НОРМАНДСЬКІ ІЛЮЗІЇ
Від 2014 року, відколи Україна веде переговори у Нормандському форматі, конфлікт інтересів Німеччини та Франції був очевидним. Найактивніше він проявився під час каденції Дональда Трампа, коли США і Париж з Берліном не могли знайти консенсусу в контексті оцінок дій Росії та газопроводу Nord Stream 2.
Переговори за посередництва Ангели Меркель та Емануеля Макрона є дискусійною темою, так як основними гарантами безпеки України, згідно з Будапештським меморандумом, є США та Великобританія.
РФ відмовилась від своїх повноважень в той момент, коли анексувала Крим і розпочала агресію на Донбасі.
Якщо Вашингтон і Москва є ворогами ще з часів Холодної війни, то Німеччина, як наголосив Голова Мюнхенської конференції безпеки Вольфганг Ішингер, повинна зберегти ті надбання, яких вдалося досягти після падіння Берлінської стіни в 1991.
Однак, після отруєння Навального, Ішингер заявив, що в зв’язку з цією подією можна констатувати кінець стратегічного партнерства між Німеччиною і Росією.
Сама ж Меркель не пов’язує отруєння російського опозиціонера з будівництвом Північного Потоку-2.
Схожу позицію щодо РФ займає Франція.
У своєму останньому інтерв’ю президент Франції Емануель Макрон заявив наступне:
«Ми деколи продовжуємо воювати з ідеологією, або організацією, якої вже не існує і з політичною логікою, якої вже нема і це далі розділяє Європу»
Така політична наївність щодо Москви щонайменш дивна, особливо якщо зважати на той факт, що такі слова звучать з уст лідера однієї з найвпливовіших держав ЄС. Макрон стверджує, що Європа продовжує воювати з ідеологією та організацією, яких нібито не існує.
Однак, якщо поспостерігати за діями і заявами російських політиків з пропагандистами, то стає очевидним, що вони, і в тому числі Володимир Путін, користуються ідеологічною риторикою та слідують політичній логіці, яка нічим не відрізняється від тієї, що панувала під час Холодної війни.
Йдеться як про порушення повітряного простору країн Балтії, так і про заяву Путіна, що НАТО доведеться воювати з Росією до останнього фінського солдата, якщо Фінляндія вступить до Північно-Атлантичного Альянсу.
Варто теж пам’ятати про те, що в прямому ефірі державного каналу Росія-1 російський пропагандист Дмитро Кисельов відкрито заявив, що при необхідності РФ перетворить США у радіоактивний попіл.
Через чотири роки, на цьому ж каналі, російський історик Євген Спіцин запропонував скинути на Київ ядерну бомбу, щоб остаточно вирішити проблему з «фашистським режимом».
З цього можна зробити висновок, що президент Франції або лукавить, або ж дійсно не розуміє, що політична логіка Москви не мінялась з моменту розпаду Радянського Союзу.
МІЖНАРОДНІ САНКЦІЇ І НАМАГАННЯ РФ ВІДНОВИТИ ПОПЕРЕДНІ ВІДНОСИНИ З ЄВРОПОЮ
Як вже неодноразово згадувалося, як Меркель, так Макрон дбають про національні інтереси своїх держав, а не про інтереси України.
Якщо зважати на те, що прямих зобов’язань перед Україною вони не мають, то, відповідно, не відчувають потреби відмовлятися від своїх геополітичних аспірацій.
Україна є перешкодою на шляху Берліну з Парижем до реалізації стратегічних цілей своєї зовнішньої політики, відповідно вони хочуть витіснити Україну за межі переговорного процесу, а згодом просто поставити перед фактом.
Росія, розпочинаючи анексію Криму і війну на Донбасі, не очікувала, що міжнародна спільнота введе санкції і надасть Україні яку-не-яку підтримку.
Як і більшість держав-ізгоїв, РФ може роками жити під санкціями, адже Путін вже давно перетворив Росію на класичну поліцейську державу, де повністю відсутня свобода преси і громадянське суспільство.
З цієї точки зору Кремль навіть не переживає, що одного дня може настати якийсь соціальний вибух.
Зрештою, якщо й штаб Олексія Навального відмовився виправляти карту на сайті «Свободу Навальному», де Крим вказаний як територія РФ, то це свідчить про те, що російське суспільство підтримує дії свого керівництва.
Будь-яка політична сила, яка розраховує на підтримку виборців, спочатку вивчає їх симпатії і відношення до тих чи інших історичних, або ж політичних подій.
Якщо російські опозиціонери , очолювані Олексієм Навальним, вважають, що з картою, де Крим російський, все нормально, то це лише підтверджує тезу, що цю ідею підтримує їхній потенційний виборець.
Жодна опозиційна партія в Україні, якщо не враховувати явні кремлівські проекти, не заявить, що Росія наш стратегічний партнер, а на Сході громадянська війна, тому що українські виборці таку позицію не поділяють.
Відповідно, російське суспільство не протестуватиме проти санкцій, а будь-які мітинги дуже швидко придушать.
Тим не менш, Росія втрачає колосальні прибутки через санкції в сфері технологій, а також основної галузі економіки РФ, тобто російських нафтових і газових компаній, якими володіє оточення Путіна.
Зараз РФ намагається використати пандемію Covid19 і попередні протиріччя між США і ЄС, щоб реабілітуватися у міжнародній політиці та домогтися скасування економічної блокади.
РЕАЛЬНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ АБО «ПРИБОРКУВАННЯ ВЕДМЕДЯ»
Головний парадокс економічних відносин між Москвою та Брюсселем в тому, що Росія потребує доступу до європейського ринку набагато більше, ніж Євросоюз до російського.
Рівень прямих іноземних інвестицій Європейського Союзу в економіку Росії знаходиться на рівні між 55% і 75% всього інвестування.
Якщо з відсотків конвертувати у конкретні суми, то в 2018 році рівень європейських інвестицій в російську економіку становив 276,8 мільярдів євро. Щодо інвестицій РФ, то їх сума становила 89,3 мільярдів євро.
Тобто інвестиційна асиметрія між ЄС та Росією є очевидною і вона тут не на користь останньої. Це знову-таки говорить про те, що Москва більше потребує економічної співпраці з Європейським Союзом.
Цим і пояснюється така цілеспрямованість у прокладанні газопроводу Nord Stream-2, так як він дозволить узалежнити Європу від російського газу, незважаючи на санкції.
Варто звернути увагу, що вищезазначені цифри- це рівень прямих іноземних інвестицій станом на 2018 рік, тобто 4 роки з моменту подій в Криму і на Донбасі.
Якщо припустити, що Німеччина з Францією посилили б санкції, замість казати про необхідність діалогу з Москвою, то від Путіна можна було би домогтися набагато більших поступок у переговорному процесі.
Останні переговори між Меркель, Путіним та Макроном без участі Володимира Зеленського показують, що Париж і Берлін хочуть вести переговори напряму з Москвою, незважаючи на інтереси Києва.
Згідно з твердженнями Deutsche welle Україна, лідери трьох країн, окрім вже традиційних закликів до Путіна припинити загострення на Донбасі, також обговорили умови поставок і виробництва російської вакцини до ЄС.
У своїх намаганнях вести діалог з Путіним, лідери Німеччини і Франції дають йому зрозуміти, що вони його потребують більше, ніж Україну, а торгівельні відносини з Росією для них важливіші, ніж мир на зовнішніх кордонах Євросоюзу.
Незважаючи на те, що радник Глави Офісу Президента Михайло Подоляк стверджує, що це не була зустріч в Нормандському Форматі, в будь-якому випадку не можна допускати, щоб переговори по врегулюванню конфлікту на Сході відбувалися без участі України.
Такий підхід дозволить Путіну тиснути на інших учасників переговорного процесу, підштовхуючи їх до того, щоб вони змушували Україну до більших поступок на Донбасі.
Навіть якщо погодитися з радником Глави ОП, то тут є очевидним той факт, що нове загострення на Донбасі є не лише відповіддю Росії на санкції РНБО проти Медведчука, але й також намаганням посилити свою переговорну позицію під час нового Нормандського саміту.
Попередньо нова зустріч планувалася у квітні, однак Росія, незважаючи на постійні звинувачення України у порушенні домовленостей, відмовилась від першоквітневого перемир’я, умови якого обговорювалися під час останнього засідання ТКГ.
Попри факт, що Росія напряму показує, що не збирається встановлювати мир на Донбасі, лідери Нормандської четвірки продовжують наполягати на діалозі з Москвою.
Ба більше, Німеччина планує закуповувати російські газ і вакцину, а Україна лише постійно незручно нагадує їй про те, що на Донбасі війна, а Крим окупований Росією.
Незалежно від того, чи Зеленський зустрінеться з всіма лідерами на черговому Нормандському саміті, або ж з кожним окремо – результат буде однаковий.
Формат переговорів по Донбасу потребує кардинальних реформ, інакше невдовзі Нормандська четвірка ризикує стати трійкою.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
