Доктор Карлос Перез Рікарт – доцент кафедри міжнародних відносин у Навчально-Дослідницькому Економічному Центрі (Centro de Investigación y Docencia Económicas) у Мехіко-сіті, дослідник-постдокторант факультету історії і латиноамериканського центру Оксфордського Університету у Великобританії, має ступінь кандидата політичних наук Берлінського Вільного Університету і ступінь з міжнародних відносин Мексиканського Університету в Мехіко-сіті (Colegio de México). Його дослідження на тему організованої злочинності, торгівлі зброєю і наркотрафіку опубліковані у формі статей, рецензій і глав книг німецькою, англійською та іспанською мовами.
1. Згідно з даними NCDAS (National Centre for Drug Abuse Statistics), сума, витрачена урядом США на боротьбу з наркотиками, становить понад 1 трильйон доларів, починаючи від 1971 р. У 2019 р. річний бюджет структур, що займаються контролем обігу наркотичних речовин і боротьбою з наркотиками, складав 29.9 мільярдів доларів.
Незважаючи на ці факти, Глобальна Комісія з питань наркополітики видала рапорт, у якому стверджується, що війна з наркотиками себе не виправдала. Чи могли б Ви коротко розповісти про явище війни з наркотиками, підйому наркокартелів і наркоторгівлі у Латинській Америці?
Основною метою війни з наркотиками, яку розпочали США, було знизити ту кількість наркотиків, яка щороку нелегально потрапляла до Сполучених Штатів. Задля цього американський уряд і американські силові структури витратили вражаючу кількість грошей і людських ресурсів.
Тим не менше, реальність така, що роздрібна ціна кокаїну і героїну падала щороку, починаючи від 1980-го р., а США досі мають найвищий відсоток споживачів наркотиків у світі.
Варто також звернути увагу на той факт, що суворий законодавчий тиск створив умови для інституційної корупції, порушення прав людини, а також у якомусь сенсі збочені стимули, які не лише ускладнюють боротьбу з мережами наркоторговців, а навпаки роблять їх агресивнішими і більш схильними до насильства.
Зважаючи на ці факти, важко заперечувати провал війни з наркотиками.
2. Як відомо, багато праворадикальних і ліворадикальних угруповань бере участь в організованій злочинності і війні проти уряду. Де саме і якою мірою наркоторгівля і організована злочинність мають ідеологічне забарвлення? Коли саме відбулося зростання картелів і парамілітарних організацій?
Організовані злочинні угруповання не мають ідеологічного забарвлення, за винятком кількох випадків. Якщо говорити конкретніше, то в Колумбії і меншою мірою в Перу, деякі парамілітарні і партизанські угруповання мають альянси з організаціями, що займаються наркотрафіком. Спочатку групи виправдовували їхню участь у наркоторгівлі, називаючи її інструментом у досягненні політичних цілей. Реальність така, що згодом інструмент стає метою, а ідеологічні міркування відходять на другий план. Енциклопедичним прикладом у даному випадку є Революційні Збройні Сили Колумбії (FARC) і їхня спочатку поступова, а потім вже повноцінна участь у наркотрафіку.
3. У чому полягає мотивація людей, що долучаються до наркокартелів і як наркобарони вербують сікаріос?
Це питання, яке вимагає певного методологічного і контекстуального уточнення. Варто пам’ятати, що поняття «наркокартелі», «наркобарони» чи «сікаріос» – це, передусім, соціальні конструкти, з якими варто бути обережним. Вони творять дискурс, у ході якого криміналізуються ті, хто задіяний у наркобізнесі. Я намагаюся уникати цих термінів, які були надзвичайно зручними для держав і їхніх силових структур у контексті порушення прав людини у всій Латинській Америці.
Мотивація тих, хто долучається до організацій, що торгують наркотиками, відрізняється залежно від держави і конкретного періоду. Ми провели опитування серед ув’язнених: основною мотивацією, що не дивно, був саме економічний фактор.
Значний відсоток людей працював з метою оплатити своє власне споживання наркотиків, але більшість була мотивована можливістю заробити великі суми грошей. Парадокс у тому, що дослідження також показало той факт, що поділ прибутків на тіньовому ринку є доволі нерівномірним, а самі заробітки часто не відповідають очікуванням з огляду на його атомізовану природу.
Якщо їх не посадять до в’язниці або не вб’ють, то ці люди все одно не зароблять стільки грошей, скільки насправді очікували. Однак вони продовжують залишатися у цьому бізнесі з надією піднятися сходинками своєї організації і отримати більші прибутки.
Варто також додати, що окремі дослідження показують, що люди, значною мірою, ідуть на злочин, беручи приклад із тих, хто досяг успіху, займаючись криміналом (Bergman 2018: 306). Зважаючи на слабкість інституцій і силових структур, відсоток безкарності, зазвичай, дуже високий.
Якщо в суспільстві домінує ідея, що найлегше досягти успіху, скоюючи злочини, то, відповідно, важко мотивувати людей цього не робити.
Нарешті, певні етнографічні дослідження показали, що більшість вуличних інформаторів і дрібних наркодилерів починають працювати на банди або організації, що займаються наркотрафіком, у досить юному віці (середній вік між 13 і 18 роками). Більшість є вихідцями з неблагополучних сімей або ж районів із поганим міським плануванням чи неадекватною інфраструктурою. Немає сумнівів, що суспільство в країнах Латинської Америки пережило швидку трансформацію, що призвела до значних зривів у соціальній згуртованості. Люди, що живуть у таких умовах, є більш схильними до скоєння злочинів.
4. У картелів достатньо можливостей, щоб впливати на політику держав, де вони оперують, або ж замінити собою державні інституції. Чи займаються наркобарони політикою, як Пабло Ескобар, і чому державні інститути є для них важливими?
Досвід Колумбії кінця 80-х і початку 90-х років зробив популярною ідею, що всі організації, які займаються наркотрафіком, мають на меті замістити собою або ж повалити державу. Тим не менше, в більшості випадків ці організації не ставлять перед собою такої мети. Один із дослідників Бенджамін Лессінг запропонував кращий підхід до цієї специфічної теми. Він погоджується, що наркокартелі можуть погрожувати політичним лідерам, щоб домогтися змін у політиці або ж знизити суму хабарів, як у випадку стратегії “plata o plomo” (ісп. Срібло або свинець), проте дуже рідко ставлять перед собою ціль повалити уряд і здобути формальну політичну владу.
5. Яку політику впроваджують держави, щоб знизити рівень наркотрафіку і яку політику боротьби з наркотиками Ви можете назвати ефективною?
Політика уряду не повинна фокусуватися винятково на зниженні рівня або ліквідації наркоторгівлі як явища. Це було найбільшою помилкою протягом останніх декад. Сьогодні держави радше повинні розвивати всебічну наркополітику.
Чим є всебічна наркополітика?
Це та політика, котра здатна знизити побічні наслідки вживання наркотиків і одночасно знизити рівень насильства, спричинений наркотрафіком. Рівновага між цими двома аспектами є тим чинником, який робить політику контролю за обігом наркотиками успішною. Природно, що точка рівноваги змінюється залежно від місця, так як кожна держава стикається з різними викликами, пов’язаними зі споживанням і наркоторгівлею.
6. Чи правда, що уряди повинні вести переговори з одним картелем, щоб знищити інший, і таким чином забезпечити контрольований хаос?
Успіх операції напряму залежав від співпраці з групою елітних сікаріос “Los Pepes”, створеною картелем Калі (примітка редактора)
Розвідка і силові структури всіх держав у Латинській Америці мають неофіційну домовленість із організованими злочинними організаціями, включно з наркокартелями.
Рівень співпраці, метою якої є зниження впливу однієї групи на користь іншої, щоб знизити рівень насильства, є предметом дискусій як між дослідниками, так і політиками. З моєї точки зору, уряди повинні використовувати всі можливі інструменти, щоб знизити масштаб насильства, але уникати ситуацій, які створюють умови для монополії на чорному ринку для однієї єдиної організації. Звичайно ж, це складне завдання, якщо зважати на інституційну корупцію і загальну слабкість держави.
7. Яке місце займає наркотрафік у місцевій економіці?
Знову ж таки, тут важко відповісти без конкретної установки. У горах Сіналоа, де посіви маку збирають протягом останнього століття або близько того, опій відіграє значну роль у місцевій економіці і відіграватиме надалі. Інших регіонів Мексики наркотрафік майже не торкнувся.
Зважаючи на це, в мене складається враження, що журналістські звіти схильні перебільшувати роль наркоторгівлі не лише в місцевих економіках, а й в національних економіках загалом. З огляду на недостатність даних і методології, важко об’єктивно оцінити роль наркотрафіку в економіці.
8. Як легалізація наркотиків працює в Амстердамі? Чи могла б схожа політика знизити рівень насильства і вплив організованої злочинності у Мексиці і Латинській Америці?
Перше, на що варто звернути увагу, це те, що не завжди існує прямий взаємозв’язок між насильством і наркотиками. Ринок наркотиків, по суті, не є насильницьким. Фактично, це було доведено на прикладі торговців марихуаною, які надавали перевагу уникненню насильства як інструмента для вирішення проблем.
Свідчення з Бразилії, наприклад, показують, що ринок марихуани є мирним і неконфліктним (Daudelin & Ratton 2019). У випадку Мексики марихуана становить лише маленький відсоток доходів наркокартелів.
Думаю, легалізація марихуани мало що змінить у контексті насильства.
Приклад Уругваю є дуже ілюстративним: у цій країні марихуана була легалізована у 2017 р., що, як не дивно, не призвело до значного падіння рівня насильства.
На відміну від Уругваю, у Нідерландах марихуана не була легалізована повністю. Голландська наркополітика була націлена на зниження попиту, тож “кав’ярням” дозволялося працювати у доволі суворих умовах, а їхнє використання в рекреаційних цілях офіційно не дозволене.
9. Прихильники легалізації розповідають лише про її позитивні сторони, що Ви можете розповісти про негативні сторони такого кроку?
Я не вважаю, що легалізація марихуани є панацеєю в контексті проблеми насильства, але я переконаний, що є вагомі підстави підтримувати легалізацію на глобальному рівні.
Окремі держави і міжнародна спільнота повинні, однак, бути обережними у врегулюванні таких питань, як те, де і за яких умов, буде доступною легальна марихуана.
Як і легальні наркотики, тобто тютюн і алкоголь, марихуана тягне за собою серйозні ризики для здоров’я. Ряд досліджень показує, що існує сильний взаємозв’язок між споживанням марихуани і шизофренією та іншими психічними розладами. Здається, споживання марихуани також негативно впливає на когнітивну функцію у підлітків. Тим не менше, якщо це й правда, багато досліджень також показують, що алкоголь призводить до ще гірших наслідків для здоров’я людини.
У контексті легалізації я більше підтримую процес регулювання обігу марихуани, який передбачає серйозні настанови, які захищають молодь, обмежуючи її доступ до марихуани, включно з програмами лікування.
Я переконаний, що негативні наслідки режиму заборони, які діють у більшості країн Латинської Америки, перевищують потенційні ризики і негативні наслідки, які несе послідовне і ретельне регулювання обігу марихуани.
10. Які плюси і мінуси ідеї Трампа визнати наркокартелі терористичними організаціями? Чи можна сказати, що картелі підпадають під критерії, характерні для терористичних організацій?
Наркокартелі і терористичні організації мають певні спільні риси, так як і перші, і другі займаються нелегальною діяльністю, працюють в умовах секретності, використовують насильство, щоб досягнути своїх цілей, кидають виклик державним інституціям і здатні пристосовуватись до нових обставин. Проте, незважаючи на схожість, між картелями і терористичними організаціями є принципова різниця у їхній мотивації.
У ширшому сенсі, тероризм передбачає використання насильства задля досягнення політичних і релігійних цілей. У цьому сенсі терористичні організації є політичними групами, які використовують терор для досягнення мети, яка за інших умов не є предметом переговорів.
Наркокартелі можуть діяти, використовуючи схожу тактику, але їхня мотивація не має ані політичного, ані релігійного характеру. Їхня мета – це максимізація прибутків, а не фундаментальна зміна суспільства чи політики. Пропозиція Дональда Трампа внести картелі у список терористичних організацій може дати американським федеральним прокурорам більше важелів для протягування наркоторговців до відповідальності, проте в цьому немає сенсу з аналітичної точки зору.
Окрім цього, такий крок призведе до багатьох непередбачуваних наслідків у дипломатичних відносинах між США і Мексикою або ж навіть їхнього суттєвого погіршення.
