Історичний досвід показує, що урок не закріплений кров’ю, має тенденцію повторюватися.
Всі військові інструкції писані саме цим видом чорнила.
В умовах визвольних змагань 1918-1921 років Україна була змушена боротися за сам факт існування держави, а не відстоювати лише невеликий відрізок від всієї території держави.
Боротьба ОУН-УПА тривала за здобуття незалежності від СРСР, політичну суб’єктність і самостійність України у зовнішній політиці.
Два вищеописані періоди не залишали простору для ведення боротьби на політичному фронті, а сама політична система Радянського Союзу просто виключала таку можливість.
Будь-який партизанський рух, передусім, ослаблює систему, щоб за допомогою силових терористичних акцій створити умови, які дозволяють домогтися політичних поступок.
Тероризм – використання насильства задля досягнення політичної мети.
Основною метою ОУН-УПА було ослаблення самого політичного режиму СРСР за допомогою терористичних і партизанських акцій аж до моменту наближення відповідної геополітичної ситуації, яка створить умови для колапсу системи.
Результат:
Радянська система, знекровлена Другою Світовою війною, постійно підточувана повстанськими акціями в Україні і сусідніх республіках, а далі економічно виснажена збройними перегонами з Заходом в кінцевому підсумку дала збій.
Зовнішньополітичні умови, повстання в Угорщині 1956 року і повалення Чаушеску в Румунії, які були лише лояльними комуністичними режимами, а також санкції призвели до дезінтеграції СРСР.
Після розвалу СРСР збройну боротьбу замінила політична боротьба. Терористичні акти замінили люстрація, слідчі комісії по викриттю комуністичних злочинів, відкриття архівів спецслужб і заборони комуністичної партії.
Сьогодні Україна є державою, яка має міжнародно визнані кордони і дипломатичні відносини з більшістю країн світу.
На відміну від ХХ століття, коли боротися доводилося не лише проти більшовицьких апетитів РФ, але й відстоювати своє місце під сонцем в боротьбі з найближчими сусідами, сьогодні ми відстоюємо лише Крим і Донбас, які не становлять навіть половини нашої території.
На відміну від ХХ століття в України є своя армія, яка не повинна розриватися між захистом зовнішнього кордону і придушенням бунтів всередині країни.
Чим при цьому займаються праві?
Якщо проаналізувати загальний стан, то вуличний потенціал правих однозначно вищий за політичний.
Електоральна підтримка на рівні 2% під час президентських і парламентських виборів чітко вказала на те, що палінням фаєрів, маршами і читанням лекцій про героїзм ОУН-УПА вибори не виграєш.
Найбільша помилка в тому, що суспільство не цікавить ідеологія від слова “зовсім”.
Успіх Порошенка в 2014 полягав у тому, що він пообіцяв закінчити війну за два тижні.
Зеленський використав ту ж формулу, що й його попередник, давши чіткий сигнал своїм виборцям – він закінчить війну.
Він не уточнив як саме, поганий кінець – це теж кінець.
В очах суспільства кінець війни – це відсутність військового збору, відсутність страху батьків, що сина завтра можуть мобілізувати, а через місяць привезти назад в цинку, а також брак страху, що завтра гради можуть вдарити по територіях, які за межами фронту.
Суспільство не хвилює, як саме закінчиться війна – воно підтримає того, хто сказав, що її закінчить.
І поки всі будуть гризти собі горло щодо 25% правильних в білому пальто і 73% дебілів, вони проводять воду в Крим.
А ви не знали, що це стара як світ технологія?
Divide et impera,- хто не знає латини, то гугліть.
Важко назвати ідіотом того, хто воював, бачив смерть друзів, але проголосував за Зеленського.
Якщо 25% думають, що вони кращі, то ні, ви такі ж ідіоти.
На фоні Зеленського Порошенко, звичайно ж, виглядав краще, тим не менш саме він поставив підпис на Мінських домовленостях і підписав чергове перемир’я, після якого сталося Дебальцево.
Не Зеленський, а Порошенко ввів в переговорний процес Німеччину і Францію, які є головними лобістами Путіна в ЄС в обличчі Макрона і Меркель.
Тим не менш, українські праві після свого провалу на виборах не змінюють тактики, не шукають підтримки за кордоном, щоб чинити тиск на РФ через симпатизуючі партії чи рухи.
Все вперлося в марші вшанування пам’яті і лекції про історію ОУН-УПА і акції протесту, які ніколи не доводять до логічного кінця.
Лекції про славну історію борців за незалежність – це важливо, але як казала одна з класиків націоналістичної думки Олена Теліга:
“Академії, ювілеї на честь наших героїв – так, і це все потрібно. Може, не так буденно часто, але все ж потрібно. Бо чим вищий п’єдестал побудуємо для тих, що стали символом наших визвольних змагань, тим далі падатиме роз’яснююче світло від цього символу – тим ширші маси будуть бачити яскравий дороговказ для свого життя і для своєї боротьби. І тому в мільйони рупорів мусимо кричати про наших героїв і на найвищих висотах різьбити їх імена і чини, щоб у найдальших закутинах наших земель усім було видно незабутні постаті у весь їх величний зріст.
Але поза масами, що лише здалеку дивляться на недосяжні взірці, маємо ми цілі ряди людей, які можуть безпосередньо стикатися з ними або їх чинами та творчістю, і тому мають власне це важне і відповідальне завдання: насвітлювати яскраво і правдиво ці постаті і, перебираючи від них їх думки і ідеї, закріплювати їх у житті і в масі.”
І ключовим тут є не цей уривок “Партачів Життя”, а саме його останнє речення:
“перебираючи від них їх думки і ідеї, закріплювати їх у житті і в масі”
Поки що все, чим займаються українські праві – це якраз академії і ювілеї на честь українських героїв, в той час як базова політична підкованість активу залишається на мізерному рівні і не витримає навіть одного раунду з першокурсником факультету політичних наук.
Давно пора перестати орієнтуватися на кількість, бездумно розкидаючись усталеним кадровим складом з відповідним досвідом політичного солдата.
Бо основною ідеєю критики є відсікання всього зайвого і каталізація процесу, в ході якого кількість перетікає в якість.
В повстанській романтиці немає нічого поганого, символи і міфи важливі для будь-якого суспільно-політичного руху.
Важливо, споглядаючи романтику, не дозволити їй, подібно до сирени, заколисати свою свідомість її співочими образами.
Обговорюючи праві заколоти, успіхи правих в Європі чи правий поворот у ЄС, не треба забувати, що це передусім не наші успіхи і не наші заслуги.
Наш успіх – це 2% і програш широкого суспільного руху ветеранів і волонтерів московським підстилкам від Шарія і ОПЗЖ.
Висновки американців, зроблені з кривавих уроків В’єтнаму, згодом дозволили зробити “афганський В’єтнам” для Радянського Союзу і призвести до його суттєвого знекровлення.
Роблячи ювілеї і академії для наших героїв, важливо не створити у своїй свідомості симуляцію всемогутності, яка при дещо сильнішому натиску системи розпадеться, як картковий будиночок.
