Коли хтось прибуває до іншої країни чи регіону, то повинен дотримуватися існуючих там законів і традицій.
Здавалося б, ця проста істина не є такою вже й простою, як може здаватися на перший погляд,особливо якщо зважати на ті ідеологічні, культурні і політичні трансформації, котрі переживає Західна Європа, зокрема країни-лідери Європейського Союзу.
Останні новини з Франції сильно шокували цивілізований світ вбивством вчителя Самуеля Паті, якого обезголовив молодий ісламіст за демонстрацію карикатур пророка Мухамеда.
Багато хто з прогресивної публіки розсипався толерантною і політкоректною критикою, що не можна провокувати мусульман карикатурами на пророка в рамках занять про свободу слова.
На сьогоднішній день світ продовжує жити за принципами Вестфалю, котрий в свою чергу породила війна, що тривала 30 років. Попри те, що війна йшла між християнами різних течій, котрі, тим не менш, вірили в одного Бога, вона призвела до трансформації тодішнього світового порядку, який існує і сьогодні.
Головний урок Вестфальського миру полягав у тому, що нав’язування єдино правильного бачення замість політичного і релігійного плюралізму і взаємоповаги, рано чи пізно призведе до людських жертв і кривавого протистояння.
Мабуть саме тому в наслідок Вестфалю виникла однойменна система міжнародних відносин, котра поділила світ на нації-держави (nation-states), запровадивши принцип “Чия держава-того й віра” і гарантувала повагу до суверенітету в межах її території.
Тим не менш, Вестфальська система міжнародних відносин є чисто європейським дітищем і хоча й вона не існує у первісному вигляді, але до цих пір визначає вектор розвитку міжнародних відносин і принципи взаємодії між державами.
Намагання створити біполярний світ, не відкидаючи амбіцій щодо глобального домінування, мало не призвело до самознищення планети взаємними ядерними ударами.
Холодна війна була протистоянням тоталітарного СРСР і ліберально-демократичних Сполучених Штатів, які, на відміну від Радянського Союзу пропонували ті культурні проекти, котрим симпатизували навіть у соціалістичному таборі, намагаючись роздобути пару джинсів із “загниваючого заходу”, моральну і цивілізаційну вищість над яким постійно проповідували комуністи.
Після колапсу СРСР і падіння системи Варшавського Договору на країни колишнього соціалістичного табору дивились як на жертв, яких неодмінно хотіли прийняти в лоно сім’ї вільних народів.
Все, що було необхідно – провести реформи, інтегруватись в систему вільного ринку і колективної безпеки та перейти від диктатури до поділу на гілки влади і створити незалежні демократичні інституції.
В багатьох країнах демократичний експеримент видався успішним, що й призвело до розширення ЄС і НАТО на Схід, а згодом геополітичної конфронтації з РФ, яка триває й сьогодні.
Основна причина кризи Вестфальської системи полягає в тому, що вона, як і міжнародне право в цілому, не має інструментів примусу, які можуть змусити країни-актори міжнародних відносин її дотримуватися.
На відміну від держави, суспільство якої має поліцію, інститути з монополією на застосування сили і закон, суспільство держав (society of states) живе у стані перманентної анархії на зразок джунглів, де сильні поїдають слабких. Коли ви дзвоните в поліцію у системі міжнародних відносин, то вона не приїде, тому що міжнародне право і система ООН носять рекомендаційний характер.
Єдині, на кого жертва може розраховувати, це ті члени спільноти держав, з якою в неї спільні інтереси
Людство, попри дві світові війни і загрозу ядерного Голокосту планетарного масштабу, поки що не змогло знайти тієї золотої середини, на фундаменті котрої можна збудувати глобальний уряд.
Принцип Homo homini lupus est – переносить людську природу у відносини між представниками суспільства держав.
Незалежно від того, чи природа війни витікає з натури державця, або ж є наслідком пануючого закону джунглів чи природи виховання, природнім станом міжнародних відносин, як наголошував один з провідних реалістів Кенет Волтз, залишається анархія.
Тим не менш, Друга світова все ж таки змусила людство винести певні уроки, що призвело до появи кодексу поведінки, також виключно рекомендаційного характеру, але з можливістю санкцій для його порушників.
Глобальне протистояння нікуди не зникло, як і війни та масові вбивства людей за розширення сфери впливу і контроль над природніми ресурсами.
Ступінь цивілізованості війн між державами визначає культурний розвиток народів і рівень відносин між воюючими державами, тим не менш практика тотальної війни і геноциду між дикими народами нікуди не зникла.
Клаузевіц має рацію сотні років поспіль,- війна є продовженням політики іншими методами, а її метою залишається нав’язати волю одного іншому за допомогою насильства, підсиленого технологією та розвитком науки.
Аналізуючи лише один 2020 рік, можна констатувати, що чим далі рухається людство, тим більшим стає число тих, хто усвідомлює, що вони не погоджувалися із Вестфалем, яким так апелюють США та Євросоюз.
Сьогоднішній світовий порядок переживає кризу, так як держави і цілі регіони, які постійно були змушені підкорятися існуючій системі, ставлять під сумнів її доцільність, а іноді сприймають як непрямий диктат Заходу.
Сьогодні не треба завойовувати території, щоб здобути вплив, на фоні постійного демографічного приросту Азії та Африки, завоювання відбувається в дещо іншій площині.
Мігранти і біженці з країн Африки і Близького Сходу, які постійно йдуть у напрямку Європи, є в певному сенсі біополітичною зброєю, якою можна шантажувати ЄС і НАТО. Поки Європа вірить у мирну інтеграцію всіх кольорових, постійно посилаючись на силу норм (power of norms) і відкидає боротьбу за допомогою примусу, країни світського і войовничого Ісламу активно використовують свої спільноти для впливу на провідні країни ЄС.
Ердоган вже якось погрожував завалити Європу іммігрантами, якщо країни ЄС не припинять бойові дії на північному заході Сирії
Підтвердженням того, що концепція сили норм себе вичерпала, є вже згаданий вище інцидент з обезголовлюванням французького вчителя через демонстрацію карикатур Мухамеда, який спровокував протистояння між Францією і Туреччиною в дипломатичній і культурно-релігійній площині.
Відсилка до «Зіткнення Цивілізацій» Хантінгтона не буде зайвою, попри відділення церкви від держави, Макрон все ж намагається використати останні напади на католиків як певний геополітичний козир.
Не варто думати, що президент Французької Республіки крикне „Deus Vult”, благословивши французів на новий хрестовий похід чи Реконкісту, тим не менш закриття мечетей і масові затримання мусульман по підозрі у причетності до терактів свідчать хоча б про усвідомлення загрози.
Тим не менш, не варто відкидати й того факту, що такі заходи не будуть використані для ще більшого закручування гайок по відношенню до самих французів.
В цьому контексті поведінка ісламських радикалів є також показовою, якщо зважати на те, що з проблемою ціннісної і культурної інтеграції стикаються не лише новоприбулі мігранти, але й формально натуралізовані іммігранти, що роками живуть на соціальних програмах з державного бюджету.
Можна сміливо сказати, що всі намагання боротися з біополітичною зброєю Ісламу шляхом сили норм, які його послідовники завжди вважали прикладом морального загнивання і гріховним способом життя, позбавлені сенсу.
Показовою тут є поведінка бійця змішаного стилю і нового чемпіона UFC Хабіба Нурмагомедова, який виступає в октагонах американського промоушн, підписуючи контракти з «невірними», тим не менш, зробивши кар’єру на «загниваючому і бездуховному заході», висловлює підтримку ісламським фундаменталістам, які аналогічно ображають почуття віруючих, що Нурмагомедов попередьно засудив у своєму пості в Інстаграмі.
Відбувається демографічна реконкіста, в ході якої Старий світ переживає кризу, адже біженці і вихідці з колишніх колоній використовують існуючі на Заході механізми демократії і свободи слова задля просування інтересів власних спільнот, незважаючи на те, що ціннісні орієнтири гостей кардинально відрізняються від господарів, яких поступово виганяють з власного дому, відрізаючи голови родичам.
Насправді це є абсолютно нормальною практикою, адже концепція цінностей, які пропагує Західна Цивілізація, зазвичай сприймається як ворожа ісламській традиції, а якщо брати Близький Схід чи сучасну російську політичну реальність, де США і ЄС зображують як ворога №1, то, відповідно, тут поведінка кольорових в Європі і їх братів по вірі, котрі будують спортивну кар’єру в ненависному цивілізованому світі, не повинна викликати жодного здивування.
Не можна апелювати до сили норм, якщо той, кого закликають дотримуватися встановлених норм і звичаєвого права, їх не визнає і вважає ворожими своїй вірі і переконанням.
Європеєць чи американець, котрий прибуває до Саудівської Аравії чи Об’єднаних Арабських Еміратів, підлаштовується під ті норми і звичаї, які існують в системі ціннісних та світоглядних координат цих держав.
Принципова різниця в тому, що в суспільствах, де замість політичного і релігійного плюралізму панують догми і право, джерелом якого є релігійні, а не світські закони, не налаштовані приймати в свою спільноту тих, хто не готовий прийняти їх образ і подобу.
Чого не скажеш про Європу епохи ООН і НАТО з мультикультуралізмом як панівною ідеологією розвитку суспільства.
Ковальчук Владислав – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
