Відносини Байдена з Китаєм
Можна по-різному оцінювати те, як демократи здобули перемогу над республіканцями, однак навіть найбільш затятий скептик помітить очевидні зміни в зовнішній політиці Сполучених Штатів і прогрес в українсько-американських відносинах.
Спочатку необхідно розглянути основні зміни, які вже відбулися після закінчення повноважень Дональда Трампа. Розпочнемо з того, що окремі “експерти” навіть пророкували мало не союз США з Китаєм.
Хочеться зразу відзначити, що це припущення розходиться з діями, як Байдена, так і його адміністрації.
Ще до початку своїх повноважень він закликав розвивати активну співпрацю з Тайванем. Не менш знаковою подією є те, що разом із санкціями проти Медведчука і його каналів, під санкції також попав український завод “Мотор Січ“, котрий попередньо продали китайцям.
Окремо варто звернути увагу на те, що держсекретар Ентоні Блінкен заявив, що необхідно закласти підвалини для двопартійної політики протистояння Китаю, який «становить найсерйозніший виклик для Сполучених Штатів».
Попередньо Блінкен наголосив, що згоден з оцінкою свого попередника Майка Помпео, проти якого Китай ввів санкції за звинувачення у геноциді уйгурів.
Щодо Китаю, то Джо Байден, озвучуючи основні положення зовнішньої політики США, заявив наступне:
«Ми будемо протистояти економічному зловживанню з боку Китаю, будемо протидіяти його агресивним, силовим діям, відреагуємо на атаку Китаю на права людини, інтелектуальну власність та світовий порядок…»
Під час озвучення цієї позиції новий президент США також сказав, що Вашингтон готовий співпрацювати з Пекіном там, де це відповідає американським інтересам.
Тобто вже зараз можна стверджувати, що потепління в американсько-китайських відносинах поки що не передбачається.
Відхід від політики Трампа
Зовнішня політика Трампа відзначилась певною хаотичністю, одним з прикладів чого може бути введення санкцій проти Nord Stream 2 з одночасним закликом повернути Росію до G7.
Щоб зразу ж попередити звинувачення в упередженості щодо Республіканської Партії і 45-го президента США, будемо говорити виключно про ті факти, які є загальновідомими і не мають жодного ідеологічного забарвлення.
Читайте також: “Проросійський Трамп” і вітання майже нового президента США
Ключовими помилками Трампа у зовнішній політиці був постійний конфлікт з НАТО, що, по суті, призвело до того, що Берлін і Париж почали шукати шляхи до створення власних безпекових структур і зменшення залежності від Вашингтону.
Не виключено, що саме через постійний конфлікт між Вашингтоном і Брюсселем, Німеччина і Франція почали шукати союзника в особі Путіна.
Йдеться про постійну критику інших країн-учасниць Північно-Атлантичного Альянсу, що вони недостатньо платять до бюджету, якою Трамп постійно провокував конфлікт. Тут варто також брати до уваги, що в НАТО немає одностайної позиції щодо РФ, про що засвідчив Лондонський саміт у 2019.
Іншим кроком був вихід з Ради ООН з прав людини, який відбувся у червні 2018 року. Окрім браку, реформ однією з офіційних причин виходу була надмірна критика Ізраїлю зі сторони вищезгаданого органу Об’єднаних Націй.
Вихід відбувався також на фоні критики США через міграційну політику, яка визнавала будь-який нелегальний перетин кордону злочином і передбачала розділення дітей і батьків, що незаконно потрапили на територію Сполучених Штатів.
Хочеться одразу ж додати, що дане формулювання і критика такої політики є доволі маніпулятивними, адже фактично заохочують нелегальну міграцію.
Якщо основним предметом критики є те, що через порушення американського міграційного законодавства розділяються сім’ї нелегалів, тоді за логікою очільника Ради ООН з прав людини Сейда аль-Хусейна, на нелегальну міграцію треба просто закрити очі.
Часто мігранти з Мексики і країн Центральної Америки подорожують цілими групами і сім’ями, тож розділення відбуватиметься за будь-яких обставин.
Іншим аспектом проблеми є те, що діти нелегальних мігрантів, які народились на території США, автоматично стають американськими громадянами, в той час як їх батьки залишаються в статусі нелегалів. Так, однозначно, розділення родин є проблемою, однак вона не повинна вирішуватися шляхом створення ще однієї проблеми, якою є заохочення нелегальної імміграції.
Рано чи пізно кількість іммігрантів перевалить критичну позначку і тоді треба буде приймати рішення:
Роздати паспорти всім нелегалам, або ж знайти спосіб нормалізувати міграційну політику і знизити масштаби масової міграції
Основна мотивація Трампа в обмеженні в’їзду іноземців з робочими візами і «зеленими картами» носила тимчасовий характер і мала на меті захист американських працівників під час відновлення економіки після пандемії Covid19.
Варто, однак, звернути увагу також на те, що нова адміністрація частково згодна з критикою Ради ООН з прав людини, але не в контексті іммігрантів, а лише у випадку 68 резолюцій, що критикували поведінку Ізраїлю.
Щодо Байдена, то він вже скасував вищезгаданий указ свого попередника, розпочавши процес повернення США до Ради ООН з прав людини.
Основною проблемою виходу США із цієї ради було те, що це рішення позбавило країну як важелів впливу на міжнародну політику в контексті прав людини, так і на її міжнародний авторитет.
Раніше схожу позицію займали лише країни, котрі мають репутацію держав-ізгоїв, або ж ті, які піддавались критиці, зокрема Сполучених Штатів як режими, що порушують права людини.
Ще одним необдуманим рішенням Трампа стало розірвання договору з РФ про скорочення ракет середньої і меншої дальності.
Основним аргументом тут було твердження, що Росія неодноразово порушувала умови даної угоди, в зв’язку з чим США прийняли рішення просто її розірвати.
Іншими незрозумілими і хаотичними кроками Дональда Трампа був вихід Паризької кліматичної угоди і Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я.
Останнє рішення було дійсно скандальним на фоні всесвітньої пандемії.
Спільною рисою вищезгаданих дій є те, що всі вони закінчувались радикально, тобто виходом із міжнародних договорів чи організацій, якщо там на адресу США була озвучена критика, або ж якщо не вдалося досягти порозуміння з їх іншими учасниками.
Фактично зараз Байден повертає Сполучені Штати до всіх договорів і організацій, з яких Дональд Трамп встиг вивести країну, включаючи договір з Китаєм та РФ про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності.
З позитивного можна також навести приклад, що попередній президент запустив процес санкцій проти російського газопроводу Північний Потік 2, який послідовно підтримує вже нова адміністрація.
На даний момент 18 компаній, що були задіяні у прокладання трубопроводу, відмовились від роботи над ним через американські санкції.
Байден і Україна та провали попередньої влади у відносинах із США
Відносини Джо Байдена з Україною радикально відрізняються від того, як вони виглядали в період від 2016 до 2020 року.
Окрім причини, котра полягає в нетиповому характері колишнього очільника США, не можна також ігнорувати помилки, допущені Петром Порошенком під час виборчих перегонів між Дональдом Трампом і Гілларі Клінтон.
В ході свого візиту до Сполучених Штатів, Петро Порошенко відвідав кандидатку від Демократичної Партії, абсолютно проігнорувавши кандидата від республіканців.
Роблячи ставку виключно на перемогу демократів, тодішній президент України, як і більшість світових лідерів, не очікував, що на виборах 2016 році переможе саме Дональд Трамп.
Цілком очевидно, що настільки відверте декларування своєї підтримки опонентці тодішнього президента мало вплив на подальші українсько-американські відносини.
Щодо Зеленського, то і у його випадку теж не обійшлось без помилок, зокрема всім відомих плівок Деркача і безпосередньої участі підсанкційного Олександра Дубінського в цій справі.
Зеленському пощастило, що кінець каденції Трампа і вибори в США припали як на період пандемії, так і масових протестів Black Lives Matter.
Саму ж справу проти Джо Байдена в Україні було закрито ще до початку виборів.
Неповний місяць каденції Байдена відзначився тим, що впродовж двох днів були введені санкції проти каналів Zik, 112, Newsone та майна Віктора Медведчука, його найближчого оточення, а згодом і дружини Оксани Марченко.
Тоді ж СБУ попередило нібито рейдерське захоплення “Мотор Січ“, який попередньо цілком легально продали «китайським рейдерам».
Показовою є теж націоналізація трубопроводу Віктора Медведчука “Самара – Західний напрямок“. Незалежно від виборчих симпатій у 2019 році, цілком очевидно, що по російському бізнесу і політичних лобістах Кремля такого удару ще не наносили.
Підозра Шарію від СБУ і міжнародний розшук – це теж подія, яка чомусь не відбулась ні в 2014, ні в впродовж всієї каденції попереднього президента.
Порошенко будував свою кампанію на антиросійській риториці, але не чіпав ні Медведчука, ні його бізнес в Україні.
Фактично Зеленський обіграв свого опонента на його ж електоральному полі
З однієї сторони можна сказати, що Зеленський раптом став різко проукраїнським і перестав бачити «мир в очах Путіна», вирішивши навести порядок залізною рукою, однак ця версія малоймовірна.
Зеленського неодноразово попереджали про те, що його найближче оточення напряму винне у витоці інформації до РФ, зокрема під час його візиту до Великобританії і розмови з головою МІ6 Річардом Муром.
Ця розмова відбувалася через кілька місяців після скандалу із зривом операції по затриманню найманців Групи Вагнера.
Лютий 2021 року кардинально відрізняється від всієї попередньої риторики як Володимира Зеленського, так і всієї політики його уряду. Пояснити таку різку зміну інакше, ніж впливом нової адміністрації президента США, навряд чи можна.
Таку ж трансформацію пережили члени ТКГ в Мінську, які ще недавно говорили про переговори з терористами, мир і амністію для бойовиків.
Зараз глава Тристоронньої Контактної Групи Леонід Кравчук наголошує на необхідності вступу України до НАТО та ЄС, щоб остаточно відірватися від Росії.
25-го лютого Верховна Рада нарешті зареєструвала законопроект про боротьбу з колабораціонізмом, що до цього повністю ігнорувалося. Якщо на його основі буде прийнятий відповідний закон, то у боротьбі з російською агресією і V колоною РФ однозначно настане прогрес.
Важливо, щоб Володимир Зеленський не зупинився на половині шляху і за підтримки США, як гаранта безпеки України по Будапештському меморандуму, довів цю справу до її логічного завершення.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
