Передумови
Відносини між Німеччиною і Росією є тим каменем спотикання, який ділить як НАТО з ЄС, так і викликає напругу між Берліном і Вашингтоном. Поділена на зони окупації Німеччина взагалі мала залишатися сировинним придатком переможців у Другій світовій, однак все змінив початок Холодної війни.
Холодна війна призвела до того, що Західна Німеччина була включена до НАТО, в той час як НДР залишалася під контролем Радянського Союзу. Саме роль країни в Північно-Атлантичному Альянсі дозволила відновити економічні потуги і мати власні збройні сили.
Під час каденції Дональда Трампа конфлікт між Берліном, Парижем та Вашингтоном почав наростати, основною причиною була критика тодішнього президента США щодо недостатніх внесків інших країн-учасниць в колективну оборону.
В 2016 році розпочалося саме будівництво російсько-німецького газопроводу,який йде в обхід України і дозволяє стати Німеччині головним постачальником дешевого газу на енергетичному ринку Євросоюзу.
Попри той факт, що будівництво Північного Потоку-2 розпочалося на фоні активних бойових дій в Україні, Німеччина з Францією, які одночасно виконують роль посередників у Нормандському форматі, продовжують наполягати на тому, що прокладання газопроводу треба закінчити.
В якості компромісу також звучали ідеї, що можна прикручувати або відкручувати кран в залежності від того, наскільки адекватно себе веде Путін. Дана теза звучить приблизно як слова наркомана, який каже, що в будь-який момент зможе кинути.
Коли блакитне паливо піде через труби до газового хабу в Любміні, тоді процес закриття українського питання активно пришвидшиться і, на жаль, не на користь України.
Нещодавно стало відомо, що фірма, котра відповідає за прокладання труби, отримала дозвіл на добудову ще двох кілометрів. Це закономірно було помічено Сполученими Штатами. Однак, замість попереднього курсу із санкціями, які ввів Дональд Трамп, новий президент США Джо Байден сказав, що Вашингтон не вводитиме нових санкцій, щоб не погіршувати і так напружених відносин із Берліном.
Можливі причини зміни поведінки США
Зважаючи на той факт, що початок каденції Байдена розпочався з активних дій української влади проти V колони в Україні, можна припустити, що новий президент дійсно хоче уникнути ескалації у відносинах як з Німеччиною, так і Росією, яка нещодавно стягувала на український кордон свої війська.
В українському сегменті інтернету відмову Байдена ввести американські кораблі в Чорне море розцінили, як слабкість перед РФ. Однак тут варто враховувати як дійсно небажання йти на конфронтацію, так і приховування намірів.
Так чи інакше Туреччина дозволила американським кораблям пройти через свої територіальні води. Незважаючи на те, що в останній момент від цієї ідеї відмовились, чомусь увагою обділили той факт, що замість США прихід своїх кораблів анонсувала Великобританія.
Також було проігноровано те, що один з них вже пройшов через попередньо відкритий турками Босфор і вже прибув до Одеси.
На відміну від Франції з Німеччиною, у Великобританії чітка позиція по Росії, тож цілком ймовірно, що відбулося невеличке рокірування. Це, однак, не змінює одного очевидного факту, а точніше невдоволення німців із французами щодо того, що вони до цих пір під безпековим диктатом Вашингтону.
Нещодавно міністр федерального Міністерства закордонних справ Нільс Аннен заявив наступне:
«Для нас, для уряду, неприйнятно, щоб в США приймали рішення, пов’язані з енергетичним суверенітетом Німеччини і Європи»
Це ще раз підтверджує тезу, що ідея незалежної від США безпекової та енергетичної політики щодо Росії вже давно зріє. Окрім російсько-німецького газопроводу, вона може також втілитися у формі нового брексіту, але вже не в контексті Євросоюзу, а в контексті НАТО.
Поширення впливу РФ в Європейському Союзі є прямою загрозою для інтересів США, однак задля пошуку точок дотику американці повинні зважати й на інтереси двох країн-лідерів ЄС, тобто Франції та Німеччини.
Тактика делікатного тиску versus загострення між Ізраїлем і Палестиною
Ще одним поясненням, чому Вашингтон відмовився від санкцій проти компанії, що стежить за прокладанням Nord Stream -2, є загострення між Ізраїлем та Палестиною і в цій ситуації Сполучені Штати традиційно підтримали перших.
Вочевидь, поки ситуація в Секторі Гази не нормалізується, Вашингтон не займатиметься Україною.
Варто зазначити, що Ізраїль стоїть вище в ієрархії стратегічних партнерів США, ніж Україна, тож логічно, що поки що погляд дядька Сема направлений на Близький Схід, а не на Східну Європу.
Щоб представляти інтерес для США, Україна повинна здобути більшу суб’єктність і показати, що вона може не лише брати, але й давати щось натомість.
В даній ситуації варто було би сфокусуватися на інтенсифікації партнерських зв’язків та розширення напрямків співпраці з природніми союзниками України, а не надіятися на Нормандський формат чи вичікувати, що в Байдена з’явиться час для України.
Не варто, однак, виключати того, що відмова від ідеї із заходом кораблів у Чорне море є також тактикою делікатного тиску на Росію. Ключовим в цій історії є загострення на кордоні з Україною, яке закінчилося відведенням російських військ. Тим не менш, їх значна частина ще в безпосередній близькості до України.
Путін випробовував Байдена і навпаки, але після візиту держсекретаря Ентоні Блінкена до Києва, який відбувся 7 травня, розпочався процес тиску на головного агента впливу РФ Віктора Медведчука. В помешканнях кума Путіна СБУ провела обшуки, а генпрокурор Ірина Венедиктова підписала підозри у державній зраді для нього і Тараса Козака.
Поки що Віктор Медведчук здав закордонний з дипломатичним паспорти і перебуває під домашнім арештом. Такий запобіжний захід по відношенню до людини, чия причетність до спонсорства тероризму і загрози національній безпеці вже давно доведена, щонайменш дивний.
В Україні людей саджали під варту за менші речі, тож такому м’якому запобіжному заходу є своє пояснення. Цілком ймовірно, що перебування Медведчука під вартою і початок активного пресування V колони, зокрема ОПЗЖ, тримають на десерт, щоб підсилити свою переговорну позицію під час ймовірної зустрічі Джо Байдена і Володимира Путіна.
Зустріч Байдена і Путіна
Можлива зустріч Байдена і Путіна вже давно обговорюється, питання лише в тому, які обидві сторони поставили умови для того, щоб вона відбулася.
Поки що відбулося те, що можна вважати прологом до неї, тобто переговори очільників МЗС обох держав у Рейк’явіку, де однією з тем точно буде зустріч Джо Байдена з Володимиром Путіним.
Повертаючись до Північного Потоку – 2, необхідно звернути увагу на одну важливу деталь, яку можна прочитати між рядками. Байден сказав, що США не вводитимуть санкції проти двох ключових компаній, задіяних у прокладанні трубопроводу, однак це не стосувалося повної відміни санкцій.
Санкції поки що не торкнуться німецьких компаній, щоб не підсилювати напруги у відносинах з Берліном, але це не стосується кількох російських кораблів, що працюють над прокладанням Nord Stream -2.
Незадовго після обіцянки Байдена поки що не вводити санкції проти німецьких компаній, держсекретар Ентоні Блінкен в ході розмови із очільником МЗС Німеччини Гайко Маасом, наголосив, що США протистоятимуть намаганням Москви підірвати колективну безпеку країн, що входять до трансатлантичної спільноти.
В контексті всіх останніх подій, зокрема таких, як скупчення військ, масові висилки дипломатів і загострення між Ізраїлем та Палестиною, не можна дати точну оцінку ситуації в цілому, проте необхідно далі працювати на збільшення власної суб’єктності, щоб уникнути постійної залежності від тих чи інших зовнішніх обставин.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
