Як відомо, під час міграційної кризи у 2015 році, в європейській політиці виникла світоглядна криза, пов’язана із політикою відкритих дверей.
В авангарді ідеї прийому сирійських біженців і африканців, які скористалися ситуацією, йшли Франція та Німеччина.
Європейська комісія здійснювала тиск на Польщу та решту країн Вишеградської Четвірки, які відзначилися політикою активного спротиву проти обов’язкових міграційних квот.
Аналогічна ситуація виникла й з дискурсом щодо зон, вільних від ЛГБТ.
Коли у Польщі виникли такі зони, європарламент оголосив територію Євросоюзу зоною свободи для ЛГБТ.
Ще одним кроком, який свідчить про те, що в Європейському Союзі немає ідеологічної єдності, є те, що Польща, Угорщина і Словаччина відмовилися від ратифікації Стамбульської конференції.
Тут варто звернути увагу, що Варшава ратифікувала вищезгаданий документ у 2015 році, проте в 2020 розпочала процес призупинення його дії.
Основною причиною такого рішення був ідеологічний характер конвенції.
Всі ці події показують, що політичні суперечності всередині ЄС наростають і саме колективний Схід Європи чинить їм опір.
Знаковою подією, що відбулася цими днями, є зустріч прем’єрів Польщі, Угорщини та Італії в Будапешті.
На цій зустрічі було прийняте рішення об’єднати зусилля і створити націоналістичну коаліцію у Європарламенті, щоб спільно протидіяти натиску зі сторони Німеччини і Єврокомісії, як керівного органу ЄС.
З власних джерел Intermarium Support Group стало відомо, що Віктор Орбан дав обіцянку протидіяти спробам РФ дестабілізувати ситуацію на Закарпатті.
Для Польщі принциповим моментом переговорів було відношення інших учасників до Росії.
Попереджаючи крики лібералів про проросійського Орбана, варто зазначити, що Польща має всі шанси і можливості перетягнути його на правильну сторону барикад.
Зрештою, єдиною причиною співпраці Орбана з Путіним була його поступова політична ізоляція у Європейському Союзі, що, по суті, штовхнуло його у напрямку Москви.
Окрім ідеї створити націоналістичну коаліцію, як витікає із заяв учасників зустрічі, вдалося досягти порозуміння щодо дій РФ.Прем’єр Угорщини погодився, що Польща і країни Балтії потребують сильних гарантій безпеки в контексті поведінки РФ.
Так, у 2019 році, Польща до подібної коаліції націоналістичних партій не долучилась, що призвело до її розвалу.
Як бачимо, Сальвіні, який не так давно їздив до Москви і фотографувався на Червоній площі, принаймні не мав заперечень щодо заяв Польщі та Угорщини в контексті російської агресії і небезпеки зі сторони Росії.
Сальвіні, попри спроби створення неформального союзу з Путіним, все ж таки мусить зважати на інтереси Італії у Лівії, де Росія підтримує іншу сторону конфлікту, тобто польового командира Халіфу Хафтара.
Сили останнього заблокували важливі нафтові термінали, що призвело до затримок у поставках і вплинуло на діяльність італійських нафтових компаній у Лівії.
Такий конфлікт інтересів між Римом і Москвою може суттєво похитнути вплив Росії на зовнішню політику Італії у ЄС.
Це дає надію, що такий союз дозволить не лише послабити напругу між Будапештом і Києвом, але й переконати Італію з Угорщиною хоча б утримувати свій голос в тих справах, які вигідні Москві.
Важливо, щоб Україна також звернула увагу тимчасову зміну вітру і витиснула максимум користі з цієї ситуації.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
