10 днів тому, 18 березня 2020 р., на тлі вимушеної ізоляції країн Європи й світу одна від одної, сталася знаменна подія в німецько-українському інтелектуальному просторі по той бік не лише географічних, а й часових рамок. А саме вихід у видавництві Jungeuropa Verlag (Юна Європа) німецького перекладу «Націократії» (1935) – культового opus magnum Миколи Сціборського (28 березня 1898 – 30 серпня 1941), учасника першої світової, діяча УНР, УВО, провідного ідеолога ОУН, підполковника Війська УНР, публіциста, 122 рік із дня народження якого сьогодні відзначають українці.
Прокладаючи місток між поколіннями, передмову до видання написав Микола Кравченко – не тільки кандидат історичних наук, а й активний учасник новітніх національно-визвольних змагань: член Проводу організації «Патріот України» (2005–2014), учасник Революції Гідності (2013/2014) і одразу по тому – першого бою добровольців на Римарській, що дав відлік національному Дню добровольця (14 березня), начальник штабу партизанського загону «Чорний Корпус», офіцер батальйону, а потім полку «Азов» (2014), перший начальник штабу Цивільного Корпусу «Азов» (2015–2016), співзасновник Національного Корпусу (з 2016) і провідний ідеолог Азовського Руху.
Зв’язок між поколіннями українських націоналістів цікавить німецьких «ідентитерів» не випадково: не перший рік спілкуючись із представниками Національного Корпусу, вони отримали уявлення не тільки про справжній рушій революції «Євромайдану» і авангард спротиву російській агресії на Донбасі, а й програму відродження Європи починаючи із її східних рубежів. У серпні 2018 р. я виступила на триденному форумі в Дрездені з розлогою лекцією про перспективи Інтермаріуму і його значення для Західної Європи. Подію для ідентитерів та членів інших політичних організацій провів той самий Jungeuropa Verlag під керівництвом Філіпа Штайна.
За умов тріумфу транснаціонального капіталу і фрілансу одна із головних підвалин націократії, солідаризм суспільно корисних верств, може звучати наївно. З іншого боку, виклики пандемії і не менш небезпечної для України кризи компетентності в усіх сферах влади роблять орієнтири М. Сціборського не такими далекими. Чого варта одна реформа парламенту за професійним принципом, яка б унеможливила не просто лобіювання приватних бізнес-інтересів, а й здачу країни на фронті в межах системи технічних партій. Крім того, наведемо влучне спостереження М. Кравченка про те, що автор «Націократії» помітно випереджав свій час:
«Опублікувавши «Націократію», Микола Сціборський не тільки витворив власний національний концепт, він піддав об’єктивній та конструктивній критиці справа провідні світові суспільно-політичні концепції того часу – фашизм і націонал-соціалізм. Причому зробив це у 1935 році, задовго до запровадженої після ІІ Світової війни денацифікаційної тенденції… Український аналог з’явився на 30 років раніше видрукованої у 1964 році книги Юліуса Еволи “Фашизм: критика справа”».
Повторити концептуальний хід Сціборського сьогодні, виробивши локальні різновиди спільного соціально-філософського вчення – задача нового покоління патріотів, як українських, так і німецьких.
Очікуючи на спад пандемії, розпочинаємо планування презентаційних заходів та інших форм співпраці з нашими німецькими союзниками, які витратили не один місяць на якісний переклад не завжди зрозумілої й сучасному україномовному читачу лексики.
Німецька версія «Націократії» доступна для передзамовлення за посиланням: https://www.jungeuropa.de/detail/index/sArticle/190
Автор обкладинки – Дмитро Журавель.
Повний текст передмови Миколи Кравченка («Микола Сціборський: винахідник націократичної теорії, піонер націократичної практики») можна прочитати тут: https://nationalcorps.org/mikola-sciborskij-vinahidnik-naciokratichnoi-teorii-pioner-naciokratichnoi-praktiki/
