Україна знову стоїть перед ризиком влізти в новий абсолютно порожній і безперспективний договір, який в певному сенсі дублює Будапештський меморандум. Сполучені Штати вже змирились з тим фактом, що Північний Потік-2 буде завершено і введено в експлуатацію, у зв’язку з чим відмовились вводити санкції проти німецьких компаній, що задіяні у прокладанні газопроводу.
Тим не менш, критика і опозиція до трубопроводу в США існує. Для прикладу сенатори-республіканці нещодавно вимагали від адміністрації Байдена відмінити санкційні пільги проти компанії-оператора Nord Stream-2 і поновити санкції проти самого газопроводу.
Свій заклик сенатори мотивують тим, що завершення даного проекту посилить вплив Володимира Путіна на Європу, а також поставить під загрозу американських союзників та партнерів, так як введення газопроводу в експлуатацію лише заохотить Росію до агресивніших дій. Суть домовленості між США та Німеччиною щодо добудови газопроводу полягає в тому, що Україні даються гарантії продовження договору між Нафтогазом та Газпромом про транзит російського газу ще на десять років після закінчення діючого контракту в 2024 році.
Варто, однак, звернути увагу, що поки що це лише усна обіцянка, яка, відповідно ні до чого не зобов’язує ані Вашингтон, ані Берлін. Підписання нового контракту з Росією – це та мізерна уступка Заходу, на яку росіяни з легкістю підуть. Тим не менш, Україні її подають саме, як радикальний прорив Меркель і Байдена у переговорах з Путіним щодо безпеки України.
В чому ж криється головна небезпека і чому необхідно вимагати більше, ніж просто продовження договору?
В 2021 році об’єм поставок російського газу через Україну суттєво скоротився. Такий крок росіян пояснюється відкриттям Турецького потоку, через нитки якого вони доставляють газ в Туреччину, Грецію, Болгарію і Румунію. Якщо даний газопровід розширять, то Росія зможе також доставляти газ ще й в Угорщину.
Фактично поставки газу через українську територію скоротяться ще в кілька разів, тобто ще на 10-12 мільярдів кубометрів. Такий розвиток подій дозволить РФ ще більше посилити свій тиск на Україну і підштовхнути Євросоюз до більших поступок в питаннях Криму і Донбасу, а також членства України в ЄС та НАТО.
Як тільки запрацює Північний Потік-2, то Росія зможе обмежити транзит газу через Україну ще більше, розділивши доставку між ним і Турецьким Потоком. Тобто підписання або непідписання нового контракту із росіянами абсолютно ні на що не впливає і не дає жодних гарантій безпеки для України.
Для Заходу такий крок є шансом швидко закрити питання Донбасу і повернутись до повноцінних економічних відносин з РФ, утримуючи задля пристойності санкції по Криму. Для Росії продовження договору між Нафтогазом і Газпромом також не створює жодних ускладнень в контексті торгівлі енергоресурсами, але дозволяє створити ілюзію виконання частини своєї частини угоди із США та Німеччиною.
Навіть якщо газопровід працюватиме лише на 50%, то це все одно суттєво покращить переговорну позицію Росії в Нормандському форматі і поставить Україну в набагато гірше становище, ніж до цього.
Німеччина не скасувала і не ввела жодних обмежень на будівництво Nord Stream-2 навіть після отруєння Навального, якого вона прийняла на лікування. Відповідно, запевнення Меркель про те, що завершення трубопроводу не вплине безпеку України, є лише солодкою брехнею, котрою офіційний Берлін намагається приховати гірку правду.
Меркель чи її наступники, скоріш за все, лише посилять вже існуючі санкції про РФ, однак не зупинять поставок газу, навіть якщо Путін вдасться до тактики прямого енергетичного шантажу проти спочатку ЄС, а потім України. Проект Nord Stream-2 має підтримку майже у всіх колах німецького політикуму, а реальну опозицію щодо трубопроводу становлять лише зелені.
Щодо офіційної позиції американського і німецького урядів, то в спільній заяві США і Німеччини щодо Північного Потоку-2 вказано наступне:
«Якщо Росія спробує використовувати енергію як зброю або вчинить подальші агресивні дії проти України, Німеччина буде діяти на національному рівні і закликати Європейський союз до ухвалення ефективних заходів, включно із санкціями, щоб обмежити російський потенціал для експорту до Європи в енергетичному секторі, включаючи газ, або вжити ефективних заходів в інших економічно важливих сферах». (переклад Радіо Свобода)
Читаючи даний уривок даної заяви, мимоволі виникає дежавю, адже щось схоже Україні вже обіцяли в 1994 році, коли Україна віддавала ядерну зброю в обмін на гарантії безпеки.
Прикладом цього може бути четвертий пункт Будапештського меморандуму:
«Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують їх зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради
Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги
Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї ( 995_098 ), що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо
Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з
використанням ядерної зброї.»
В спільній заяві Берліну і Вашингтону, чим вона й відрізняється від Будапештського меморандуму, є те, що США і Німеччина обіцяють інвестувати 1 мільярд доларів у енергетичний сектор України.
Однак, як вже було сказано вище, Росію ніяк не зупинять вимоги не використовувати енергоресурси, як зброю у зовнішній політиці, так як це вже давно відпрацьований сценарій Москви для того, щоб західні партнери України закрили очі на порушення міжнародного права зі сторони росіян. Саме тому, розмовляючи з Джо Байденом 30 серпня у Вашингтоні, Зеленському необхідно вимагати не лише продовження договору про доставки газу через Україну, але й вимагати чіткого алгоритму дій, якщо РФ піде на ескалацію конфлікту.
Окрім цього, Зеленський і українське МЗС повинні відновити розмови про озброєння України Німеччиною.
Після візиту на лінію розмежування представник зелених Роберт Габек заявив, що Німеччина могла би переглянути своє принципове «ні» в контексті поставок хоча б оборонного озброєння. Дана заява зіткнулась із гострою критикою навіть зі сторони його колег по партії.
Основними аргументами Німеччини проти поставок зброї були вже класичні тези про те, що Росія використає це як аргумент, щоб нарощувати свої війська в Криму, на Донбасі і вздовж українського кордону. Така аргументація є щонайменш слабкою, адже поставки американської зброї для України під час каденції Дональда Трампа не призвели до ескалації чи нарощування російських військ ні в Криму, ні на Сході України. Навпаки, після поставки Україні протитанкової зброї РФ перестала використовувати танки на Донбасі, хоча таку поведінку можна й списати на формалізм у дотриманні режиму припинення вогню.
Вперше від 2014 року масове скупчення військ на кордоні з Україною відбулося вже в 2021 році, коли пост президента США вже зайняв Джо Байден.
Експерт з питань зовнішньої політики фракції ХДС Юрґен Гардт заявив, що озброєння України є підігріванням конфлікту на Донбасі, що в свою чергу суперечить інтересам Німеччини. Його позицію також поділяє речник німецького уряду Штеффен Зайберт, який наголошує на тому, що конфлікт в Україні повинен бути вирішений виключно політичним шляхом.
Тобто складається абсурдна ситуація:
Прокладання газопроводу Північний Потік-2 не є приводом для Путіна розпочати агресивніші дії щодо України, а от поставки німецької зброї, яка принаймні збільшить шанси українських військових в протистоянні з російською армією, точно спровокує Росію на скупчення військ в Криму і Донбасі.
Вочевидь, бачачи спротив суспільства і опозиції проти формули Штайнмаєра, Німеччина вирішила для заспокоєння певні гарантії Києву, усвідомлюючи, що вони абсолютно порожні, свідомо чи несвідомо створює ситуацію, в якій дана формула буде єдиним прийнятним для України варіантом.
Якщо Захід, як завжди, відреагує на чергове загострення на фронті виключно глибокою стурбованістю, то Україна буде змушена прийняти умови Росії щодо закінчення війни на Донбасі.
На даний момент позиція Німеччини щодо поставок зброї однозначна, однак ситуація може змінитися після виборів до Бундестагу, які мають відбутися 26 вересня. Дана дата також відома тим, що вона ознаменує закінчення політичної кар’єри Ангели Меркель.
Можливо зелені, які виступають проти Північного Потоку-2, змінять свою позицію щодо поставок зброї, адже по прогнозах експертів саме вони невдовзі можуть формувати політичний порядок денний Німеччини.
Пріоритетом для Зеленського в ході переговорів з Байденом має бути здобуття підтримки США в переговорах з новою владою Німеччини щодо резонності вимог України, які стосуються озброєння української армії.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
