Чи лідер Організації Український Націоналістів (р) може давати відповідь на всі питання сучасного державотворення?
Чи постать Степана Бандери є альфою та омегою українського сьогодення? Можливо, міф про незламного провідника ОУН, якого вбило КДБ, переміг здоровий глузд?
Чи розуміння політичної реальності у світі постмодерну і зеленого популізму потребує мірил початку ХХ століття ?
Ці та інші питання виникають, якщо уважно прислухатись до дискусії щодо заяв пані Супрун.
Громадянка України американського походження та колишня в. о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун – закликала радіти ЛГБТ- сім’ям.
Вона розповіла, що її 90-річна бабуся на службі в одній із американських церков зустріла двох чоловіків, які усиновили дитину. (Хотілось би почути коментар священика цієї Церкви, але зміщення авторитетів зі священика на вірян – це норма для сучасного християнства).
Зрозуміло, що подібна заява викликала обурення в українських християн та частини патріотичної громади, яка вважає себе націоналістами та консерваторами. Варто нагадати, що серед українських націоналістів християнство не є пануючою релігією. Питання ЛГБТ+ та український націоналізм теж не є достатньо опрацьованим.
Проте, у 2017 пані Супрун прийшла на фестиваль «Бандерштат» із незвичайною футболкою із надписом «WWBD». Поки глядачі намагалися відгадати, що ж саме зашифровано у абревіатурі, Уляна Супрун зізналася у «золотому» правилі, яке часто використовує у роботі:
– Коли в міністерстві ми маємо прийняти якесь рішення: чи йти на компроміс, чи ми маємо піддаватися Верховній Раді, тоді ми кажемо один одному: «WWBD» («What would Bandera do?»). Що би Бандера зробив? Чи здавався б він?
Ні. Так само і ми боремося за медичну реформу до кінця.
Відповідно, за логікою пані Супрун, нинішня медична реформа і ЛГБТ-родина – це те, чого хоче Степан Андрійович Бандера.
Хотілось би погодитись, але подібна профанація визначних історичних постатей видається дивною та неприпустимою.
Переконаний, що ідеї минулого мають бути адаптовані до сучасності. Лідер націоналістів із минулого століття не обов’язково має давати відповіді на всі питання сьогоднішнього дня.
Українські політики (націоналісти передусім) не мають права обґрунтовувати або пояснювати все через призму минулого. Український націоналізм потребує переосмислення та нового прочитання з огляду на політичну реальність 2020 року.
Минуле має бути фундаментом, а погляд має бути скерованим у майбутнє. Не архаїчність Бандери, а архефутуризм Провідника.
