17-21 квітня 2023 р. пройшов насичений і продуктивний візит української делегації в Литву на запрошення ГО LDK Palikuonys (“Нащадки Великого князівства Литовського”), які з 2014 р. активно допомагають Україні, зокрема, Азову і щомісяця привозять потужну гуманітарну допомогу для українських підрозділів.
Детальніше про цю співпрацю можна подивитися у відеосюжеті Марюса Заремби на державному литовському телеканалі LNK: https://lnk.lt/kk2-top/191613
З українського боку склад делегації зібрала Олена Семеняка, голова ГО Intermarium Support Group, помічниця народного депутата України Святослава Юраша, засновника МФО «Інтермаріум» Верховної Ради України, а сама поїздка стала можливою за сприяння ГО Асоціація родин захисників «Азовсталі» та Патронатної служби Азову, а також ССО та МЗС України. Саме вона на правах організатора помістила ідейну архітектоніку візиту під гриф МФО “Інтермаріум” Верховної Ради України, запуск якого в Сеймасі Литві теж обговорювався із партнерами і що лише віталося всіма причетними.
LDK Palikuonys познайомилися зі Святославом Юрашом у ході чергового візиту в Київ взимку і домовилися про подальшу співпрацю. Діяльність наймолодшого депутата Верховної Ради в історії України, який рік тому посприяв візиту дружин тоді ще полонених героїв Азовсталі до Папи Римського Франциска і нещодавно запустив Західний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими ГУР МО України, висвітлено в іншому відеоролику на LNK: https://lnk.lt/kk2-top/194268
У рамках інтенсивної робочої програми, укладеної LDK Palikuonys, учасники делегації виступили в Сеймасі Литовської Республіки, Литовській військовій академії ім. генерала Йонаса Жямайтиса у Вільнюсі, Кадетському ліцеї ім. генерала Повіласа Плехавічуса та Музеї війни Вітовта Великого у Каунасі, а також провели зустрічі з військовими на базах НАТО, уклали низку домовленостей з парламентарями і бізнесменами та записали інтерв’ю із журналістами. Крім того, учасники делегації поспілкувалися з представниками Посольства України в Литві, виступили на регулярному мітингу у Вільнюсі та провели зустріч з литовською молоддю. Візит здебільшого проходив у трьох містах Литви: Вільнюсі, Каунасі та Клайпеді.
До складу делегації увійшли: Руслан Сербов, ветеран Азову, захисник Маріуполя, що полетів на гелікоптері у заблоковане місто, Віталій Скідан, ветеран АТО/ООС та учасник боїв за Київ, зокрема, під Бучею і Ворзелем, представниця Патронатної служби Азову Наталія Багрій, представниця Асоціації родин захисників “Азовсталі”, чий чоловік на час візиту ще був у полоні, Катерина Плечистова, Наталія Єпіфанова, голова ГО Вояцький Визвіл, юрист, що, зокрема, займається військовополоненими в/ч 3057, і на правах співорганізаторів, – Олександр Чупринюк, військовослужбовець ССО, голова благодійного фонду «Благодійність для України», та Олена Семеняка як «амбасадор» МФО «Інтермаріум» Верховної Ради України.
Саме Олександр Чупринюк був першим зі складу делегації, хто познайомився із Гедимінасом Армонавічюсом, головою LDK Palikuonys, на мітингу в парку ім. Т. Шевченка в Києві, що переросло у велику і плідну співпрацю – від участі в урочистому відкритті реконструйованого бункера лісових братів у Вілкії до візиту на День незалежності Литви у Вільнюс українською делегацією у складі 30 осіб. LDK Palikuonys – громадська організація, яка займається розвитком історичної пам’яті Литви й представники якої, зокрема, Кестутіс Маркевічюс, отримували найвищі державні відзнаки за внесок у неї. У 2018 р. він також розповів про цю діяльність на щорічній міжнародній конференції Intermarium Support Group, а навесні цього самого року LDK Palikuonys символічно висадили понад 2000 литовських дубів на Хортиці, колисці української державності, у пам’ять про полеглих захисників України. Крім того, активісти цієї організації є членами Союзу литовських стрільців – литовської територіальної оборони й наступників лісових братів.
Детальніше про склад делегації та цілі її візиту в Литву, які озвучували її члени з тими чи іншими акцентами залежно від аудиторії, перед якою вони виступали.
Її левову частку становили представники Патронатної Служби Азову (Наталія Багрій, яка піднімала коло питань, пов’язаних із основними напрямками її діяльності, а саме реабілітації, гідного поховання і вшанування загиблих, а також обміну полонених, допомоги екс-полоненим і родинам військових) та Асоціації родин захисників «Азовсталі» (Катерина Плечистова, реабілітолог родом із Маріуполя, чий чоловік досі в полоні, ветерани Азову Руслан Сербов і Віталій Скідан, що також представляє Патронатну службу як її колишній підопічний), яка займається питаннями визволення й обміну полонених захисників Маріуполя і Азовсталі, інформування світу про їхній подвиг, а також юридичної, фінансової, рекреаційної підтримки ветеранів Азовсталі, екс-полонених та їхніх родин.
Дякуємо Олені Толкачовій, керівниці Патронатної служби Азову, та Катерині Прокопенко, засновниці Асоціації родин захисників «Азовсталі», за сприяння поїздці та делегування своїх представників.
Наталія Єпіфанова, юрист, голова ГО Вояцький визвіл, що, зокрема, займається військовополоненими 12 бригади НГУ Маріупольського гарнізону, поділяла з Катериною Плечистовою фокус на пошуку дієвої допомоги литовських депутатів, європарламентарів, урядовців, та за їхнього посередництва світової спільноти для визволення українських військовополонених, інформування світу про порушення РФ женевських конвенцій і загалом нелюдські умови їх утримання в де-факто концтаборах, де хворі, серед них онкохворі, не отримують лікування, внаслідок чого нерідко помирають, не кажучи про часте застосування тортур окупантами.
Інша проблема, яка проходила лейтмотивом крізь їхні виступи, – це фактична бездіяльність і навіть саботування своїх обов’язків відповідними міжнародними інстанціями, передусім ООН, у керівництві якої досі наявна РФ, та Червоним Хрестом. Особливо про це наголосила Катерина Плечистова, нагадавши, що вихід захисників Маріуполя із його останнього українського бастіону, заводу «Азовсталь», відбувався на умовах екстракції, тобто їхнього переміщення до кінця війни на територію нейтральної країни на зразок Туреччини, де нині перебуває командний склад гарнізону «Азовсталі». ООН і Червоний Хрест, що гарантували дотримання цієї процедури РФ, не виконали свої зобов’язання в жодному з форматів. Таке халатне ставлення вже призвело до трагедії в колонії Оленівки, де було спалено вибухівкою більше півсотні солдатів Азову, в чому РФ звинуватила українські ракети, а понад 600 азовців досі перебувають у фактичному полоні без жодного зв’язку зі своїми близькими. Катерина підкреслила, що військовослужбовці Азову де-факто стали заручниками російської пропаганди, яка фабрикує їхній образ для виправдання свого акту військової агресії і страшні військові злочини в Україні як «військової операції з денацифікації». Те, що 6 травня РФ уперше за довгі місяці обмінів, де не було жодного азовця, повернула Україні 45 військових цього підрозділу, хочеться сприймати як знак дієвості зусиль на зразок наших.
Один із них, Євген Чуднєцов, солдат полку, зараз бригади Азов НГУ, захисник Маріуполя, був звільнений з полону вже вдруге, адже перший раз він потрапив у полон у 2015 р., під час Широкинської операції в складі на той час батальйону Азов, і був обміняний у 2017 р. Зараз на нього чекає період адаптації та реабілітації силами Патронатної служби Азову та Асоціації родин захисників «Азовсталі», але методи російських окупантів навряд суттєво відрізняються від тих, про які він розповідав на презентації у Києві звітів про тортури та інші воєнні злочини РФ на Донбасі на заході Intermarium Support Group та “Військового братерства нескорених” незадовго до повномасштабного вторгнення. Нагадаємо, ці звіти для Кримінального суду в Гаазі підготували віце-спікерка польського Сейму Малгожата Госєвська та європарламентарка Анна Фотига, які нині продовжують збір свідчень вже для майбутнього міжнародного трибуналу над російськими військовими злочинцями.
Наталія Єпіфанова, підтвердивши і доповнивши факти катувань і знущань над військовополоненими з презентації Катерини Плечистової, нагадала, що в полоні ворога, крім гарнізону Азовсталі і 12 бригади НГУ, перебуває понад 10,000 українських військовослужбовців, і всі вони чекають на швидке визволення з цих нелюдських умов. Безумовно, це є елементом планових військових злочинів РФ, скоєних над цивільними, що в даному випадку полягає у залякуванні українців і тиску на близьких військовополонених. Крім того, Наталія нагадала про ще більшу кількість цивільних полонених і викрадених осіб, зокрема, дітей, що становить понад 20,000 осіб. Вона закликала не замовчувати ці факти і озвучувати весь масштаб проблеми задля дієвішого і рішучішого тиску на агресора.
Наталія Багрій поділилася досвідом роботи і пояснила функціонал Патронатної служби Азову – унікальної для всієї української армії тилової структури, яка ефективно повертає бійців у стрій, підтримує екс-військовополонених та родини військовослужбовців і закарбовує імена полеглих в офіційний пантеон української історії після того, як виконає необхідні кроки для отримання тіл загиблих та здійснить процедури з їх ідентифікації спільно зі спеціалізованими службами. У своїх виступах вона підкреслила, що окрім програм із реабілітації для військових і ветеранів та відпочинку для родин військовослужбовців, Патронатна служба шукає військових психологів для піклування про ментальний стан учасників бойових дій, адже ця спеціальність в Україні ще далеко не розвинута.
Руслан Сербов і Віталій Скідан, почесні учасники бойових дій, що проявили себе по максимуму у важких і нерівних зіткненнях із ворогом, пережили ампутацію і продовжують стояти на сторожі волі України, поділилися з литовцями унікальним досвідом оборони Києва і Маріуполя від першої особи.
Віталій Скідан “Бойко” – доброволець Азову з 2014 р., коли йому було 18, учасник Павлопільсько-Широкинської наступальної операції 2015 р., у ході якої, незважаючи на Мінськ, Азов відтіснив російських окупантів від Маріуполя, унеможлививши повторний обстріл його мирних кварталів. Уже тоді він отримав серйозні травми, а в боях за Київ був одним із невеликої групи добровольців, які ціною надлюдських зусиль і людських втрат, маючи лише стрілецьку зброю і гранатомети, затримали під Ворзелем російську танкову колону, яка прямувала до Бучі. Саме тоді він втратив ногу вище коліна внаслідок влучання танкового снаряду, але продовжує активно діяти уже як представник Патронатної служби Азову, яка займається його реабілітацією.
Та попри безперервні обстріли, загибель побратимів, декілька спроб штурму і пожежу в зайнятому ними приміщенні, вони продовжували відбиватися, утрьох через отримані поранення стріляючи з одного автомата. Його перша думка після того, як він отямився у госпіталі, була про друзів, які не припиняли вести бій ще понад 10 год. Всій групі вдалося евакуюватися лише після того, як вони змогли зв’язатися з українськими артилеристами, викликавши вогонь на власні же позиції й тим самим відігнавши окупантів.
Щиро дякуємо Віталію за інтенсивну працю в Литві попри загрозу повернення фантомних болей і далеко не завершену оптимізацію протезу – цей приклад для наслідування має бачити весь світ.
Руслан “Давід” Сербов – доброволець Азову й морської піхоти, захисник Маріуполя і Азовсталі, один із 72 сміливців, які взяли участь у спецоперації ГУР із перельоту на гелікоптері у заблокований російськими військами Маріуполь, аби доставити протитанкові засоби, медикаменти й власне добровольців на підмогу побратимам і забрати важкопоранених.
Навряд чи хтось не бачив приголомшливі міські бої Руслана, зняті на GoPro, але в будь-якому разі найкраще про ці подвиги розкажуть його власні мемуари “Маріуполь. Книга хоробрих”, яку можна замовити на @balls_of_steel.ua.
Литовці ще довго згадуватимуть його розповіді про геноцид цивільних росіянами у Маріуполі, незламність полеглих героїв, ефективне знищення ним супротивника та ворожої техніки, нелюдські умови, в яких опинилися поранені у Маріуполі, що він відчув на власному досвіді після того, як під час евакуації пораненого йому відсікло стопу ПТУРом, і вихід із заводу “Азовсталь” з подальшим його обміном як важкопораненого, який цей доброволець спецоперації “в один кінець” навіть не думав розглядати в термінах полону.
Олександр Чупринюк, що також брав участь у обороні Київщини і Запоріжжя, поділився власним досвідом зустрічі з російською військовою агресією 24 лютого в Києві й подальшою самоорганізацією його найближчого оточення для її відсічі. Питання оборонної співпраці різних рівнів, обміну знаннями й навичками з литовськими військовими структурами й підтримки для українського фронту бути пріоритетами його візиту з офіційним відрядженням від ССО України.
Олена Семеняка, як координаторка візиту, поставила за мету запуск МФО «Інтермаріум» або його аналога в литовському Сеймасі задля масштабування й тяглості реалізації цих задач і проектів у перспективі глобальнішої і довгострокової роботи над оборонним альянсом «Інтермаріум» Центрально-Східної Європи в рамках ширшої євроатлантичної інтеграції України і держав регіону.
Крім того, всі учасники делегації приділили особливу увагу спілкуванню з медіа, які детально висвітлили в численних репортажах почуту інформацію про подвиги українських захисників, воєнні злочини Росії, стан українських військовополонених і конкретні запити про допомогу, зокрема, за підсумками прес-конференції у литовському Сеймасі.
Окрему подяку варто висловити Петру Бешті, Надзвичайному і Повноважному Послу України в Литовській Республіці, та його колегам, за зустріч у Посольстві України у Литві, запрошення на регулярний мітинг на підтримку України у Вільнюсі, відкриття прес-конференції у Сеймасі та активне сприяння роботі української делегації у Литві, а також допомогу з реалізацією її конкретних запитів. Її учасники, щойно прибувши до Литви, уже 17 квітня включилися в роботу, виступивши на Кафедральній площі перед литовськими друзями України та ЗМІ.
Надзвичайно імпонує те, що МЗС України надало всебічну підтримку цьому експериментальному формату роботи вітчизняної «громадської дипломатії» у Литві, адже свідчення з уст волонтерів та військових, що продовжують тримати свою частину фронту в Україні, є найбільш переконливими для іноземної аудиторії. Лишається сподіваюся на те, що ідея тіснішої регіональної співпраці в усіх сферах, яка давно де-факто розвивається і вийшла на новий рівень після початку повномасштабної війни РФ – Інтермаріуму, скоро стане його офіційним курсом.
18 квітня, після пам’ятної екскурсії залами Сеймасу, які містять драматичні хроніки власної боротьби литовського народу за незалежність від СРСР, українська делегація поділилася досвідом спротиву російським воєнним злочинцям і окреслила нагальні проблеми і задачі на прес-конференції у Сеймасі, організованої LDK Palikuonys.
На прес-конференції з конкретними посланнями литовській і світовій спільноті виступили: Руслан Сербов (“Азовсталь – символ незламності українського спротиву”), Віталій Скідан (“Чому Азов: від боїв за Маріуполь до боїв за Київ”), Наталія Багрій (“Патронатна служба Азову як інноваційна структура української армії з військово-медичного та -цивільного співробітництва”), Катерина Плечистова (“Військовополонені Азову – заручники воєнної пропаганди російського агресора”), Наталія Єпіфанова (“Проблема захисту прав військовополонених та їх звільнення (обміну)”).
На заході були присутні й пообіцяли активне сприяння міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас, віце-спікер Сеймасу Паулюс Саударґас та його заступниця Лаура Градецкієне, голова Комітету національної безпеки й оборони Лаурінас Касчюнас, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Литовській Республіці Петро Бешта, колишній командувач Збройними Силами Литви, генерал Арвідас Поцюс та багато ін. урядовців та (євро)парламентарів. Окрема подяка Адрюсу Навіцкасу за модерування дискусії.
Цього самого дня українська делегація продовжила роботу у Військовій академії ім. генерала Йонаса Жямайтіса у Вільнюсі. Керівництво, інструкторів та курсантів цього легендарного литовського закладу цікавило все, що стосувалося перебігу повномасштабної війни в Україні.
Вислухавши виступи українських військових (Віталія Скідана, Руслана Сербова, Олександра Чупринюка), представниць Патронатної служби Азову (Наталії Багрій) та Асоціації родин захисників Азовсталі (Катерини Плечистової), голови ГО “Вояцький Визвіл” Наталії Єпіфанової та представниці МФО «Інтермаріум» Верховної Ради України Олени Семеняки, вони перейшли до запитань перш за все від командного складу академії, що прагнули перейняти досвід молодших, але мимоволі досвідченіших у питаннях безпосереднього зіткнення з російською армією українців.
Питання, лише загальний огляд яких може увійти в цей звіт, стосувалися того, хто відіграв важливішу роль у стримуванні російської агресії на першому етапі вторгнення: цивільні чи військові, ролі п’ятої колони в приході “русского мира” на українські землі, долі публічного спротиву окупації, як-от у Херсоні тощо. Адже литовці чудово розуміють, що ситуація, яка склалася особливо в сусідній Латвії, де у столичній Ризі штучно створена з часів Російської імперії російськомовна меншина вже становить більшість, відкриває широке поле можливостей для “захисту прав російськомовних” і гібридної агресії РФ у “демократичній” площині. Крім того, їх цікавив феномен азовських підрозділів: роль лідерських якостей, мотивації, дисципліни, історичної військової традиції, засвоєння західного досвіду тощо. Доповнивши військових-чоловіків, конкретні вимоги і механізми відбору до Азову прокоментувала й представниця Патронатної служби Азову Наталія Багрій.
Погодившись із унікальною роллю українського добровольчого і цивільного спротиву, що поламав плани Росії, Олена Семеняка, що відвідала різні прифронтові зони у рамках гуманітарних місій Святослава Юраша, засновника МФО «Інтермаріум» Верховної Ради України, вважала своїм обов’язком наголосити як на тому, що ряд міст міг би лишитися під контролем України, якби вдалося вчасно нейтралізувати колабораціоністів у міській владі, так і на значенні асиметричних відповідей, військово-цивільних методів боротьби та інформроботи на випередження. Також вона підкреслила важливість публічної демонстрації відео- та ін. доказів російських воєнних злочинів, що допоможе як підготувати литовське суспільство до можливих загроз, так і легітимувати заходи з посиленого розвитку тероборони, військових навчань і контролю над потенційними колабораціоністами.
Укотре велика подяка за дорогоцінний досвід оборонної співпраці з литовською військовою елітою у реальному часі.
19 квітня українська делегація продовжила свою роботу в Каунасі.
Зранку вона оглянула експозицію воєнної техніки, перенесеної з Музею війни Вітовта Великого у VI Каунаський форт. Місто-фортеця Каунас оточене десятком ліній оборони і фортифікаційних споруд, збудованих для захисту кордонів Російської імперії в передчутті першої світової. За часів другої світової, мірою розвитку воєнних технологій та деградації кодексу воїнської честі, що супроводжувало ідеологізацію війни в 20 ст., форти нерідко застосовувалися радянськими й німецькими воєнно-політичними машинами для утримування й страти військовополонених і цивільних. VI Каунаський форт теж містить відголоски тих подій, як і Лисогірський форт у Києві, тунелі в пагорбах якого одразу пригадалися українським гостям.
Азовські ветерани, учасники боїв за Київ та Маріуполь, що розгорталися передусім проти цивільних і в об’єктах промислової й цивільної інфраструктури, у свою чергу, зробили все можливе для того, щоб донести військовим і громадськості Каунаса весь масштаб пробитого дна методів ведення війни з тих пір з вини Росії, яка де-факто здійснює відвертий геноцид українського народу.
Дякуємо організаторам за цікаву екскурсію і приклад того, як треба піклуватися про територію і стан таких важливих історичних пам’яток.
Там само відбулося душевне знайомство української делегації з мотоклубом литовської армії “Perkūnas MCC”, штаб якого на правах далеко не звичайної байкерської спільноти розташовано на території VI Каунаського форту. “Ночные волки” Путіна навряд би захотіли зустрітися з ними в дорозі.
Того самого дня після своїх виступів ветерани Азову отримали пам’ятні подарунки від Лаурінаса Касчюнаса – голови Комітету національної безпеки й оборони Литовського Сеймаса, що завітав на їхню зустріч з учителями Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса.
Саме Лаурінас Касчюнас вчасно зреагував на гібридну агресію режиму Лукашенка, що організував міграційний шантаж Балтії і Польщі напередодні російського повномасштабного вторгнення в Україну – цілком можливо, таким чином з’ясовуючи слабкі ланки державних кордонів країн регіону. З його ініціативи зведено й захисну стіну вздовж литовського кордону з Білоруссю.
Лаурінас Касчюнас здійснив не одну поїздку в українські прифронтові міста та деокуповані території, побачивши на власні очі масштаби російських воєнних злочинів і героїзм української армії. Нарешті, як архітектор політики національної безпеки й оборони Литви, він також переконаний у необхідності тіснішої безпекової співпраці країн регіону, лобіювання розвитку якої від імені МФО “Інтермаріум” Верховної Ради України було однією з головних цілей візиту Олени Семеняки в Литву на запрошення LDK Palikuonys.
Кадетський ліцей імені генерала Повіласа Плехавічуса, як і Військова академія генерала Йонаса Жямайтіса, запам’ятався своїм теплим прийомом і всюдисущими виявами солідарності з Україною, а також кабінетом плетіння маскувальних сіток для українських підрозділів.
Українська делегація заслухала презентацію роботи й структури Ліцею з думкою про перейняття цього досвіду в Україні. Сподіваємося на розвиток діалогу в найближчому майбутньому – від постановки цілей до їх поступової реалізації.
Далі її робочий візит продовжився в Музеї війни Вітовта Великого у Каунасі, куди перевезено на зберігання з Києва після початку повномасштабної інвазії РФ унікальну виставку “За волю України! Вічно вільна Україна”. Вона зібрала оригінальні артефакти (спорядження, однострій, прапори) борців за українську державність 1914-23 рр. минулого ст. (УНР, ЗУНР, Гетьманат, Директорія).
Крім відголосків спільного історичного минулого з Литвою у складі Великого князівства Литовського, учасникам української делегації особливо запали в душу зали, присвячені визвольним революціям, зокрема, лідерам Січневого повстання проти царизму – Кастусю Калиновському, Антанасу Мацкявічусу, Зиґмунту Сераковському, яких у цьому році нарешті вшанували президенти Литви, Польщі й України, зробивши внесок у відродження історичної пам’яті Інтермаріуму, боротьбі литовських партизанів і лісових братів, литовським пілотам-піонерам трансатлантичного перельоту за маршрутом “Нью-Йорк-Каунас” Стяпонасу Дарюсу і Стасісу Гіренасу та багато інших.
Дякуємо директорці музею Rita Ilgakojyte за надзвичайний прийом, незабутню зустріч із громадськістю Каунаса після екскурсії і все, що регулярно відбувається в музеї на підтримку України.
Підсумовуючи виступ української делегації в Музеї війни Вітовта Великого у Каунасі, який зібрав аншлаг з легкої руки LDK Palikuonys, Олена Семеняка говорила про зв’язок спільних історичної пам’яті і майбутнього.
Про те, що українцям нічого пояснювати литовцям – вони приїхали об’єднати зусилля і спертися на дружнє плече литовського народу, аби їх швидше й ефективніше почули на Заході, обмеживши й заблокувавши російські лобі. Це стосується озброєнь, дипломатичних санкцій щодо Росії, звільнення військовополонених та цивільних заручників і міжнародного трибуналу над російськими воєнними злочинцями.
«Більшовизм – це непокаране зло, – продовжила вона, – і саме державам і народам Інтермаріуму (Центрально-Східної Європи), які мають досвід перебування під п’ятою обох тоталітарних режимів 20 ст., а також попередній досвід російського імперіалізму і русифікації, сьогодні випала історична місія провести “нюрнберзький трибунал” над рашизмом-необільшовизмом та розбудувати військово-політичний блок Інтермаріуму в рамках, а то і паралельно щодо ширшої євроатлантичної інтеграції України в ЄС і НАТО (приклад такого союзу в мініатюрі – LITPOLUKRBRIG), що вибило би історичний ґрунт з-під ніг російського імперіалізму. Адже нинішня російська війна проти України, регіону та Європи – це не просто війна озброєнь та мобілізованих, це війна історіографій та історичних наративів, і саме навколо спільної історичної пам’яті регіону має будуватися солідарний інформаційний і військовий фронт, оборона і контрнаступ України та інших держав під загрозою російського вторгнення».
Крім того, Олена Семеняка розповіла і про свій шлях від керівниці ГО Група сприяння розбудові Інтермаріуму, що народилася в Азовському русі, до помічниці народного депутата й засновника МФО «Інтермаріум» Верховної Ради України Святослава Юраша, яка працює над запуском аналогічних парламентських груп у країнах регіону. А також те, як, здійснюючи регулярні поїздки на фронт та в прифронтові зони з гуманітарними місіями, вона зрозуміла, що має приділяти не меншу, а то й більшу увагу міжнародній співпраці, де її багаторічним напрацюванням і оргможливостям знайти заміну значно важче.
Приємною несподіванкою, хоча насправді закономірністю, був візит на захід у Каунасі представників литовської патріотичної молоді, адже вони першими в Литві почали популяризувати ідею регіональної інтеграції спільно з українськими активістами Intermarium Support Group.
20 квітня українська делегація у Каунасі присвятила зустрічам з представниками Союзу литовських стрільців – литовської тероборони, до якої LDK Palikuonys має пряме відношення, та запису тематичних інтерв’ю, зокрема, на тему показових страт українських солдатів російськими окупантами, ролі ЧВК «Вагнер» у цих злочинах і відповідальності вищого російського командування за всі жахіття щодо українських військових та цивільних.
Відеозапис першого з низки цих інтерв’ю можна переглянути за посиланням: https://lnk.lt/kk2-top/197232
Увечері в іконічному мисливському ресторані Каунаса Medžiotojų užeiga пройшла не менш важлива зустріч української делегації з литовськими бізнесменами та журналістами, які регулярно й потужно підтримують Україну, зокрема, Азов. Живий інтерес до запитів фронту, наших історій і свідчень, перспектив перебігу війни і подальшої спільної роботи був вельми відчутний у ході спілкування.
Працюють вони й на західну аудиторію, де російські впливи сильніші, а здоровий інстинкт захисту території – слабший. “А тобі би сподобалося, якби я зґвалтував твою дружину?” – за їхніми словами, включно з такими аргументами у спілкуванні із західними колегами, яким гроші не пахнуть, а очевидне – не таке однозначне. Дякуємо їм за допомогу і принциповість у сфері, яка є внеском у далеко не лише економічний тиск на ворога.
21 квітня українська делегація, дякуючи LDK Palikuonys, мала унікальну нагоду виступити перед військовими однієї з баз НАТО в Литві. Користуючись нею, Олена Семеняка продовжила розвиток думки, розпочатий на зустрічі із громадськістю Каунаса, наголосивши на тому, що саме зараз час переходити до безпосередньої конструктивної роботи над альянсом Інтермаріум віч-на-віч з тими, кому це адресовано у цей критичний час – військовими країн регіону.
Вона висловила окрему вдячність за можливість підняти ці питання на литовській базі НАТО саме напередодні саміту НАТО у Вільнюсі, тим самим підкресливши легальність поступової розбудови такого оборонного альянсу у координації з НАТО. «З часом, – уточнила Олена Семеняка, – якщо загрозу військової агресії РФ не буде ліквідовано, він може перерости й в окремий військово-політичний блок за підтримки Штатів і Британії, якій відкрито і членство в ньому, як пропонував Борис Джонсон, обговорюючи троїстий союз Україна-Польща-Великобританія.
Адже уже існує LITPOLUKRBRIG, Люблінський трикутник, Бухарестська дев’ятка, Division North, Ініціатива Тримор’я, Вишеградська четвірка, Північна рада, ГУАМ, Східне партнерство та ін., які або запрошують, або містять Україну в своєму складі, не кажучи про форми Інтернаціонального легіону в Україні, серед них Грузинський і Польський, що створюється за його зразком.
У 2017 р., про що писав світлої пам’яті український геостратег Олександр Маслак, РФ і РБ провели спільні військові навчання, легендою яких був напад на них з боку Литви, Латвії й Польщі, реакція на що включала сценарій захоплення Києва. Не треба пояснювати Польщі і Литві необхідність спільного захисту Сувалкського коридору, що міг би сполучити РБ і Калінінград. Канада не раз проводила навчання спільно з країнами регіону на Яворові тощо».
Інша важлива тема, яку підняла Олена Семеняка – це необхідність створювати структури з військово-цивільної, зокрема, міжнародної співпраці в армії, долаючи не адекватний новим викликам розподіл на цивільне волонтерство і армійські тилові служби. Адже реалізація ідеї, яка досі відбувалася в геополітичному і парламентському полі (МФО Інтермаріум та ін.), тепер має отримати офіційне воєнне обґрунтування. Як приклад єдності військового й інформаційного фронту, вона розповіла про багаторічну протидію її діяльності лобістами РФ на Заході як “лідерці екстремістського руху Азов”, що тепер стосується кожного українця і вочевидь має лишитися в минулому.
«Те, що обговорювали стільки років, час втілити на практиці. Тож уперед, до нової вільної Європи – Інтермаріуму», – завершила свій виступ Олена Семеняка.
За результатами плідного робочого візиту української делегації, окрім сприяння в питаннях обміну військовополонених, запуску МФО «Інтермаріум» та конкретних форм оборонної взаємодії, було досягнуто низки домовленостей, серед них, щодо допомоги Литви отримати фах військового психолога тим українським військовим, які вже завершили службу, щодо прийняття на лікування бійців бригади «Азов» та 3-ої окремої штурмової бригади реабілітаційними центрами та медичними закладами Литви, зокрема, за сприяння фонду Pagalbos Sparnas, та щодо організації дитячих таборів у Литві для дітей поранених та полеглих бійців.
Важко перелічити всі історичні екскурсії, музеї та виставки, які відвідала українська делегація у рамках інтенсивної програми LDK Palikuonys у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Вілкії та ін. литовських містах. Завдяки цій потужній організації тема візиту українських ветеранів, військових, борців за визволення військовополонених та ін. щонайменше тиждень не сходила з литовських телеканалів, прямих ефірів і загалом мас-медіа.
Окрема велика подяка господарям Sadauskų sodyba! Ця надзвичайно гостинна садиба, в якій зупинилися українські гості, а до них іще десятки українських біженців, – не випадкова. Саме членів цієї родини в минулому столітті було депортовано в Сибір нашим спільним ворогом, і можна тільки радіти тому, що влада Литви повернула таким сім’ям колись конфісковану власність.
Тиждень перебування там у колі справді рідних і принципових при всій своїй сердечності людей запам’ятається назавжди. Нордична природа, густе й вологе, як у горах, повітря, ліс поруч, ставки, дерев’яні котеджі, традиційне частування, від якого неможливо відірватися, – усе це дуже схоже на образ бажаного майбутнього після того, як Україна виграє війну.
Глибоко дякуємо LDK Palikuonys за рівень заходів і масштаб багатовимірної взаємодії, що набирає обертів між Україною та Литвою, та сподіваємось на те, що горизонти розбудови всебічної співпраці на ниві Інтермаріуму вже зовсім скоро отримають чіткі часові рамки й план.
P.S. Наступна яскрава демонстрація підтримки з боку наших литовських партнерів була не за горами: на Дні лісових братів у Литві 21 травня. Велика вдячність за солідарність віце-спікеру Сеймасу Паулюсу Саударґасу, який відомий своєю давньою підтримкою героїв Азову та з якими наша делегація зустрілася в Литві завдяки LDK Palikuonys, одному з його натхненників Кестутісу Маркевічюсу, який щойно повернувся з прифронтової зони України, нашим землякам, які ділилися там своїми історіями, та всім, хто брав участь у цьому почесному вшануванні, яке об’єднує литовське та українське покоління борців проти одного ворога!