25-26 листопада 2017 p. в Колумновiй залi Польського Сейму вiдбулася пiдсумкова конференцiя циклу «Розбита Iмперiя», що стартувала в Києві, продовжилася у Тбілісі та завершилася у Варшаві.
Левову частку доповідей заходу, який присвячено виборюванню незалежності народами колишньої Російської імперії й Радянського Союзу, було присвячено саме питанням польсько-української співпраці. Цей факт тим більш цікавий, що конференцію проведено під патронатом Міністерства закордонних справ Республіки Польща, очолюваного Вітольдом Ващиковським, що в Україні має славу опонента радше ніж прихильника цієї взаємодії. Утім, для справедливості варто зазначити, що в президії заходу була представниця правлячої партії «Право і справедливість» Малгожата Гошевська, яка в 2015 р. підготувала звіт про злочини Росії на Донбасі і передала його в Гаазький трибунал, також плануючи презентувати плоди своєї праці в парламентах світу.
Проте безпосередні організатори й ведучі заходу – голова фундації «Незалежність» Марчін Дибавський, а також відомі польські дисиденти та громадські діячі Ядвіга Хмєльовська та Пьотр Хлєбовіч, які очолювали автономний Східний Відділ підпільної «Солідарності, що бореться», не залишали сумнівів у своїх геополітичних симпатіях. Маріуш Патей, директор Інституту ім. Романа Рибарського й постійний учасник конференцій Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованої лідером Національного Корпусу, народним депутатом України, заступником голови Комітету безпеки й оборони України Андрієм Білецьким, також допомагав з організацією заходу.
Конференцію було розділено на кілька тематичних блоків: шлях до незалежності народів Міжмор’я; перші національно-визвольні кроки та зріла боротьба за незалежність у ХХ ст.; «фермент на Сході»: Українська, Білоруська, Кримська народні республіки та Закавказька демократична республіка; спадкоємність старшого й теперішнього покоління борців за незалежність та підбиття підсумків конференції. Відповідно, крім поляків, захід відвідали представники України, Білорусі, Грузії, Литви, Татарстану, а також кримські татари.
Перший день конференції завершився панельною дискусією молодого покоління борців за незалежність з регіону, в якій також брав участь Посол Грузії в Польщі Ілля Дарчіашвілі, а після цього – показом фільму «Дружба в тіні Кремля» про розслідування обставин загибелі польського президента Леха Качинського у зв’язку з його критикою розв’язаної Путіним війни – де-факто проти мирного населення Грузії.
На конференції «Розбита імперія» Україну представляли делегація від українського студентства, Олена Семеняка (Національний Корпус), Євген Білоножко (головний редактор Інтернет-порталу Polonews, полiтичний експерт), а також доброволець не однієї війни в регіоні Ігор «Тополя» Мазур та Анатолій Шолудько (УНА-УНСО). Усі спікери з України так чи інакше поділяли ідею розбудови Інтермаріуму й «історичного» порозуміння з польським народом.
Виступ Олени Семеняки природним чином стосувався новітніх українських національно-визвольних змагань, але не тільки українських. Розкриваючи геополітичну програму Національного Корпусу, вона обґрунтувала тезу про те, що, як би це парадоксально не звучало, справжню незалежність народи Центрально-Східної Європи зможуть здобути лише в рамках повноцінної регіональної інтеграції: «Адріатично-Балто-Чорноморська інтеграція: від незалежності до суверенітету».
Зважаючи на те, що конференцію було присвячено не тільки передісторії, а й конкретним методам здобуття незалежності народами регіону, Олена Семеняка зосередилася на наступному аспекті проблематики: «Польсько-українська співпраця як ключ до суверенного Міжмор’я». По суті геополітичний характер свого виступу вона підкреслила і в ході спілкування з журналістами місцевого телеканалу.
Крім того, з огляду на присутність на конференції членів правлячої партії Польщі «Право і справедливість», Олена Семеняка закликала польську сторону налагоджувати співпрацю з українськими політичними союзниками, пам’ятаючи про те, що нинішні президент та уряд України налаштовані лише на некритичне прийняття будь-яких ініціатив Євросоюзу й Заходу в цілому, в тому числі спрямованих проти польської культурно-демографічної й економічної політики.
Звичайно, представниця Національного Корпусу, відомого своєю всебічною співпрацею з польськими прихильниками Інтермаріуму, не могла оминути казус «історичної війни» між Україною та Польщею, розв’язаної безвідповідальними політиками та істориками винятково в інтересах Кремля.
В рамках ранкового ефіру на радіо W-Net, який ширша громадськість мала змогу послухати 27 листопада о 9:00 за польським часом, Олена Семеняка підсумувала три основні фактори, що спричинили загострення відносин між Україною та Польщею. Перший – об’єктивний історичний, що зобов’язує перенести вину з цілих народів на окремих розпорядників наказів проти цивільного населення з обох боків. Другий фактор – кар’єризм чиновників, які роблять заручником своїх короткострокових владних амбіцій майбутнє Польщі й України. Нарешті, третій чинник – геополітичний, пов’язаний з прагненням українських можновладців знайти нового господаря після Кремля замість того, щоб підтримати автномістські прагнення Польщі бодай у рамках Ініціативи Трьох Морів. Корінь окремих недружніх щодо України дипломатичних кроків варто шукати саме тут, а не лише в диверсіях Москви або електоральних спекуляціях політиків.
Серед польських спікерів, варто відзначити доповідь Здзіслава Янечека про наднаціональний польсько-український альянс Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри та їхній спільний похід на захоплений більшовиками Київ «за нашу і вашу свободу» як важливий прецедент практичної розбудови Міжмор’я в минулому столітті та виступ Вітольда Добровольського про співпрацю польських та українських націоналістичних кіл з 2014/15 рр., чільне місце в якій належить середовищу, що сформувалося навколо часопису SZTURM, з польського боку, та Національного Корпусу з українського.
Окремої уваги заслуговують виступи Єжи Таргальського, що, серед іншого, докладно дослідив методи та діяльність кремлівської дипломатії, чию безпринципність можливо порівняти хіба що з ідеологічною всеядністю її представників та інспіраторів на зразок Александра Дугіна.
Єва Палаш та Малгожата Завадська доповнили картину гібридної війни Кремля аналізом діяльності пацифістичних товариств, які, наприклад, вчать дітей Балтії читати вірші про російський Севастополь, та православ’я як політичного інструмента на службі в самозваного «Третього Риму».
Доповідь Маріуша Патея про розробки теоретиків економічної інтеграції Міжмор’я, доповнена виступом Войцеха Матияшяка про балто-чорноморський транспортний коридор, істотно посилила інтерес учасників до практичної реалізації Інтермаріуму. Голоси Білорусі, Грузії, Польщі та інших країн регіону, не кажучи про Татарстан, що спільно вшанували жертв Голодомору, як ніколи переконливо засвідчили, що означає «природний союзник», якому не треба нічого пояснювати.
Підсумки конференції, підбиті Ядвігою Хмєльовською, Пьотром Хлєбовічем, Єжи Таргальським та Марчіном Дибавським, задали чітку настанову на розбудову Інтермаріуму, політичну співпрацю адекватних польських та українських сил, діячів і посадовців, а також спільне вироблення східноєвропейської культурно-цивілізаційної матриці, яка би відрізнялася як від антизахідної лінії російських консерваторів дугінського зразка, так і від ідеалів мультикультуралізму. Можна з усією впевненістю стверджувати, що наднаціональна спільнота новітніх польських та українських еліт, готових спрямувати майбутнє регіону в правильне русло, сформована.
