Раді представити увазі наших читачів першу частину нового інтерв’ю з нашим частим гостем і спікером IV конференції Intermarium Support Group Каролем Хведчуком-Шульцом – експертом із відносин США-ЄС, доктором політичних наук, доцентом кафедри політичних наук у Вроцлавському Університеті та автором статей на Forbes.pl. У нашому новому аналізі читайте про те, як змінювалась американська політика щодо Афганістану протягом останніх 20-х років і чого слід очікувати країні після виведення американських військ.
Якими були зовнішньополітичні пріоритети США після 11 вересня в ході операції “Enduring freedom” і наскільки вони змінились протягом останніх 20 років?
Офіційним пріоритетом була боротьба з тероризмом, тобто так звана war on terrorism, і можна сказати, що з цим завданням США впорались, тому що таких терактів, як 11 вересня 2001 чи менших нападів, на території Сполучених Штатів більше не ставалося. Однак, якщо ми заглибимося в тему американської внутрішньої політики і глянемо на те, як вона визначає зовнішню політику, то побачимо, що республіканці, які тоді були при владі, мали багато політичних інтересів, зокрема підйом рейтингу для дуже непопулярного президента Джорджа Буша молодшого.
Після нападів 11 вересня, початку війни з тероризмом і введення в дію документу US Patriot Act, за допомогою якого було суттєво обмежено ряд громадянських прав американців, Буш став одним із найпопулярніших президентів, який бореться з терористами і тероризмом як головною загрозою для американців. Однак, існує багато аргументів, котрі дозволяють стверджувати, що ця загроза була перебільшеною.
Ідея вбити Осаму Бін Ладена стала своєрідним політичним фетишем, що пізніше вдалося Обамі, але що взагалі ніяк не вплинуло на ситуацію в цілому. Відбулося вторгнення в Афганістан, санкціоноване ООН, а два роки після того мало місце абсолютно незаконне вторгнення в Ірак. Це, як ми знаємо, спричинило появу Ісламської Держави, спровокувало міграційну кризу і дало початок серії громадянських воєн на Близькому Сході.
Це було абсолютною поразкою американської зовнішньої політики, за помилки якої мусить розплачуватися не США, а Європа, – нариклад, маючи справу з міграційною кризою.
Як змінювались цілі американської політики?
Пізніше, коли базу терористів було знищено, то новим пріоритетом стала стабілізація Афганістану, і всі ми думали, що поволі вона йде в правильному напрямку. Однак легко говорити post-factum. Cкажу чесно, що я собі не уявляв, що після того, як майже три мільярди доларів, які були втоплені в Афганістані, що є трикратно більшою сумою, ніж Західна Німеччина інвестувала в Східну Німеччину після об’єднання, афганська армія здасться протягом місяця, навіть не здасться, а вступить у переговори з талібами, залишаючи їм зброю.
Цієї держави de facto не існувало, а ідея стабілізації повністю провалилась.
Рішення Байдена не можна назвати слушним чи неслушним, бо для Афганістану не існувало слушного рішення, там не вдалося би щось змінити. Ніхто вже не був здатен щось змінити, і в цьому контексті я навіть вважаю, що переговори Трампа, попри те, що вони були неетичні, небагато змінили. Рано чи пізно вони б усе одно звідти вийшли, але якщо протягом 20 років не вдалося нічого змінити в контексті безпеки Афганістану, одночасно було багато зроблено для забезпечення громадянських свобод афганців, що можна побачити зараз, коли ці свободи придушують, не кажучи вже про безпеку фізичну.
Скільки ще людей буде вбито, а багато жінок буде піддано переслідуванням і зґвалтовано, ми в Європі навіть не можемо собі уявити. Підсумовуючи, можна сказати, що ціль, якою була боротьба з тероризмом, успішно виконана, тоді як стабілізація вже ні.
США і НАТО провели дві стабілізаційні місії в Афганістані I.S.A.F. і Resolute Support Mission. Сьогодні ми стали свідками того, як таліби без жодних перешкод захопили владу в Афганістані. Зважаючи на цей факт, можна сказати, що війну з тероризмом офіційно закінчено?
Афганістан був лише одним з фронтів, тоді як сама війна ще не закінчена, швидше навпаки. Я не вважаю, що внаслідок виведення військ у контексті глобальної загрози, якою є тероризм, щось зміниться. Однак не треба виключати, що змін не буде, бо Афганістан знову може стати базою для терористів, однак це вже не матиме великого значення.
Західні суспільства вже мають певний імунітет, хоча “імунітет” не зовсім влучна метафора. В англійській мові є таке слово, як resilient, під яким мається на увазі здатність суспільства до адаптації. Існує тероризм, а ми повинні змиритися з тим, що ця загроза є і буде, а ми можемо стати об’єктом терористичної атаки, однак основною ідеєю цього поняття є швидке повернення суспільства до норми після того, як теракт був скоєний. Спрощуючи, коли ми сідаємо в машину, то маємо враховувати, що можемо загинути в автокатастрофі через п’яного водія. Ми враховуємо цей ризик, однак ми вчимося водити і реагувати на кризові ситуації, щоб мінімізувати загрозу ДТП. Схожа формула працює і у випадку resilience, тобто якщо станеться теракт, то він вже не застане нас зненацька.
Йдеться про те, щоб сформувати в суспільстві рефлекс на ситуацію, що коли по ньому наноситься удар, воно змогло його витримати і боротися далі. Я вважаю, що, попри велику кількість проблем, наші суспільства є доволі стійкими. Попри те, що терактів було вже дуже багато, наші спецслужби, попри багато помилок, дають якось раду цій загрозі. Наші суспільства не роздирають громадянські війни, ніхто не робить мусульманських погромів, немає значних терористичних атак. Мусульманські спільноти в Європі навіть трохи краще почали розуміти побоювання немусульманської більшості, тож поки що я би не назвав це війною, бо це пропагандистська назва, та боротьба з тероризмом триватиме надалі.
Рішення про виведення військ з Афганістану було прийняте ще під час каденції Дональда Трампа. Джо Байден лише продовжує політику свого попередника. Тим не менше, процес виведення військ з Афганістану супроводжується хаосом, який переріс у гуманітарну кризу. Чи можна стверджувати, що такий підхід американців є стратегією контрольованого хаосу чи вони просто не врахували всіх можливих ризиків такого рішення?
Така версія не звучить нелогічно, в цьому твердженні є сенс. Однак є те, що дає мені підстави думати, що це не так. Йдеться про великі політичні кошти для Байдена, бо рішення американців про виведення військ з Афганістану є суто політичним.
Трамп хотів вивести війська, бо ця ідея співпадала з тим, чого хотів його електорат і, що цікаво, електорат Байдена також. Це є тим пунктом, в якому між Трампом і Байденом була повна згода. Технічно виведення військ було погано організоване, але це не змінює того факту, що теорія про контрольований хаос може бути цілком вірною. Варто пам’ятати, що Афганістан межує з Сіньдзян-Уйгурським автономним районом, тобто тим районом Китаю, де переслідують уйгурів.
У цьому сенсі буде складно погодити інтереси КНР і Афганістану, або ж таліби просто продадуться. Китай має набагато більше пропозицій для талібів, ніж Росія, так як є набагато могутніший за неї. Однак нікуди не зникає питання уйгурів, бо якщо таліби підуть на співпрацю з Китаєм, то це означатиме, що вони продадуть своїх братів і сестер-мусульман, по відношенню до яких Китай скоює геноцид.
Щодо ризику війни талібів з китайцями, то така загроза існує. Нам часто здається, що таліби – це один організм, а насправді це коаліція багатьох польових командирів зі своїми інтересами.
Одним із джерел фінансування діяльності руху Талібан є торгівля наркотиками. Афганістан є одним із найбільших експортерів наркотиків у світі. Як зміниться ситуація в регіонів після того, як таліби повністю візьмуть під контроль афганський наркотрафік?
Наркобізнес почуватиметься прекрасно, навіть якщо б американці хотіли контролювати всі потоки афганського наркотрафіку, то вони банально не мають з ким співпрацювати.
Росія, Китай, Пакистан чи Іран – ніхто з цих країн не захоче працювати з Вашингтоном, щоб обмежити торгівлю наркотиками, а швидше навпаки почнуть використовувати цю ситуацію, знаючи, що наркотики є однією з найбільших проблем західних суспільств. Ми завжди фокусуємось на виробниках, ігноруючи тих, хто створює попит на ринку, а купують в основному Європа і Сполучені Штати, тобто Захід, бо інші держави мають з цим менші проблеми.
Раніше від влади Туреччини можна було почути натяки на готовність вийти з Афганістану і відмовитися від охорони аеропорту Кабулу. Тим не менше, в турецьких ЗМІ починає з’являтися інформація про те, що Анкара визнає уряд талібів, щоб залишитися в аеропорту, виконуючи обов’язки персоналу. Якою може бути реакція у Вашингтоні на такі кроки турків? США відреагують гострою критикою чи така політика Туреччини знайде підтримку у Білому Домі?
Реакцію США важко передбачити, але я більше схиляюся до першого варіанту, тобто критики. Туреччина чим далі, тим більше віддаляється від НАТО і, на мою думку, вже є в певному сенсі V колоною в альянсі, тому що більше співпрацює з Росією, а не з НАТО. Буде щось на зразок renversement des alliances, тобто Туреччина буде ще сильніше підспівувати Росії і Китаю, закликаючи до визнання влади талібів, а також шантажуватиме американців, вимагаючи щось натомість за те, що турки відстоюють у тому числі американські інтереси в Афганістані.
Я не вірю у добрі наміри турецького уряду, тому що він своїм зближенням з РФ показав, що Туреччину не можна вважати надійним партнером НАТО. З іншого боку, є шанс на те, що американці підуть на домовленості з турками, бо, окрім них, у регіоні не залишається нікого, з ким США могли би співпрацювати.
На відміну від 2000-х років, сьогодні політика талібів є не такою агресивною. Це пов’язане з намаганнями відкритися на співпрацю із Заходом чи ідейною еволюцією талібів?
У Польщі це бачать так, що це лише пропагандистські загравання, щоб повністю захопити владу і щоб ніхто в процесі не створював проблем і дещо заспокоїти РФ і Китай, щоб здобути від них підтримку і визнання. Я належу до числа тих, хто не вірить у ліберальний уряд талібів і вважаю, що їх політика повернеться до того ж місця, що й колись, тобто зразка до 2001 року. Поки що вони лише захопили територію, але контроль над територією і управління державою кардинально відрізняються. Їм необхідний час, щоб з одних створити адміністрацію, інших залякати, а тих, хто не згоден з ними, вбити.
Зрештою, вони вже це роблять, бо у провінціях почали вбивати тих, хто не погодився на співпрацю.
Повертаючись на хвилину до нашого питання про стратегію контрольованого хаосу. Ахмад Масуд, який є сином вбитого талібами Ахмада Шаха Масуда, організував рух опору Талібану. Наскільки ймовірним є те, що американці будуть спонсорувати Масуда, щоб зберегти силовий важіль впливу в Афганістані?
Чи матиме Масуд підтримку, залишається під питанням. Він звертається по допомогу в основному до Франції, бо його батько був там дуже популярним, але поки що не було жодних декларацій підтримки від жодної з країн-учасниць НАТО.
Є також інше питання:
Дуже дивно, що Масуд з’явився саме зараз. Тобто зараз раптово з’явилась афганська озброєна опозиція, а раніше її не було? Повинна була бути, тож якщо була, то чому її не використовували? Невідомо, чи вдасться дійти до якоїсь угоди, бо ми теж не знаємо багатьох фактів. Ключовим питанням залишається те, чому Масуд активізувався саме зараз і чим він займався раніше.
Так чи інакше, відповідь ми дізнаємося дуже швидко, тому що, зважаючи на ситуацію, американці мали би йому допомагати вже зараз. Таліби вже готують штурм Панджирської ущелини.
