Ключові слова:
Україна, Росія, війна, НАТО, військова підтримка, солдати, найманці, Міжнародний легіон, Північна Корея, бюджет армії, безпека Європи, ескалація, допомога Заходу, оборонна політика, стримування.
Західні держави досі тішать себе ілюзією, що Росію можна стримати лише технікою та деклараціями солідарності. Тим часом війна увійшла в етап, коли на вагу золота — не дрони й не ракети, а людина з бойовим досвідом. Якщо Захід не має рішучості відправити свої війська, він, принаймні, повинен зробити те, що здатне реально зупинити російську машину: профінансувати українську армію так, щоб вона стала найпривабливішим вибором для тисяч колишніх військових з усього світу. Росія вже користується іноземними силами. Україна повинна мати можливість робити те саме — легально й ефективно.
Європа стоїть перед вибором, якого багато політиків панічно уникають: чи ми справді хочемо зупинити Росію в Україні, чи лише вдаємо, що робимо це? За два роки Захід вибудував гігантичний ланцюг постачання зброї, але весь цей ресурс може виявитися марним, якщо в Києві забракне людей, здатних цю зброю застосувати. Це непопулярно, це «не звучить красиво», але це правда: вирішальним ресурсом Заходу у цій війні є не танки, а люди, готові ними керувати.
Україна, яка проводить мобілізацію безперервно з 2022 року, наближається до природних меж. Суспільство зробило все, що могло. Неможливо безкінечно розширювати контингент за умов меншої чисельності населення, масової воєнної еміграції та постійного фронтового виснаження. У той час Росія діє як держава тотальна: мобілізує без вагань, використовує ув’язнених, іноземців, а навіть — як дедалі частіше повідомляють ЗМІ — військових із Північної Кореї, що підсилюють російські підрозділи.
Це вже не класична війна регулярних армій. Це демографіко-логістичне змагання. Хто залучить більше солдатів — той матиме перевагу. Росія це розуміє. Захід досі робить вигляд, що ні.
Тож якщо немає політичної волі на відправлення військ НАТО, існує альтернатива, яка потребує лише рішення та моральної сміливості: Захід повинен безпосередньо підтримати бюджет української армії, аби вона могла пропонувати винагороди вищі, ніж російські — і таким чином залучити до служби тисячі професійних бійців з усього світу.
Це рішення просте, ефективне і відповідає міжнародному праву. Україна вже створила Міжнародний легіон, але його потенціал блокується фінансовими обмеженнями. Військовий ринок працює, як будь-який інший: ті, хто ризикує життям, ідуть туди, де гарантують професійні умови, медичне забезпечення та гідну оплату. Саме так роками діяла Французька іноземна легія, так працювали приватні військові компанії, що підтримували США в Іраку й Афганістані, так функціонувала група «Вагнер».
Чому ж Україна має бути єдиною державою, яка соромиться використовувати механізми, якими Росія користується щодня?
Фінансування українського контрактного корпусу — це не небажана ескалація. Це вирівнювання шансів. Росія підвищує виплати не тому, що може, а тому, що змушена. Захід здатен перевершити її без надзусиль — лише частиною того, що вже й так витрачає на допомогу.
Якщо ми справді хочемо зупинити Росію, треба визнати просту річ: цю війну вирішують не дипломатичні саміти, а окопи — там, де визначальним чинником є кількість підготовлених людей, здатних стати в стрій. Постачання Україні сучасної техніки без гарантії достатнього людського ресурсу — це як передати пожежній службі найкращі машини без пожежників.
Європа повинна подорослішати до власних заяв. Інакше ми прокинемося у світі, де поразка України стане детонатором нових конфліктів — і тоді участь військ НАТО вже не буде справою вибору, а неминучістю.
Автор: Маріуш Патей
Переклала: Даніела Ленів
