Заворушення під Офісом Президента в суботу підтверджують певні прогнози щодо поведінки української опозиції в обличчі Голосу і ЄС. Перш, ніж продовжити цю тему, варто звернути увагу на кілька ключових моментів, які є важливими для розуміння всієї ситуації.
Якщо справа Сергія Стерненка вкотре розділила суспільство на два табори, то ув’язнення Андрія Антоненка таких поділів не викликає ні в середовищі правих, ні серед лібералів. Вочевидь, Зеленський і Аваков поспішили оголосити про успішне завершення справи по вбивству Павла Шеремета, а зараз не мають сміливості визнати, що поліція просто взяла не тих.
Зеленський і «Слуги Народу» зробили багато, щоб нарватися на гостру критику суспільства, зокрема в контексті розведення військ, брехні про сотні днів тиші і ще ряд провалів, які не скоро забудуть.
Однак, як вже згадувалося раніше, Зеленський, незважаючи на провали, об’єктивно зробив більше для боротьби з V колоною, ніж його попередник Петро Порошенко. Не будемо піддаватися впливу теорії культивації і сприймати все, що нам говорять з телеканалів за політичну реальність.
Твердження Порошенка про те, що під час його президентства Медведчук не міг підняти голову, банально розбились об факти.
Факти такі, що під час його президентського терміну хрещений батько дочки Путіна купив нафтовий бізнес і три канали. Під час каденції Зеленського, не без втручання адміністрації нового президента США, три телеканали, нафтопровід “Самара-Західний напрямок” і мережа автозаправок “Glusco” попали під державні санкції.
Якщо раніше головним аргументом проти сьогоднішньої влади була тема проросійського реваншу, то зараз крики про курс на зближення з РФ навряд чи будуть сприйняті за чисту монету.
Навіть найзапекліші критики Зеленського визнають, що його політика по боротьбі з проросійськими силами заслуговує на підтримку, а Порошенко заявив, що підтримує це рішення. В цьому сенсі ЄС навіть знайшла спільну мову з головними реваншистами країни і спільно з «Слугою Народу» зареєструвала законопроект по протидії колабораціонізму.
Голос і Європейська Солідарність підтримуватимуть всі проукраїнські ініціативи уряду, але все одно продовжуватимуть шукати слабкі місця в обороні, щоб вписуватися в свій основний порядок денний, яким є протидія повзучому реваншу.
В цьому сенсі справа Сергія Стерненка і Ріфмастера є якраз тією темою, яка підпадає під критерії переслідування патріотів. Зрештою, по вбивству Павла Шеремета основними фігурантами є учасники бойових дій, вина яких не доведена, а проти Сергія Стерненка мобілізувався далеко не патріотичний сегмент українського суспільства.
Читайте також: Що символізує справа Стерненка?
Порошенко мав всі повноваження, щоб зробити те, що сьогодні робить Зеленський, однак чомусь почав боротися з реваншем post factum, тобто тоді, коли програв вибори і закономірно перейшов у опозицію до свого головного опонента.
Якщо йдеться про Голос, то поки що депутатів цієї партії важко звинуватити у подвійних стандартах в контексті критики влади. Зважаючи на те, що в них немає парламентської більшості, їм залишається діяти по ситуації, використовуючи всі можливості для здобуття суспільної підтримки.
Незрозуміло, з чого саме почалися заворушення в суботу, однак дивним є те, що саме в цей день під Офісом Президента не було такої кількості сил поліції з НГУ, як буває зазвичай. Такий крок був би логічним зі сторони влади, якщо зважати на те, чим закінчився попередній протест на підтримку Стерненка, який відбувався після оголошення вироку.
Ті сили поліції і Національної Гвардії, які були присутні біля ОП, особливо не намагалися перешкоджати діям протестувальників. Всім учасникам акції протесту дозволили підійти впритул до будівлі, обмалювати її балончиками з фарбою і розбити вікна.
Зеленському вигідно показати, що Голос і Петро Порошенко, якого заступник очільника МВС Антон Геращенко звинуватив у підтримці суботніх заворушень, займаються дестабілізацією ситуації в Україні заради своїх політичних інтересів. Себе ж Зеленський позиціонуватиме як політика, який налаштований на конструктив і боротьбу з V колоною, якому вищезгадані сили заважають рятувати країну.
Щодо Голосу і Європейської Солідарності, то їх лідери намагатимуться витиснути максимум із теми політв’язнів , вимагаючи відставки Авакова. Якщо причетність Порошенка до акції під Офісом Президента підтвердиться, то це не буде чимось дивним, хоча він заперечив всі звинувачення Геращенка і цілком ймовірно, що заперечуватиме надалі.
Однак його інтерес у тому, щоб вимагати відставки Авакова очевидний
В кількох останніх інтерв’ю він наговорив достатньо, щоб зіпсувати рейтинг Порошенка на користь Зеленського, зокрема в тій частині, де сказав, що колишньому президенту не стало політичної волі, щоб закрити канали Медведчука і ввести проти нього санкції.
Тиждень розпочався з того, що окремим організаторам акції вже вручили підозри, а це означає, що кількість тих, на чий захист можна буде робити акції протесту, зростає.
Влада Сорда, якому дали цілодобовий домашній арешт, і Сергія Філімонова, котрий отримав підозру, представлятимуть саме як політв’язнів, яких вимагатимуть звільнити, як Стерненка, так і Антоненка, хоча справи принципово відрізняються, якщо йдеться про мотиви слідства.
Такий сценарій матиме місце лише у тому випадку, коли Сорду і Філімонову загрожуватиме щось більше, ніж адміністративна відповідальність або умовний термін, однак потенціал для створення образу нових жертв режиму є.
В інтересах Зеленського і Авакова не дати Голосу і ЄС використати справи проти двох учасників бойових дій для організації нових і більш масових акцій протесту, до яких закономірно додадуться вже нові вимоги, зокрема нові звинувачення у тому, що режим переслідує ветеранів і патріотів.
Підсумовуючи, можна додати, що акція 20 березня поділила депутатів “Голосу” і спровокувала конфлікт всередині партії. Про це свідчить хоча б те, які діаметрально протилежні позиції щодо подій під Офісом Президента висловив заступник голови партії Ярослав Железняк, Роман Лозинський та Ярослав Юрчишин.
Якщо перший засудив вандалізм під ОП, сказавши, що йому немає виправдань, то двоє інших членів вищого керівництва партії навпаки підримали дії учасників акції. Це може свідчити лише про те, що в партії немає єдиної позиції щодо політичного насильства як методу боротьби проти системи.
Не варто й відкидати, що керівництво Голосу побоюється, що не зможе опанувати радикальний сегмент прихильників Стерненка, зокрема рух “Гонор”, лідеру якого поліція вручила підозру.
Одне діло організувати перформанс із “спаленням” заздалегідь привезеного на акцію поліцейського “бобика”, а зовсім інше очолити силові акції проти Зеленського та Авакова. Розходження позицій керівництва щодо силових методів протесту служить цьому яскравим підтвердженням.
Обличчя протесту за звільнення Стерненка і Антоненка зміниться в залежності від того, чий дискурс всередині партії переможе і чи вдасться знайти золоту середину з тією частиною прихильників Сергія Стерненка, яка не відкидає політичне насильство як метод боротьби.
Поляризація у Голосі щодо дій останніх відображає і внутрішню вразливість їхньої позиції, адже організації, які заявили про себе як лідери патріотичного вуличного протесту, їх також не підтримують, що зменшує готовність до політичних інвестицій у “Гонор”.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group