Нещодавнє загострення на Сході вже встигли назвати підготовкою Росії до повномасштабного вторгнення в Україну. Головною причиною для такого висновку послужило масове стягнення російських військ до українського кордону, а також збройні провокації проросійських бойовиків.
Ще однією подією, яка наштовхує на думку, що Москва до чогось готується, є її відмова від першоквітневого перемир’я і попередні переговори з Німеччиною та Францією без участі України.
Ризики вторгнення російських військ в Україну не можна і не варто відкидати, однак є факти, котрі свідчать, що це лише гра м’язів Москви. Метою цих дій є залякування Києва з метою припинити переслідування російських агентів впливу в Україні.
Які-не-які санкції РНБО все ж таки похитнули позиції проросійських лобістів, в зв’язку з чим Кремль вдається до єдиної відомої йому моделі поведінки у таких ситуаціях.
Демонстрація сили і брязкання зброєю – це modus operandi стратегічної культури росіян, зокрема в контексті країн, що уступають їм по критеріях формули Рея Клайна, який був одним з головних аналітиків ЦРУ під час Карибської кризи.
Згідно з формулою Клайна, потуга держави вимірюється наступним чином:
Pp = (C+E+M) x (S+W)
Pp (perceived power) – загальна сила держави
C (critical mass = population + territory) – критична маса, тобто кількість населення і територія
E (economic capability) – економічний потенціал
М (military capability) – військовий потенціал
S (strategic purpose) – стратегічна мета
W (will to pursue national strategy) – воля до втілення національної стратегії
Як відомо, Росія не веде себе зухвало по відношенню до США, Китаю і, для прикладу, Туреччини, так як за цією ж формулою її загальний потенціал не буде однаковим по кожному з цих пунктів.
В 2015 році, коли РФ порушила повітряний простір Туреччини і турки збили її літак, все на що спромоглась Москва – це ввести санкції проти турецьких помідорів. Аналогічно ситуація виглядала у Сирії в провінції Дез-Ез-Зор, коли американська авіація накрила позиції ПВК «Вагнера», вбивши приблизно 200 російських найманців.
Росія вже традиційно все заперечила, сказавши, що її військових там немає
Ці два кейси яскраво демонструють, що вона не здатна протистояти тим, хто може дати відсіч, або має протекторат НАТО. РФ, звичайно ж, погрожує країнам Балтії і аналогічно грає м’язами, але не переходить до чогось більшого, ніж порушення їх повітряного простору.
Якщо порівняти аналогічну поведінку в контексті Грузії та України, то тут Путін вдався до прямого застосування сили, бо знає, що НАТО не має жодних зобов’язань перед Тбілісі і Києвом.
Цю тезу також підтверджує випадок із Фінляндією, якій Росія відкрито погрожує війною, якщо уряд вирішить розпочати процес вступу країни до Північно-Атлантичного Альянсу. Недарма в російській стратегії безпеки з 2015 року прописано, що розширення НАТО на Схід є загрозою безпеці РФ.
Членство Грузії, України та Фінляндії у альянсі служило би страховкою від РФ, адже тоді на ці країни розповсюджувался б дія статті 5 статуту НАТО про колективну оборону. У відповідь на перекидання російських військ до українського кордону, США привели всі свої контингенти в Європі у повну бойову готовність.
Реакцією на це була заява речника Кремля Дмитра Пєскова, в якій він застеріг альянс не надсилати війська на допомогу Україні, інакше Росія буде змушена вжити «додаткових заходів».
Росія, вочевидь, не знає, чого можна очікувати від Джо Байдена і такими діями перевіряє реакцію Сполучених Штатів на ризики нової ескалації на Донбасі. Однак, якщо брати до уваги заяву прессекретаря Путіна, то можна зробити висновок, що до конфронтації з НАТО РФ не готова.
Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, скоріш за все, неможливе, адже такий крок буде прямим зізнанням, що в Україні не громадянська війна, а російська агресія.
Цей пункт для Росії є принциповим, так як під час останніх переговорів Путіна з Меркель і Макроном без Зеленського, він заявив, що Україна порушує Мінські домовленості і наголосив на необхідності прямого діалогу з окупаційною адміністрацією Донецька та Луганська.
Проаналізувавши всі факти ще глибше, стає очевидним, що спроби Москви переконати ЄС і США про наступ України в напрямку ЛДНР повністю провалилися. Навіть в історію про загиблу внаслідок обстрілу ЗСУ дитину ніхто не повірив.
Якщо Росія від скупчення військ перейде до наступу, то повністю заперечить свою версію подій на Донбасі, одночасно спростовуючи звинувачення, що це Україна, а не Росія, порушує умови перемир’я. Зважаючи на бажання Зеленського провести нову зустріч в Нормандському форматі, Путін просто намагається створити умови, необхідні для того, щоб зміцнити свою переговорну позицію.
Ескалація чи деескалація конфлікту на Донбасі буде напряму залежати від того, наскільки погіршуватиметься, або ж навпаки покращуватиметься ситуація на політичному фронті.
Силовий сценарій для Росії надто дороговартісний, тож Путін намагатиметься домогтися того, щоб конфлікт закінчився на російський умовах і саме у дипломатичній площині. Коли все буде закріплено юридично та за посередництвом міжнародних партнерів України, тоді українське питання буде офіційно закрито, а Росія зможе розпочати переговори щодо зняття санкцій.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
