Росія вирішила підірвати теперішній спокій в Європі. Розпочала нічим не спровоковану війну. А її військові вчиняють масове мордерство солдатів та цивільних громадян України.
Навіщо?
Думки російських політиків споконвіку заражені імперіальним мисленням. Тим самим мисленням, що жадібно вело Росію до кровавих війн протягом цілих віків. Найширших територіальних границь цій імперії вдалося осягнути під час існування СРСР. За часів Івана Грозного Росія розширювала свої володіння шляхом окупації та захоплення сусідніх держав та народностей.
Опісля розпаду СРСР здавалося, що Росія перейме ліберальну демократію із Заходу. На жаль, тоді до влади прийшли ті, хто зневажає європейські порядки. В той час їхнім представником став теперішній президент Російської Федерації – Володимир Путін.
Кар‘єра В.Путіна почалася зі служби радянській імперії в рядах бездушної організації КДБ. Після розпаду СРСР на основі залишків колишнього радянського КДБ була створена Федеральна Служба Безпеки.
КДБ – ворожа радянська служба безпеки із міжнародними зв‘язками, корені якої можна пошукати ще в часах опричини (армія шпигунів та розвідників, що створена за часів Івана Грозного, котрі у своїх навчальних матеріалах завжди підкреслювали величність довготривалого російського панування)
Для вихованця спеціальних радянських служб – повернення Кремлю колишньої слави серед ексдержав СРСР – не справа користі економічної. То місія, яка повстала значно швидше, ніж багатьом західним політиками могло б видатися.
Кремль не приймає моральних аргументів під час формулювання тактик для реалізації цілей.
Для російських політичних партій найважливішим критерієм завжди була ефективність. Масова злочинність завжди пояснюється як кінцевий, неминучий результат для реалізації цілей Кремля в несприятливому середовищі. Москва відступає від своїх планів тільки й виключно під виливом сили та ризику втрати незапланованих великих витрат. Саме ця позиція і допомогла Америці переконати Росію не розміщувати ядерних ракет на території Куби в жовтні 1962 року.
В той час президент США – Джон Ф. Кеннеді – дав ясно зрозуміти, що вразі незгоди готовий помірятися атомною силою. Опісля проведення аналізу американських намірів Нікіта Хрущов відступив. Завдяки твердим намірам з американської сторони їм вдалося уникнути великих неприємностей для своєї країни.
В теперішній час з’явилися особливі виклики для політиків із Заходу. Російська Федерація щоразу сміливіше натискає на своїх слабших сусідів. А чинять вони так тому що їх головнокомандувачі дійшли до висновку що НАТО не стане загрозою для існування російської держави. Отже, єдиним способом стримати Путіна є демонстрація того, що Європа існує та готова до війни із Росією.
Війну треба розуміти ширше, ніж просто збройний конфлікт.
Щоб переконати росіян, що із Заходом треба рахуватися – необхідно одночасно натиснути зі сторін господарства, політики та армії:
- Обмежити Російську Федерацію в доступі до технологій, які використовуються в російських галузях, включаючи збройну, нафтохімічну та гірничодобувну промисловість;
- Ускладнити функціонування російських банків і фінансових установ. Наприклад, відключивши всі російські організації від клірингової системи SWIFT;
- Обмежити закупівлю енергоресурсів, особливо сирої нафти, газу та вугілля, а також продуктів нафтохімічної галузі;
- Ускладнити купівлю та продаж агропродукції;
- Ввести заборону на пасажирські рейси «в» та «із» Росії;
- Запустити масштабну фінансову, логістичну та гуманітарну допомогу для України.
Можемо зробити висновок, що санкційна програма Заходу більш-менш послідовно впроваджується. Окрім того, запустилися фонди допомоги Україні.
Пропозиції щодо дій у політичній сфері мають призвести до ефектів, протилежних ніж ті, що запланував Кремль:
- Ізолювати Російську Федерацію у сфері науки, культури та спорту.
- Виключати або маргіналізувати Російську Федерацію на форумах і в міжнародних організаціях. (Тут слід згадати про виключення СРСР з Ліги Націй у 1939 році за напад на Фінляндію).
- Звинуватити еліту Кремля, яка ухвалює рішення, перед судом у Гаазі у вчиненні збройних нападів, терактів та злочинів.
- Прийняти Молдову, Грузію, Фінляндію та Україну до НАТО та ЄС – такий крок змусить кремлівську еліту серйозно задуматися.
Не зважаючи на санкції, Кремль надалі проводить збройні операції у великих масштабах. Тому, НАТО варто звернути увагу та прийняти рішення щодо військових дій:
- Провести масштабні військові маневри вздовж усього кордону НАТО з Російською Федерацією. Це може змусити Кремль пустити в дію велику кількість військ та перемістити частину війська з України.
- Забезпечити Україну всією військовою технікою, необхідною для припинення російської агресії.
- Дати змогу підготовленим добровольцям із країн НАТО служити в міжнародних військах, які воюють на боці України.
- Запровадити заборону на польоти російських військових літаків над Україною. Це ускладнило б здійснення злочинних рейдерських захоплень на українські міста.
Якщо ці дії не допоможуть зупинити російську агресію, тоді поставити Кремлю 3-х денний ультиматум про виведення всіх військ з окупованих територій, використовуючи війська НАТО для припинення війни.
Чи стане такий крок рівнозначним розвитку конфлікту та ризику застосування Росією ядерної зброї?
На мою думку – необов’язково. Путін не хоче вести програшну війну, він не хоче увійти в історію як грабіжник Росії й він не хоче вмирати. Його війна – не війна на захист російської держави, це не оборонна війна. Це типова агресивна експедиція. Путін відступить, оскільки розуміє, що Росія не виграє протистояння з НАТО, а виведення військ не означатиме великих втрат для російської держави. Частину російської території не потрібно втрачати, а Кремль може розраховувати на ефективність своїх дипломатичних служб, щоб зберегти частину територіальних надбань, отриманих після 2014 року.
Коментуючи ставлення західних політиків, можна закінчити таким висновком:
Той, хто боїться втрати комфортного життя – приймає пасивну сторону агресора, який нападає на сусідів, порушуючи мир. Озброєного злочинця може налякати лише озброєний відчайдух, готовий захищати свої цінності навіть ціною пролиття своєї крові.
Нехай слова Вінстона Черчилля, сказані в контексті Мюнхена і дипломатичних спроб врятувати мир у 1938 році, не набудуть чинності у 2022 році:
«Не думайте, що це кінець. Франція та Англія мали вибір: ганьба чи війна. Вони обрали ганьбу і все одно отримають війну». – Вінстон Черчилль.
Маріуш Патей
