Рабство було офіційно скасовано в Польщі в 15 столітті та в іншій частині Речі Посполитої століттям пізніше, хоча менш гнітюча форма кріпацтва зберігалася ще деякий час. В умовах загального клімату, більш сприятливого до свободи, ніж тоді було у світі, Співдружність породила чудове джерело літературних, наукових, мистецьких та економічних досягнень.
Після смерті останнього представника династії Ягеллонів, короля Сигізмунда-Августа, шляхта виробила засадничі закони, які увійшли в історію під назвою “Генрикові Артикули” – на честь наступного короля Речі Посполитої Генрі Валуа, якому вони власне й адресувалися. Відповідно до них кожен король повинен був скласти присягу, яка втілювала ці слова: «Якщо ми щось зробили проти законів, свобод, привілеїв чи звичаїв, ми заявляємо, що всі жителі Королівства звільнені від послуху перед нами». Кожен наступний король, починаючи від Генрика Валуа, відмовлявся від спадкового правління та ставив себе в залежність від сенаторів та сейму.
Однією з найцікавіших – і водночас дуже суперечливих – рис Речі Посполитої було право «ліберум вето».
Вкорінений у давньому принципі, згідно з яким «все, що стосується всіх, має бути схвалено всіма», воно прагнуло до консенсусу шляхом одностайності. Особливо в останнє століття Речі Посполитої, це означало, що законодавство не може переходити в закон, якщо його не схвалить кожен член парламенту. Будь-який учасник міг крикнути “Я не дозволяю!”. І тим самим убити законопроєкт, закінчити сесію і навіть звести нанівець все, що вже було прийнято на цій сесії.
Можливо, зараз «ліберум вето» видасться напрочуд надзвичайним і непрацездатним механізмом. Проте не слід забувати, що вперше «ліберум вето» було застосоване аж у 1652 році Владиславом Сіцінським, тобто за 83 роки після укладення Люблінської унії.
Ще однією прикметною рисою Речі Посполитої є доволі висока, як на той час, релігійна толерантність. Так, у державі могли відносно вільно діяти різні християнські конфесії. Процеси Реформації та Контрреформації хоч і мали вплив на Річ Посполиту, але не призвели до надсерйозних розбіжностей і релігійних війн. Спробу короля Сигізмунда Вази ліквідувати православну церкву не підтримало навіть чимало ревних католиків.
При цьому вимоги православних заборонити Руську Унійну Церкву також не знайшли підтримки серед шляхетського загалу. Тобто, попри помітну домінацію католицької церкви, інші конфесії мали можливість існувати та виборювати свої позиції легальними засобами та механізмами. А заборона переводити вільну людину в іншу конфесію силоміць була чітко вписана у Генрикові Артикули, а до того фігурувала в акті Варшавської конфедерації.
Переслідування за релігійною ознакою були заборонені правом.
Автори статті і проекту “Останній Капіталіст“: Михайло Доненко, Дмитро Глуханюк, Данило Стаценко
