Автократичне російське керівництво відоме на весь світ своїми маніпулятивними механізмами поширення дезінформації. Ще у 2014 році, на початку гібридної війни росії проти України, уся світова спільнота зіштовхнулася з потужною хвилею російської пропаганди, яка за всі ці роки переросла в інформаційну війну та стала некінетичною зброєю проти свідомості мирного населення.
Кремлівська влада активно використовувала фейки задля виправдання окупації Криму та Донбасу, здійснювала інформаційні маніпуляції щодо антиросійських мотивів вступу України до НАТО та ЄС, поширювала пропагандистські дискурси з приводу нарощення напруги з боку Заходу…
Як показує час, тематика наративів особливо не змінюється. Кожен інфопривід російські медійники підлаштовують під вигідні їм твердження й уміло вкладають в голову своїм «жертвам». Головною метою такої інформаційної політики є необхідність впливу на емоційну складову своєї цільової аудиторії та її моральна підготовка до тієї чи іншої поведінки пропагандиста. Російська стратегія виправдань за рахунок фейків актуальна і нині, однак сучасність диктує її крах.
Історія кремлівської пропаганди розділилася на «до» та «після» початку повномасштабного наступу росії на Україну, який відбувся 24 лютого 2022 року. Очевидно, що під час посилення військового аспекту, активізується й інформаційний фронт, але цього разу все пішло не за планом російських чиновників.
З кожним днем війни кремлівські пропагандистські наративи втрачають свій зміст, а деякі розбиваються вщент. Світова спільнота вже не може залишатися осторонь, уникаючи визнання наявності величезної кількості інформаційних маніпуляцій з боку країни-окупанта. То яке ж підґрунтя того, що правдивість всіх популярних в росії заголовків, почала піддаватися сумніву навіть серед російського населення?
«Більшість українців чекає на російських визволителів»
Цей пропагандистський фейк зазнав, напевно, найбільшого серед усіх інших краху. Найцікавіше те, що й саме російське керівництво свято в нього вірило. Коли окупаційні війська перетнули кордон України, вони зіткнулися з таким опором мирного населення, якого ніхто не очікував.
Західні медіа, які пророкували два дні на інтервенцію всієї території України, почали масово випускати публікації про незламність духу та надзвичайну силу українського населення. Світлини та відео, де люди голими руками зупиняють ворожу техніку облетіли увесь світ. Кожен біженець з Харкова та Сум (від яких до кордону з росією не більше 150 км.) відправилися на Західну Україну без жодної думки про евакуацію до країни-агресора.
А масова деморалізація окупаційних військ означала одне – реальність виявилася не такою, як очікувалося. Ці події зупинили поширення наративу про «визволення» українців і перша цеглина в стіні російської пропаганди тріснула.
«Жодних сумнівів у міцності та непохитності російської армії»
Масові військові паради, погрози через наявність ядерної зброї та заяви про повну готовність військ стали вже традиційним проявом міцності та сили другої за потужністю армії у світі. Західні аналітики неодноразово наголошували на потенціалі російського війська, але вже через деякий час виникло питання: як добре спланована «військова операція», яка повинна була тривати два дні, затягується на понад два тижні й невідомо скільки триватиме ще?
Відеодокази поганого спорядження російських військових, відтермінованих сухих пайків та несправної бойової техніки знайшли своє місце спочатку в українських, а потім і світових медіа. Лідери багатьох країн чи не вперше в історії почали говорити про те, що «не такий страшний вовк, як його малюють».
Виявилося, що з російською ордою може боротися не лише перша армія світу. Звичайно, в цьому контексті не можна недооцінювати сили ворога і ролі міжнародної підтримки України в плані озброєння, однак, ще один наратив піддався сумніву, а російська пропаганда почала втрачати свою переконливість.
«Захід не готовий підтримувати Україну»
Така кремлівська теза була постійно підкріплена інфоприводами щодо повної неготовності Заходу вступати в конфронтацію з росією, яка може бути спричинена будь-якими неправильними кроками щодо України з боку цивілізованого світу.
Коли на країну-окупанта почали масово накладатися санкції, левова частка відомих компаній вийшла з російського ринку, світові соціальні платформи закрилися, а більшість країн Європи вирішили постачати зброю для української армії, з’явилося усвідомлення того, що небезпека все ж існує і покарання країни-агресора лише починається.
Коли росія випередила Іран та Північну Корею за кількістю санкцій, пропагандисти, усвідомлюючи провал свого наративу, швидко абстрагуватися і створили новий, актуальніший – «Захід проводить геноцид російського населення». Його досить швидко підхопили «жертви» кремлівських маніпуляцій, однак початкове розуміння причин такої реакції світової спільноти почало сіяти непорозуміння всередині країни.
Однією з найбільших помилок в здійсненні інформаційної політики російською владою стала недооцінка сучасних реалій. Якщо раніше було достатньо закрити «небезпечні» телеканали і не створювати різких інфоприводів для західних медіа, то зараз будь-яка людина, маючи при собі телефон та Інтернет, може пересвідчитися в російській брехні.
Кожен новий день загарбницької війни приносить десятки аргументів на противагу російської пропаганди і наближає її до повного краху. Західний світ вже не ведеться на кремлівські провокації в інформаційному просторі, а росіяни, схоже, починають щось підозрювати…
Анна Гусениця
