були й студенти, школярі і особи похилого віку. Одну третю протесту становлять жінки, чия участь сприймається на рівні з чоловіками. Це є тією рисою протестів, яка виділяє Бейрут на фоні Близького Сходу.
Блокування отримало жорстку реакцію армії, яку розмістили в центрі міста для підтримки поліцейських сил. Армія у Бейруті викликає повагу, багато ліванців має солдатів у родині, а армія задіяна у боротьбі з тероризмом і організованою злочинністю у Лівані і втрачає у цій боротьбі своїх людей. За кілька днів до цього кількох солдатів, що загинули під час перестрілки зі злочинцями, оголошено мучениками.
Армія, озброєна автоматами із бойовою амуніцією, але й звичайними спецзасобами, як-от палиці і щити, швидко розчистила дорогу від демонстрантів. Протестувальники не чинили сильного опору і в більшості випадків виконували вимоги солдатів.
Як тільки солдати відступили, протестувальники знову заблокували рух, у зв’язку з чим армія мусила кілька разів очищувати від них дорогу. Одночасно в наметовому містечку біля старих римських руїн розпочалися бої. Протестувальники намагалися демонтувати стіну навколо парламенту, а дві водні гармати, що були за нею, вдарили сильним струменем, щоб зупинити їх.
Однак це лише призвело до ескалації конфлікту.
Чоловіки з жінками почали кидати камінням у напрямку водних гармат і сил поліції, відповіддю на такі дії були постріли сльозогінним газом. Такі сутички тривали кілька годин. Доволі небезпечною була ситуація, коли солдати розбили лави натовпу і почалася штовханина. Реакцією на це були ще інтенсивніші дії, зокрема, град каміння в бік солдатів. Згодом солдати відступили, а демонстранти зупинили атаку.
Близько 15:00 поліціянти розпочали атаку на наметове містечко, що зустрілося із гострою реакцією протестувальників. Під градом каміння поліція відступила до брами парламенту, де її атакував обурений натовп молодих людей. Лише після рішучої контратаки поліції, підтриманої армією, демонстранти відступили до площі.
Варто також звернути увагу, що підготовка поліції по протидії і контролю натовпу лишається на низькому рівні. Багаторазово мали місце ситуації, коли газом обстрілювали армію, яка через відсутність захисних масок була нездатною виконувати поставлені завдання. Багато працівників поліції також не контролювали свої емоції і кидали у відповідь камінням.
Учасників протестів, які під час сутичок потрапили до рук поліції, били до непритомності прямо на очах преси, а далі тягнули по асфальту до місць утримання. У підсумку поліція, за підтримки армії, придушила демонстрацію, витіснивши учасників протесту з окупованої ними Площі Мучеників за допомогою кількох каністр сльозогінного газу. Неготовність і ефект несподіванки призвели до того, що натовп розділився, а сутички припинилися ще до настання сутінків. Під час боїв поранення отримало кілька десятків людей, включно з армією, поліцією і протестувальниками.
У підсумку 84 зі 128 депутатів взяло участь у сесії парламенту, і цієї кількості вистачило, щоб сформувати новий уряд. Протестувальники, які розраховували на нові парламентські вибори, не досягли своєї мети.
COVID19 І ПОЛІТИКА
Пандемія коронавірусу дісталася й Лівану. Образи з Італії вразили ліванців, а уряд використав ситуацію і, користуючись світовим локдауном, придушив протести. Економічні ж проблеми тільки поглибилися.
Держава з величезним зовнішнім і приватним боргом стоїть на порозі банкрутства.
Варто, однак, звернути увагу на той факт, що ліванська медицина, яка значною мірою діє в межах приватного сектору, користується більшим попитом. Після закінчення пандемії питання про політичне майбутнє Лівану повернуться, новий уряд зіткнеться з рядом викликів, спричинених у тому числі вірусом.
Задоволення суспільних потреб вимагатиме не лише відповідних вмінь, а й рішучості, а фінансова реформа без суспільних ризиків, скоріш за все, неможлива.
ЛІВАН БЕЗ КІНЦЯ ІСТОРІЇ
Сьогоднішні протести сприяють розвитку громадянського суспільства, яке бореться за інтереси державного значення, а не лише своєї етнічної чи релігійної спільноти. Викид позитивної енергії суспільства може повернути Лівану його колишню могутність не в територіальному значенні – бо територія країни відповідає розмірам швєнтокшизького воєводства Польщі – а передусім у контексті сильної економіки і багатства громадян.
Важливо в боротьбі за сучасність не втратити надбання колишніх поколінь, яке живе в прекрасній сакральній і світській архітектурі періоду ХІХ і ХХ століття, звичаях і надзвичайно барвистому культурному розмаїтті.
Головне, щоб до Лівану знову не повернулася війна.
Автор: Маріуш Патей – експерт із питань економіки і міжнародної політики, член Асоціації Журналістів Польщі
Фоторепортаж: Вітольд Добровольський – військовий репортер, висвітлював Революцію Гідності, війну на Донбасі, протести в Парижі, Гонконгу і Бейруті.
