Всі намагання Росії брязкати зброєю та стягувати війська до кордонів України призводять до діаметрально-протилежного ефекту.
Замість того, щоб налякатися можливої агресії, ветерани і активні громадяни почали проводити тематичні вишколи і створювати штаби оборони, щоб навчити людей правильно організувати збройний опір окупантам.
Зважаючи на те, що США відреагували на дії РФ новими санкціями, Британія анонсувала відправку своїх кораблів у Чорне море, а Туреччина підписала з Україною угоду про посилення торгово-економічних відносин і співпрацю у протидії тероризму, екстремізму та сепаратизму, можна констатувати, що російська доктрина страху більше не працює.
Окрім всіх вищезгаданих моментів ряд урядів держав, включаючи як найближчих сусідів, так і партнерів з іншого кінця світу, підтвердив участь своїх представників у Кримській платформі.
Саме привернення уваги до Криму є дуже важливим, адже до цього українська дипломатія чомусь фокусувалась саме на питанні окупації Донбасу, а питання анексії українського півострова оминалося в ході Нормандських самітів.
Як можна помітити, чим більше РФ нарощує свою кількість військ на українському кордоні, тим більше інші держави починають мати справу з таким явищем у міжнародних відносинах, як дилема безпеки.
Дилемою безпеки називається ситуація, коли держава нарощує військову могутність і кількість зброї, вдаючись до тих чи інших провокацій, чим провокує симетричну реакцію зі сторони інших держав.
Суть в тому, що іншим країнам не обов’язково стягувати свої війська до кордонів Росії, щоб відповісти на її дії. Російська влада дуже болісно переживає за свої фінансові активи, які вона тримає на «загниваючому Заході».
Саме тому РФ вже почала готувати своїх громадян до можливого відключення від SWIFT. Одночасно представниця МЗС РФ Марія Захарова заявила, що Москва працює над тим, щоб звести ризик відключення до мінімуму.
Незважаючи на той факт, що минула влада основну ставку робила на Німеччину та Францію і проігнорувала запрошення саміт Ініціативи Трьох Морів, президент Естонії Керсті Кальюланд заявила, що Україна може розраховувати на фінансову допомогу від Євросоюзу в рамках розвитку проекту Тримор’я.
Варто, однак, зазначити, що всім вищезгаданим подіям, зокрема санкціям проти Медведчука і V колони, передувало утворення Люблінського Трикутника, котрий був створений як політичне доповнення до литовсько-польсько-української бригади.
Незважаючи на той факт, що Україна не є членом НАТО, вона бере активну участь у миротворчих місіях альянсу, а створення LITPOLUKRBRIG мало на меті не лише обмін досвіду між Україною і НАТО, але й повноцінні операції під егідою ООН.
Фактично Люблінський Трикутник має ті ж самі завдання, але вже не у військовій, а політичній площині. Ключовими постулатами для створення даної платформи були визнання факту російської агресії в Україні і підтримка її територіальної цілісності.
Окрім вже згаданих санкцій проти російських агентів впливу, створення Люблінського Трикутника, договорів з Туреччиною та ініціативи з Кримською Платформою, слід також звернути увагу на початок розмов про необхідність зміни місця перемовин ТКГ і останню декларацію 5-ти держав, підписану в Варшаві 3-го травня.
Нещодавні події у Білорусі свідчать лише про те, що Росія не полишає спроб імплементувати проект союзної держави, що ще глибше втягує Мінськ в сферу російського впливу. Режим Лукашенка, проти якого продовжують вводити нові пакети санкцій, логічно повернеться спиною до Заходу і обличчям до Москви.
Опозиція в особі Тихановської, яка хоч і декларувала дружнє відношення до РФ, була би більш схильна до регіональної інтеграції, ніж Лукашенко, який намагається балансувати між Росією і Заходом, вважаючи себе абсолютно незалежним гравцем.
Незважаючи на абсолютно провальні ідеї відведення військ, діалоги з Путіним та ідею з Формулою Штайнмаєра, Зеленському треба віддати належне хоча б в тому, що зараз він правильно визначив пріоритети зовнішньої політики України.
Замість попередньої риторики про «мир в очах Путіна» спостерігаються конкретні кроки серед яких затвердження плану дій щодо вступу в НАТО.
Це різко контрастує з риторикою Порошенка щодо того, що мінським перемовинам немає альтернативи, а сам формат не потребує жодних змін, хоча Меркель і Макрон ніколи не приховували своїх прямих інтересів у співпраці з Росією.
Найцікавішим моментом французької та німецької дипломатії є той факт, що МЗС Німеччини закликає Росію до діалогу, а Макрон в своєму останньому інтерв’ю для Financial Times сказав, що тих ворогів, проти яких створювався Північно-Атлантичний Альянс, вже немає, а Росія вже давно не мислить категоріями Холодної війни.
На фоні слів Макрона скупчення російських військ на кордоні з Україною виглядає, як насмішка Путіна над тим, що Москва відкинула політичну логіку Радянського Союзу.
Пришвидшення темпів регіональної інтеграції між країнами Балто-Чорноморського регіону також вказує на те, що попри створення альтернативних регіональних блоків в межах ЄС та НАТО, Схід Європи не хоче більше надіятися на виключно паперові гарантії безпеки, які ні до чого не призвели в контексті ситуації в Україні.
Ще кілька років тому окремі лояльні експерти і мейнстрімні ЗМІ розповідали про нежиттєздатність концепції Інтермаріуму, хоча такі ініціативи, як литовсько-польсько-українська бригада, Тримор’я, Бухарестська дев’ятка, Люблінський Трикутник, а тепер і декларація 5-ти держав доводять абсолютно протилежне.
Імперіалістичні настрої Москви і її намагання силою втягувати країни колишнього соцтабору в свою сферу впливів призводять до того, що чим далі, тим більше країн відчуває потребу об’єднуватися навколо спільних оборонних та політичних блоків.
Окремої уваги заслуговує той факт, що Сполучені Штати, як за каденції Дональда Трампа, так і за каденції Джо Байдена, продовжують курс по підтримці таких ініціатив.
Вашингтон прекрасно розуміє небезпеку реверансів Берліна і Парижа в сторону Москви, саме тому Трамп офіційно підтримав проект Тримор’я, в той час як Байден вже прийняв запрошення взяти участь в саміті Бухарестської дев’ятки.
Дана подія, яка цього року пройде в онлайн-форматі, фокусуватиметься на безпеці на Сході Європи, зокрема в контексті скупчення російських військ на кордоні України та дій РФ у Чорному морі.
До заходу також долучиться генсек НАТО Єнс Столтенберг.
На даний момент можна точно стверджувати, що чим більше Росія погрожує і застосовує провокації, тим сильніше вона сприяє розбудові Інтермаріуму, адже чим далі, тим очевиднішим стає провал її доктрини страху.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
