Українське суспільство часто любить створювати собі ідолів, а симпатію чи антипатію до них розглядає як проукраїнську позицію, або ж українофобію. Цей принцип простежувався як в справі Надії Савченко, так і в постаті Саакашвілі чи Петра Порошенка.
У випадку останнього все навіть доходило до нездорової політичної істерії і абсолютного несприйняття будь-якої критики на адресу 5-го президента. Аналогічна ситуація простежується і у випадку Сергія Стерненка, симпатію чи антипатію до якого розглядають як ознаку проукраїнських чи проросійських поглядів.
Такий підхід є характерною рисою як низької політичної культури, так і браку усвідомлення, що політика – це не про чорне і біле, а про всі барви веселки і навіть більше.
Та головна проблема не в ставленні до Стерненка, а реакції на його ув’язнення і тому прикрому факті, що вона, на жаль, є вибірковою. Так, з однієї сторони зловтішатись в цій справі неправильно, але з іншої саме в націоналістів до його особи є ряд цілком резонних претензій.
Загалом в цій ситуації є певний символізм, на який варто звернути увагу
Незалежно від того, чи випустять його, або ж навпаки ув’язнять, вибіркова справедливість українського суспільства і схильність до творення ідолів тут очевидні.
Окрім депутатів Голосу і Уляни Супрун, підтримку Стерненку de facto задекларувала Європейська Солідарність.
Як Венедиктова, так і представники правлячої партії з Зеленським і МВС прекрасно знали, що намагання посадити Стерненка за самозахист, було завідомо програшною справою. Кілька замахів на життя, неодноразові звернення у поліцію з проханням надати озброєну охорону і суспільний розголос були б явно грою в одні ворота.
Саме тому йому присудили 7 років позбавлення волі по іншій справі, яка не так популярна і не мала такого ж розголосу, як озброєний самозахист.
На початку лютого Зеленський, вочевидь під тиском адміністрації нового президента США, вигнав з партії Дубінського, ввів санкції проти китайців, Медведчука і його дружини, а також закрив три його канали.
За такі кроки він цілком логічно отримав частину похвали від патріотичного електорату і навіть його головний опонент Порошенко тут не мав, що сказати.
Саме він допустив повернення Медведчука в українську політику після Революції Гідності.
В період його каденції кум Путіна купляв канали і отримав нафтопереробний бізнес. Порошенко не закрив їх, а Зеленський це зробив і якщо буде достатньо грамотним, то зможе подати цю подію як те, що він вичистив «авгієві стайні» від бруду свого попередника.
Пам’ятаймо, що основним електоратом Зеленського були ті, хто «втомився від війни», в той час як Порошенко робив ставку на саме патріотично налаштований електорат, чітко розставляючи акценти на армії, мові і вірі.
Те, що патріотизм Порошенка є доволі сумнівним – це вже інша справа, йдеться передусім про посили його виборчої кампанії.
Якщо сім років для Стерненка – це не результат впливу Труханова і всіх, кому він перейшов дорогу в Одесі, то цілком ймовірно, що Зеленський пожертвував ним, як фігурою, усунення якої дозволить задобрити і зберегти лояльність проросійськи налаштованих виборців.
Порівнюючи справу Андрія Антоненка до справи Стерненка, можна побачити, що по відношенню до першого проросійська публіка не виплескує стільки жовчі на своїх ефірах і в соціальних мережах.
Більшість навіть не вникає в цю справу, або ж взагалі не чула про неї
Якщо зважати на те, щ проросійська публіка, ОПЗЖ і Опозиційний Блок ненавидять Стерненка, то версія із принесенням жертви проросійському електорату має сенс.
На фоні цієї історії дуже чітко прослідковується те, як Петро Порошенко збирає у своєму таборі жертв переслідувань влади. Придивляючись до його останніх дій, можна помітити, що від списків його партії в народні депутати йтимуть політв’язень Роман Сущенко, Маруся Звіробій, Юлія Кузьменко, Софія Федина.
Трьох з цієї четвірки об’єднує те, що всі вони якось постраждали від переслідувань нової влади. Зараз до цього списку додався ще Стерненко, який, попри різне ставлення до нього, все ж таки є помітною фігурою.
Юлія Кузьменко вже в обоймі Європейської Солідарності, тож аналогічні пропозиції, скоріш за все, поступлять також іншим фігурантам по справі Шеремета. Цілком ймовірно, що вони вже є предметом переговорів і невдовзі ми дізнаємося їх результат.
Порошенко вже назвав термін 7 років системним переслідуванням патріотів, ветеранів і волонтерів, не напряму висловлюючи свою позицію по даній справі. Його пропагандистські наративи зараз крутяться навколо теми реваншу проросійських сил і того, що Зеленський випускає цемахів і беркутівців на волю.
Однозначно, треба пам’ятати, що Зеленський дійсно обміняв ключового свідка по справі у збиттю малайзійського боїнга, а також беркутівців, винних за розстріл Майдану. Одночасно не можна також забувати, що саме під час каденції Порошенка беркутівці аналогічно виходили під домашній арешт, а потім безперешкодно тікали до РФ.
Чи можна сказати, що це принципово відрізняється від обміну Зеленського?
Міняти Цемаха і беркутівців було однозначно неправильно, але в обмін на них Україна змогла повернути тих, кого незаконно утримували в застінках РФ, в той час як у випадку домашнього арешту відповідальні за смерть українців просто тікали.
В ситуації із санкціями проти Медведчука і Zik, 112 та Newsone Порошенку справді нема чим крити. З огляду на цю обставину вже зараз не варто виключати, що підтримка Стерненка з його сторони буде не лише декларативною.
Вочевидь, він не лише вимагатиме його звільнення, але й запропонує йому місце у виборчих списках своєї партії, як він це вже зробив у випадку вищезгаданих осіб, що зазнали переслідувань. Такий крок буде цілком логічним та ефективним, адже разом із Стерненком Європейська Солідарність також би отримала принаймні частину підтримки його аудиторії.
Повертаючись до версії з жертвою проросійському електорату, то Зеленський і слуги народу просто не врахували, що одних санкцій проти проросійських медіапомийок і Медведчука замало, щоб суспільство забуло всі попередні проросійські заяви, дні тиші і політичні скандали.
Риторика Порошенка щодо переслідування патріотів, ветеранів і волонтерів, як і дії Голосу є показовими. Тому що з них можна зробити висновок, що в нас є «правильні» патріоти, ветерани і волонтери, а є «неправильні».
Утримаємось від тавра на зразок «соросята» та «ліберали» і будемо говорити виключно по факту. Ані Порошенко з Уляною Супрун, ані депутати від Голосу ніяк себе не проявили в політичній справі по судах над харківськими робінгудами, які зупинили автобус з озброєними бойовиками Медведчука.
Фактично всі фігуранти по справі харківських робінгудів чи справа доброволець Правого Сектору Віктор «Іранець» Панаско чомусь обділені увагою всієї прогресивної публіки. Це також ветерани і учасники революції, то в чому ж тоді причина поділу на правильних і неправильних патріотів – у політичних поглядах чи браку лояльності до табору сивочолого гетьмана?
Одне можна сказати точно:
Європейська Солідарність і Голос витиснуть максимум із справи Стерненка, створюючи для нього образ священної корови і жертви режиму, одночасно ігноруючи всіх інших жертв режиму, які недостатньо лояльні, або мають не такі погляди, або служили не в тому добровольчому підрозділі.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Suport Group
