25 грудня, у день святкування Різдва за католицьким обрядом, на ресурсі “Львів місто натхнення” вийшов матеріал, який відразу набув популярності, – про колишню студентку Українського католицького університету, яку виключили з навчального закладу за демонстрацію її ґендерної ідентичності.
Уже від самого заголовку голова паморочиться і виникають питання на кшталт: “а чого ще вона очікувала?”, але ця ситуація вимагає розбору, не дивлячись на її абсурдність.
Якщо пару років тому серед “прогресивних” студентів кращих українських університетів було модно звинувачувати викладачів у харасменті, то сьогодні із Заходу до нас прийшла нова квір-тенденція.
Студентка Kinder Limo (псевдонім) повідала журналістам трагічну історію про те, як священики підійшли до неї в їдальні і попросили прибрати ЛГБТ-прапор, який був у неї на столі.
У людини з адекватним глуздом не виникає питань ні до священиків, ні до самого ВНЗ. Адже, в першу чергу, УКУ – приватний університет з власними внутрішніми правилами, а по-друге – вже у самій назві Український КАТОЛИЦЬКИЙ університет зазначається специфіка закладу, на якій базується і його етична система координат.
Але навіть не беручи до уваги сам УКУ, демонстрація своїх ідеологічних симпатій не має стосуватися навчального процесу.
Кожний навчальний заклад – це місце, де здобувають знання, яке має бути вільним від будь-яких політичних та ідеологічних маніпуляцій та впливів. Для навчального процесу є важливими розумові та комунікаційні навички для засвоєння знань і адекватного спілкування з викладачами та студентами.
Всі інші “особливості” мають виноситись у приватне життя, а тим паче “ґендерна та сексуальна ідентичність”. Бо якось нечесно виходить, якщо прапор ЛГБТ має вітатися всюди і завжди, а використання язичницьких солярних знаків мусить підпадати під цензуру.
Але це вже не перший випадок в Україні, пов’язаний з “дискримінацією ЛГБТ” в університетах. У листопаді соцмережами гучно пройшлася новина про те, що студенту, який у гуртожитку Києво-Могилянської академії вивісив прапор ЛГБТ на балкон, житловий відділ надіслав лист з проханням прибрати цю символіку.
І почався треш – ЛГБТ-організації та правозахисник почали жахатися такій дискримінації, після чого адміністрація КМА офіційно принесла вибачення за цю ситуацію і зазначила, що надалі будуть слідкувати, щоб подібне не повторювалось. Перші ластівки полетіли, скажімо так.
Повернімося до кейсу з УКУ. Борці за справедливість можуть довго вести дискусію про “права людини понад усе”, але чому цей випадок взагалі не стосується прав людини?
Мабуть, більшість активістів цього навіть і не знає, але права людини – це відносини між людиною та державою, а УКУ – не державна інституція.
По-друге, ЛГБТ-активісти не перестають жалітися на притиски та дискримінацію (часто надумані), хоча своїми ж діями і поведінкою вони порушують свободу інших людей!
Чому священики, які викладають в католицькому університеті, мають миритися з символікою ЛГБТ, якщо це суперечить Біблії і в принципі є неприйнятним для багатьох людей?
На сайті Школи біоетики УКУ навіть публікуються матеріали, які критикують “ґендерну теорію”. То про яке прийняття ЛГБТ в його стінах може взагалі йти мова? Чомусь прояв релігійності все частіше піддається критиці як щось непотрібне у сучасній світській державі, а от штучна ідеологія, яка фінансується західними урядами і фондами, є вкрай необхідною для побудови демократичного суспільства.
Подібні ситуації є лише прикладом нової цензури, яка на Заході охопила і політику, і медіа, і яку західні донори намагаються просувати в Україні. Вся ця надумана толерантність та неграмотні маніпуляції темою прав людини насправді притискають свободи українських громадян, яким нав’язують терпимість до неприйнятних для них речей та самоцензуру.
Під прицілом знаходяться й навчальні заклади, де молоді та амбітні люди можуть потрапити “не в ті руки”. Що вартують лише квір- та ЛГБТ-комітети в американських та європейських вузах! Ви, мабуть, посміялися, мовляв, “що за нісенітниця?”. Але на жаль це сувора реальність, яка заковує свободу слова, освіту та науку в кайдани рівності.
З самої назви стає зрозуміло, що дані структури при ВНЗ виконують роль суворих наглядачів, які “за ЛГБТ і двор стріляють в упор”, тобто борються за рівність і справедливість у найкращих традиціях SJW.
Підсумовуючи, необхідно визнати той факт, що освіта та наука вже опинилися під загрозою. Хоча ці сфери в Україні дійсно потребують реформування, це створює ще більше небезпеку, адже ці зміни відбуваються за сприяння західних коштів. На отримання яких необхідно робити ідеологічні нововведення.
Зараз на наших очах студенти КМА та УКУ відкрили скриньку Пандори, яка створила прецеденти для подібних випадків у майбутньому. А підтримка “постраждалих” медіа, правозахисними організаціями та громадськістю вимальовує у прямому сенсі райдужні перспективи української освіти, яка слідом за західною, ризикує опинитись в полоні диктатури меншин.
Анастасія (Афеміна) Уразбаєва – Аналітик і член дирекції Асоціації сексологів і сексотерапевтів України, мистецтвознавець, учасниця руху Срібло Троянди