Французький філософ Жан Бодріяр застерігав людство перед епохою симуляції справжніх речей.
В основі його творчості були передбачення, що симуляція виглядатиме настільки справжньою, що її буде неможливо відрізнити від оригіналу.
В своєму трактаті “Війни в Затоці не було” Бодріяр наголошував, що основною проблемою конфліктів після Другої світової буде фактично абсолютна влада ЗМІ над людськими умами.
В цьому сенсі необмежений доступ до інформації є таким же небезпечним, як і його повна відсутність.
Брехня, повторена тисячу разів, невдовзі стає правдою, а контроль над засобами масової інформації, зосередження його в одних руках, помножене на низький рівень інформаційної гігієни, призводить до того, що називається вірою у гіперреальність.
Під даним терміном мається на увазі певна симуляція чи реальність, сконструйована масмедіа, в яку згодом починає вірити її споживач, не усвідомлюючи, що її або не існує, або ж вона існує, але не в тому вигляді, в якому її подає телевізор.
Однією з таких симуляцій був телесеріал “Слуга Народу”, який був не лише спробою продати українцям реальність, де ми всі президенти, але й гарно відпрацьованою соціальними інженерами і маркетологами стрічкою, котра призвела до того, що голосуючи за Зеленського, люди підсвідомо голосували за симулякр Голобородька.
Тим не менш, сам Зеленський став заручником створеного собою ж симулякру, коли повірив, що в політиці все так само, як в телесеріалі, де він у ролі головного героя.
Недосвідченість Зеленського активно експлуатується ворогами української незалежності, які зі своїх телеканалів регулярно повторюють мантри про “мир, дружбу, жуйку” і про те, як прекрасно знову сісти на газову голку, яку люб’язно пропонують дилери з Газпрому.
Це сиквел від творців „Мы очень устали от войны”, до якої вони не мають відношення ні як учасники, ні як волонтери.
Як казав ідеолог Консервативної Революції і учасник двох світових війн Ернст Юнгер,- боротьба за світле майбутнє триватиме між поколінням, що було виховане телевізором і тим, котре виховувалося на книгах.
Революція Гідності і народження добровольчого руху були якраз прикладом того, як покоління книг бореться із зомбованою масою тих, кого виховав радянський телевізор, а потім два десятиліття реплікувала пропагандистська машина Кремля і нафтові бакси, за які купувалась зброя, боєприпаси і снаряди, котрі намагались розтоптати кожного, хто наважився кинути виклик Мордору.
Біомаса, в якої замість мозку думки, дбайливо закладені їй балакаючими головами з телеекранів, ненавидить будь-кого, хто намагається виділитися на її фоні.
Меншість – це не ті, кого менше, а особистості, котрі захотіли відділитися від загальної маси і взяти на себе відповідальність, навіть якщо остання для них непосильна.
Маса, як писав Хосе Ортега -і- Гассет, це не просто ті, хто не виділяється на загальному сірому фоні, а ті, хто гордиться своєю простотою, сірістю і посередністю та одночасно ненавидить тих, хто зміг виділитися на її фоні і еволюціонувати в особистість.
Сьогодні людство спостерігає повстання мас і возвеличення сірості і примітивності, що відбувається за рахунок руйнування тієї цивілізації, яку створила меншість.
Маса нахабно користується її благами, але одночасно ненавидить її і кусає ту руку, до якої рано чи пізно знову прийде за їжею у вигляді пенсії чи соціальних гарантій.
Маса ненавидить тих, хто захищав її право на мирне життя і можливість їздити на роботу, маса кричатиме про те, що вона “нікого туди не посилала”, виганяючи Коріолана з Риму.
Маса ніколи не має позиції, а завжди вичікує на того, хто переможе, щоб разом з ним поглумитись над трупом переможеного.
«Дворняги, що вам треба? Вас не влаштує ані мир, ані війна. Від одного вам страшно, а від іншого чванливі ви. Довірся вам і замість левів і лисиць, знайдеш лиш зайців і гусей. Хто заслуговує на велич, отримує від вас ненависть» , – звертається Коріолан до повсталого натовпу
І таким чином вчорашній негідник – сьогодні став героєм, а кого ненавиділи вчора, раптом став обожнюваним.
Весь цирк Зеленського із фільмом про відведення військ і хамською поведінкою з ветеранами у Золотому був аналогічною спробою створити симулякр сильного політика, який впевнено йде до мети і може вказати знахабнілим радикалам на їх місце.
На жаль такої ж незламності і гостроти слова, як з добровольцями чи представниками МВФ у вищезгаданому серіалі, чомусь не спостерігається на переговорах з Путіним.
Люди, думку яких формує телевізор, сприймають це як шлях до миру, а Зеленський готовий замовчувати втрати на фронті, або списувати їх на епідемію необережного поводження із зброєю, щоб показати, що для нього важливі життя і здоров’я українців.
Однак, як не дивно, всі новини про нові втрати на фронті він воліє не коментувати, так як це буде публічним визнанням того, що всі новини про 100 днів тиші були лише ілюзією.
Якби Бодріяр був українцем і жив зараз серед нас, то він би написав продовження свого есе, назвавши його “Тиші на Донбасі не було”.
Зеленський є класичним прикладом повстання мас, про загрозу якого писав Ортега-і-Гассет в однойменному творі.
Для бидла смерть Жванецького завжди буде цікавіша, ніж нова смерть на фронті, яка не варта нічого для дивного нового світу, в якому проживає значна частина громадян України.
Найгіршим є те, що повернення до реальності може бути дуже болісним, але кого це хвилює, якщо є прекрасна симуляція і її автори, котрі вже встигли подумати за них?
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
