Якщо ви стежили за міграційною кризою в Європі у 2015 році, то однозначно звернули увагу на те, до яких конфліктів вона призвела всередині Європейського Союзу,а також на вже відпрацьовані сценарії дестабілізації політичної обстановки.
Йдеться про активну підтримку політики відкритих дверей зі сторони різних ліворадикальних середовищ, що проявлялась не лише в проведенні політичних акцій на вулицях великих міст, але й масових медійних атаках на всіх тих, хто проти такої політики виступав. Всіх противників ідеї приймання та розміщення біженців однозначно таврували расистами, які не хочуть допомогти людям, що тікають від війни.
Одночасно всі випадки сексуального насильства із терактами, кількість яких зросла саме у розпал міграційної кризи, намагались якщо не замовчувати, то шукати їм інше пояснення.
Після примусової посадки літака Ryanair в Мінську і затримання білоруського опозиціонера Романа Протасевича, яка вилилась в новий пакет санкцій проти діючого білоруського режиму і закриття повітряного простору між Білоруссю та ЄС, Лукашенко перейшов до тактики біополітичного шантажу, а саме використання нелегальних іммігрантів в якості інструменту асиметричної війни.
Якщо коротко, то Лукашенко перетворив територію Білорусі на зелений коридор для нелегалів, які через Білорусь намагаються потрапити до країн ЄС. Спочатку ця ж тактика використовувалась проти Литви, Латвії та Естонії, яким Польща і Україна навіть передавали запаси колючого дроту для створення необхідних укріплень на кордоні. Тепер же Лукашенко скерував цей потік у напрямку Польщі, спровокувавши не лише міграційну кризу на польсько-білоруському кордоні, але й політичний конфлікт всередині країни.
Перш ніж продовжити, варто звернути увагу на те, що ця тактика не нова, адже в 2015 її використовував Ердоган, який, вимагаючи від ЄС поступок, погрожував завалити Європу іммігрантами.
З однієї сторони Європа знову розплачується за помилки США, будучи змушеною приймати біженців з Афганістану та Іраку, а з іншої існує ліволіберальне лобі, яке діє в інтересах режиму Лукашенка і одночасно РФ, маніпулюючи гуманітарним правом та вимагаючи розміщувати біженців на території Польщі.
Чи може бути вигідна така гра Заходу?
І так і ні, тому що через Польщу нелегали намагаються потрапити до Німеччини, знаючи, що там для біженців створені чи не найкращі умови. Це створює навантаження вже на її міграційні служби, прикордонників та фінансову систему, а також такі речі, як необхідність створення нових пунктів для розміщення прохачів притулку.
Однак, що не варто виключати, для офіційного Берліну ця ситуація може бути хорошим козирем в критиці польського уряду в таких питаннях, як Північний Потік-2, проти якого послідовно виступає офіційна Варшава, а також в контексті нещодавно прийнятого Конституційним Судом закону, який визнає вищість польського законодавства над законодавством ЄС.
Йдеться про зміщення акцентів і вже стару, як світ гру в whataboutism.
Вся історія із білоруським зеленим коридором припиниться рівно в той момент, коли санкції проти Білорусі будуть послаблені. Слід, щоправда, схилятися до того, що Заходу така ситуація невигідна, тому що всі усвідомлюють, що Лукашенко використовує іммігрантів у відповідь на санкції, накладені на його режим.
В будь-якому випадку, в цій ситуації найбільше зацікавлені Путін із Лукашенком, тому що дана криза знову створює розкол всередині ЄС і ставить Брюссель в позицію, яку можна визначити як умиротворення агресора.
Слід, однак, брати до уваги, що польські прикордонники затримали 13 осіб з ліворадикальних середовищ, які руйнували загородження на кордоні, установлені армією і прикордонною службою. Разом з такими акціями саботажу відбуваються такі ж акції протесту на вулицях польських міст під гаслами, які співзвучні із всім відомим “Refugees welcome”.
В політичній площині використовується вже діаметрально протилежний лексикон, зокрема те, що польський уряд змагається з Лукашенком у жорстокості і відмовляється прийняти біженців, які є лише жертвами чужої політичної гри.
Захід може скористатися ситуацією у Польщі в своїх інтересах, але він її точно не спровокував, що мимоволі підводить нас до думки, що польські ліві свідомо або ж несвідомо, діють в інтересах Лукашенка і Кремля. Це може відбуватися з таких міркувань, як намагання здобути політичні бали, так і цілеспрямованого шкідництва в інтересах вищезгаданих режимів.
Одне можна сказати точно:
Польські ліві працюють на громадському, політичному і радикальному рівні одночасно. Їх представники в парламенті класично звинувачують правлячу партію у авторитарних замашках, демонстрації сили та змаганнях у жорстокості з Лукашенком, в той час як громадські активісти організовують мирні акції протесту, а радикальний сегмент лівих намагається вчиняти акції саботажу безпосередньо на кордоні.
Як це стосується України?
Нещодавня історія із захистом циганів у місті Ірпінь зі сторони місцевої влади, яку класично подали під соусом расизму та ксенофобії, є доволі показовою, адже нічого не заважає тим же людям, які сьогодні стають на захист етнічної злочинності, завтра стати на захист шукачів притулку, яких Лукашенко люб’язно направить в сторону українського кордону.
Такий сценарій не стовідсотковий, але і цю загрозу повністю виключати не можна, а тим паче в ситуації, коли влада вже погодилась прийняти 5000 тисяч афганських біженців.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
