Питання абортів у Польщі є не просто предметом суспільної дискусії, але тією дилемою, яка спровокувала, в якомусь сенсі світоглядне протистояння, яке із рішення Конституційного Суду про заборону абортів переросло у антиурядові акції і навіть маленьку вуличну війну між радикальними лівими і правими.
Зважаючи на значний авторитет католицької церкви у польському суспільстві, багато хто вважає, що рішення було прийнято завдяки сильному церковному лобі, яке в свою чергу має суттєвий вплив на електоральну базу правлячої партії PiS.
В Україні помилково вважають, що протистояння відбувається між агресивними середовищами ЛГБТ, антіфа, pro–choice і феміністок з однієї сторони і з середовищами pro–life, католиками та правими.
Насправді ситуація є складнішою, ніж може здаватися на перший погляд. Праві разом з футбольними фанатами, попри сутички з антіфа та лівими та захист пам’ятників із церквами, далеко не є тією силою, яка підтримує діючого президента і правлячу партію. В мережу був запущений не один фейк, який звинувачував футбольних фанатів і націоналістів у підтримці дій уряду.
Однією з причин цього був заклик лідера PiS Ярослава Качинського всім виходити на захист церковних святинь і пам’ятників, щоб захистити їх від посягань вандалів.
Варто звернути увагу на характер протестів і аргументацію, котра використовується кожною зі сторін. Як і у випадку США, рушійною силою протесту є радикальні ліві, зокрема організація “Strajk Kobiet”, котра принципово відмовляється від переговорів з урядом і додає щоразу нові вимоги.
Окрім фотографій із паплюженням церков і протестів прямо під час літургії, що за тиждень протестів наповнили мережу, зафіксовано також напади з обох сторін. Разом з фасадом церков також постраждали пам’ятник Івана Павла ІІ, а також пам’ятники польським повстанцям з Армії Крайової.
На пам’ятнику повстанцям АК, що навпроти Сейму, вандали залишили номер телефону організації “Aborcja bez granic” (Аборти без кордонів) і вивішали прапор ЛГБТ біля символу “Польща, що бореться”.
Згодом, згідно з інформацією ЗМІ, частина демонстрантів почала чистити пам’ятник від написів на прохання організаторів протесту. Тим не менш, в даному випадку простежується не стільки протест проти заборони абортів, скільки агресивна риторика лівих за повну легалізацію абортів і наступ на історичну спадщину Польщі.
Протести продовжуються попри звернення президента Польщі Анджея Дуди, який наголосив на тому, що рішення Конституційного Суду було прийняте без внесення необхідних правок, а влада готова до переговорів щодо компромісного рішення по абортах.
Повертаючись до участі правих у протестах, варто зразу ж розвіяти міф, що через консервативну політику «Права і Справедливості» дана партія і її лідер з діючим президентом користуються популярністю серед націоналістів.
Якщо дивитися з перспективи України, то польський уряд в рази консервативніший у контексті цінностей і набагато радикальніший у оцінці подій в Криму і на Донбасі, ніж Володимир Зеленський.
Тим не менш польське суспільство доволі поляризоване як в контексті політичних симпатій і поділу на табір прихильників PiS і PO, так і в контексті ціннісних орієнтирів, зокрема втручання церкви у політику і життя суспільства, а також ряду скандалів з педофілією серед священнослужителів, які часто замітали під килимок.
Дров до вогнища підкинув також документальний фільм братів Секельських “Tylko nie mów nikomu” (Тільки нікому не кажи), в якому були інтерв’ю з жертвами педофілів у рясах.
Це ще більше привернуло увагу до того, що влада Польщі самоусунулась від проблеми педофілії у храмах.
Навіть після того, як був створений відкритий реєстр педофілів, багато хто звернув увагу на те, що в ньому не було даних жодного з священиків.
Несправедливим буде також не зазначити, що тема педофілів у рясах часто свідомо роздувається опозиційними ЗМІ, які використовують принцип колективної відповідальності, акцентуючи увагу не на педофілії як суспільній патології, а виключно на зафіксованих випадках педофілії у церквах, щоб таким чином вдаряти в авторитет церкви.
Згідно з даними Конференції Єпископату Польщі і Центру Охорони Дитини, між 1990 і 2018 роками було зареєстровано 382 випадки сексуальних домагань до неповнолітніх в стінах храмів 198 з яких були вчинені по відношенню до дітей молодше 15 років.
В контексті боротьби з педофілією в стінах церкви часто як аргумент приховування використовували той факт, що обвинувачених священиків переводили в іншу парафію. Саме це вважалося намаганням покривати злочинця, тим не менш ніхто не звертав уваги на той факт, що це має дещо інші причини.
Однією з них є ізоляція жертви і підозрюваного, щоб ні жертва, ні підозрюваний не могли впливати на свідків і слідство. Так чи інакше, підозрюваного в будь-який момент може викликати на допит слідчий і прокурор, що вже не свідчить на користь покривання злочинця.
Також тут є чисто юридичний момент, тобто невинуватість кожного підозрюваного, поки протилежне не буде визнано судом. Тим не менш тема педофілії, яку представляють мало як не епідемію, з’являється у відповідь на критику ЛГБТ і абортів, яка часто простежується у риториці польського духовенства і влади.
Попри те, що націоналісти і футбольні фанати стали на захист церков і бились з антіфа, окремі клуби висловили солідарність із жіночим страйком, закликаючи протестуючих не руйнувати святині і пам’ятники, а разом протестувати проти політики уряду.
Так діється не лише тому що не всі націоналісти є переконаними прихильниками PiS, а окремі партії на зразок Конфедерації, чий націоналізм є предметом дискусій, є опозицією до правлячої партії у польському парламенті, хоча й депутати даної фракції підтримали рішення Конституційного Суду і є активними критиками протестів.
Не менш важливим є спроба влади монополізувати Marsz Niepodległości (Марш Незалежності) у 2018 році, намагаючись усунути з його організації націоналістів, які, по суті, дали початок цій ідеї.
Напередодні традиційного маршу вулицями Варшави влада використала повноваження поліцейського апарату і спецслужб, щоб організувати облави, переслідування і затримання представників різних націоналістичних угруповань під абсолютно різними сфабрикованими звинуваченнями, які були зняті зразу ж після закінчення святкувань.
Репресії на 100-річчя незалежності були сприйняті як намагання PiS монополізувати націоналізм, усунувши з арени весь вуличний рух.
Тим не менш, попри масові затримання і обшуки з переслідуваннями колона “Чорний Блок” таки пройшла вулицями Варшави у 2018
Це і послужило основною причиною, чому на протестах, попри антагонізм правих і лівих, все ж таки простежується солідарність націоналістів з жінками із закликами не піддаватися на провокації лівих по руйнуванню історичних споруд і пам’ятників і об’єднуватися проти режиму.
На даний момент, згідно із статистикою поліції, зафіксовано 22 вторгнення на літургії, а також 79 нападів на церкви з ушкодженням фасаду. Щодо кількості зруйнованих і розписаних пам’ятників, то точне число залишається невідомим.
Націоналісти і просто небайдужі громадяни вже стали на охорону пам’ятників, як це було і в США, те що відрізняє польські протести, так це той факт, що ніхто не грабує магазини і не руйнує майно інших, окрім церков і пам’ятників.
Але, як і у випадку протестів BLM зафіксовано напади на священиків і захисників церков, так і на журналістів популярного видання Gazeta Wyborcza, яке праві вважають рупором ліберальної пропаганди у Польщі.
Чи вдасться владі і демонстрантам досягти компромісу в контексті абортів – питання, на яке немає відповіді. Будь-які спроби розігнати протест будуть зразу ж викликати порівняння з Білоруссю і Лукашенком, що є вкрай невигідним для чинної польської влади, особливо на фоні підтримки білоруської опозиції.
Хоча й опозиція вже закликала протестуючих не нападати на церкви і пам’ятники, не можна виключати того факту, що вона не використає гнів поляків, спричинений не лише рішенням Конституційного Суду, але й наслідками пандемії, котрі вже спровокували новий локдаун і збільшення кількості заражених.
Не варто відкидати того факту, що дані протести є спробою опонентів діючої влади взяти реванш за програш у виборах і здобути політичний вплив за допомогою вуличного шантажу і масових заворушень.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
