Ні, дана праця аж ніяк не плагіат статті американського реаліста і одного з провідних політичних експертів США Кеннета Ніла Волтза про ядерну програму для Ірану.
У своїй статті “Why Iran should get the bomb? Nuclear balancing would mean stability”, автор спростовує побоювання США та Ізраїлю щодо іранської ядерної програми, в якій останні вбачають загрозу своїй національній безпеці, у зв’язку з чим ввели нафтове ембарго і наклали санкції військово-економічного характеру.
Якщо порівнювати Україну з Іраном, то Київ має набагато кращу переговорну позицію, ніж Тегеран, хоча б через суттєву натягнутість відносин між Іраном та США і сприйняття режиму Аятола через призму тероризму і релігійного фундаменталізму.
Ще одним чинником, який грає проти Ірану, є факт союзницьких відносин Сполучених Штатів та Ізраїлю. Останній є одним з ключових союзників США на Близькому Сході, котрий є доволі нестабільним регіоном з великою концентрацією терористичних організацій.
Іншим чинником є той факт, що в інтересах Ізраїлю зробити все можливе, щоб не допустити ситуації, коли ядерний клуб поповнить Іран та ряд інших держав, які вважають Ізраїль незаконним державним утворенням.
Ядерна програма Ірану не лише суттєво вплине на статус Ізраїлю як одного з регіональних лідерів, але й суттєво ослабить вплив США у регіоні,якщо зважати на спроби Вашингтону утримувати своїх близькосхідних союзників під ядерною парасолькою, не допускаючи їх до клубу держав з атомною бомбою.
Головною загрозою в контексті ядерної програми з точки зору США та Ізраїлю є те, що ядерний Іран спровокує ланцюгову реакцію на Близькому Сході у вигляді справедливого бажання Саудівської Аравії і Туреччини та Єгипту, які можуть побачити в постаті Ірану загрозу своїй позиції у регіоні.
Дозвіл на розвиток ядерної програми Ірану викличе дискусію про ядерний статус Саудівської Аравії, Єгипту та Туреччини.
В цьому сенсі, ядерна парасолька США служить у якості вагомого аргументу проти іранської ядерної програми.
Як пише Волтз, попри образ Ірану, керованого божевільними аятолами, які ненавидять Ізраїль і США, його нуклеаризація не призвела би до негайного ядерного удару по Ізраїлю. Незважаючи на радикальний імідж, створений у тому числі американськими та ізраїльськими ЗМІ, владна еліта Ірану усвідомлює, що таким кроком вирила би собі могилу і спровокувала би ще серйозніші наслідки для всієї країни, аж до військового вторгнення.
Аргументація про ризик потрапляння зброї масового ураження до рук терористів і релігійних фанатиків, яка також була використана під час ядерного роззброєння України, зараз не має жодного змісту.
Не йдеться про те, що у 1991 році Україну можна було розглядати, як державу-спонсора тероризму, тим не менш загрози потрапляння українського ядерного арсеналу у не ті руки, у Вашингтоні ніхто не відкидав.
Якщо накладати ситуацію з Іраном на Україну, то там ризик потрапляння ядерної зброї до рук терористів, є значно більшим, ніж в ситуації з ядерною програмою для України, яка веде боротьбу з тероризмом, починаючи від 2014 року.
Щодо Ірану, який підтримує Хезболу, то тут Тегеран знаходиться у гіршій переговорній позиції.
Стамбул 2016
Внесення Хезболи до списку терористичних організацій – це не лише питання політичного порядку денного США та Ізраїлю. Підтримка Хезболи Іраном була також засуджена Самітом Організації ісламського співробітництва у квітні 2016 року.
Україна в цьому сенсі повністю взаємодіє із США і активно протистоїть агресивній політиці Російської Федерації, яка нещодавно була викрита у тому, що платила терористичній організації Талібан за вбивства американських військових.
З іншої сторони, як зазначає Кеннет Волтз, отримання Іраном ядерної зброї призвело би до стабілізації регіону, так як жодна ядерна держава, включаючи Індію і Пакистан, за весь період існування ядерної дилеми безпеки, не була помічена у повномасштабному протистоянні.
В цьому сенсі агресивна політика, навпаки, йде на спад, хоча може призвести до радикалізації у відносинах із сусідами на міжнародній арені. Ізраїль має напружені відносини із майже всіма сусідами і країнами регіону, що використовується як аргументація проти ядерної програми Ірану.
Україна, за весь період незалежності, не була помічена у агресивній політиці щодо сусідів, ба більше, фактично всі країни, що межують з Україною, а також ті держави Балто-Чорноморського регіону, з якими в неї нема кордону – солідарні з Києвом у контексті анексії Криму і війни на Донбасі.
Єдина країна, яка може вбачати і вбачає у ядерній програмі України загрозу для себе – це Росія, котра використовує власний ядерний статус як елемент залякування у зовнішній політиці та пропаганді, орієнтованій на внутрішній ринок. Наявність ядерної зброї в України суттєво би зміцнила Східний фланг НАТО, якщо зважати на обраний євроатлантичний курс розвитку і в якійсь мірі приборкала би імперські аспірації Москви.
Тим не менш, зважаючи на велике проросійське лобі в українській політиці, такий крок може призвести до активізації проросійської агентури і штовхнути Кремль на кроки, що мають на меті внутрішню дестабілізацію України без військового втручання.
Іншим ризиком є побоювання найближчих сусідів, що ядерний статус України, буде суттєвим викликом для їх геополітичної позиції. Польща, яка претендує на роль регіонального лідера, могла би сприйняти ядерну програму України, як виклик для себе.
Тим не менш, за всі роки дипломатичних відносин між Києвом і Варшавою пост-комуністичної епохи, не було помічено конфліктного потенціалу саме у військовій сфері. Якщо ж зважати на всебічну підтримку зі сторони Польщі у війні України з РФ, то можна констатувати, що такий конфлікт, якщо б і мав місце, був би закінчений дипломатичним шляхом.
Той факт, що Польща розглядає можливість розміщення на своїй території ядерної зброї США і фактично завершила перемовини про переведення військового контингенту Сполучених Штатів з Німеччини на свою територію, теж грає швидше на користь, ніж на шкоду Україні.
Попри те, що всередині НАТО були прецеденти, коли Греція і Туреччина мали конфлікт щодо приналежності Кіпру, тим не менш їх членство у альянсі мало радше позитивний вплив на перебіг конфлікту, так як втручання інших країн блоку допомогло запобігти кривавішому протистоянню.
Єдина держава, до якої Україна має офіційні територіальні претензії – це Росія, але якщо приналежність Кіпру через його етнічний склад, є питанням переговорів, то анексію Криму і війну на Донбасі засуджує весь цивілізований світ, а територіальні претензії України вважаються законними.
Всі міжнародні інституції визнають юридично закріплені кордони України, а російську військову присутність розглядають як окупацію.
1994 рік
Дискусії про українську ядерну зброю відновилися лише після того, коли РФ як країна-підписант Будапештського меморандуму, зламала його принципи, порушивши територіальну цілісність України. Зважаючи на той факт, що передумовою відмови від ядерної зброї були гарантії безпеки від країн-підписантів, то зараз в України є повне право поставити під сумнів ефективність методів, якими намагаються стримати колишнього гаранта безпеки України інші учасники меморандуму.
Якщо США та інші країни-гаранти безпеки, не рахуючи РФ, не погодяться на ядерну зброю, а за її розвиток погрожуватимуть санкціями, то зі сторони Києва буде справедливо вимагати, якщо не пришвидшення процедури вступу України до НАТО, то як мінімум посилення військової співпраці між Україною та Сполученими Штатами і ширшого залучення української армії до операцій альянсу.
Зрештою, якщо зважати на поглиблення військової співпраці між Польщею і США, а також курс Варшави на енергетичну незалежність від Росії, то зараз Україна має великі шанси на розширення українсько-американської співпраці.
Ядерна програма України поки що є лише предметом дискусії, адже для її втілення необхідно суттєво змістити акценти з абстрактного миру на умовах РФ на посилення міжнародного тиску на Росію, повну ізоляцію окупованих територій і виведення військ РФ з території України, включно з перемовинами про виплату репарацій.
Доки Москва не дотримується угод в таких елементарних речах, як гідне поводження з українськими громадянами і військовополоненими та постійно порушує умови обміну, доти метою українського уряду має бути максимальне ускладнення життя Криму і Донбасу та розроблення програм евакуації проукраїнського сегменту населення з окупованих територій.
Військова присутність РФ на території Донбасу і Криму дає Росії набагато більше можливостей впливати на процес виборів, навіть якщо формально ці території знову повернуться під український контроль.
Не варто, однак, вірити у порядність РФ і надіятися, що після зняття санкцій Москва не спробує взяти реванш, саме тому вже зараз необхідно задуматися про створення ряду стримуючих факторів, які би попередили нове вторгнення Росії.
Як і у випадку Ізраїлю, який розглядає будь-яку ядерну програму сусідів як загрозу для себе, так само РФ будь-який курс на зближення з НАТО та вихід із російської сфери впливів, сприймає як удар по її геополітичній позиції у регіоні.
Тим не менш, як описав Кеннет Волтз, Ізраїль бомбардував Ірак у 1981, коли відчув з його сторони загрозу своїй ядерній першості, аналогічно було із Сирією і схожий сценарій розглядається в контексті Ірану.
Відповідно, в інтересах України використовувати ядерну зброю саме як стримуючий чинник у відносинах з РФ, які так чи інакше доведеться розбудовувати після повернення українських окупованих територій та виплати репарацій за нанесену шкоду в процесі військової агресії.
Владислав Ковальчук – аналітик Групи Сприяння розбудові Міжмор’я
