Публікуємо другу частину інтерв’ю з колишнім спостерігачем Міжнародного Кримінального Трибуналу щодо колишньої Югославії, автором ряду книг на історичну тематику, співавтором і редактором книг “When Justice Meets Politics: Independence and Autonomy of “Ad Hoc International” Criminal Tribunals” (Studies in Political Transition), “International Criminal Tribunals as Actors of Domestic Change: The Impact on Media Coverage,” Volume 2, “The Maidan Uprising, Separatism and Foreign Intervention: Ukraine’s Complex Transition” – Клаусом Бахманном.
- Як справа зі збиттям малайзійського Боїнга може вплинути на розслідування злочинів Росії Міжнародним Кримінальним Судом, зважаючи на той факт, що Україна порушила свою угоду з Нідерландами, коли видала РФ одного з головних свідків Володимира Цемаха у вересні 2019 р.?
Справа зі збиттям МН17 є доволі складною. На даний момент, судовий процес відбувається у Нідерландах і згідно з нідерландськими законами. Отже, це розслідується як вбивство або як спричинення катастрофи авіатранспорту, тож у цьому випадку Міжнародний Кримінальний Суд не має юрисдикції у цій справі. Ще однією проблемою із збиттям МН17 є те, що (за наявною інформацією) його збиття було помилкою. Злочинці хотіли збити військовий літак під час військового конфлікту, що є легальним з точки зору Женевських і Гаазьких конвенцій.
Вони справді збили цивільний літак, що було би військовим злочином або злочином проти людства, але зробили це випадково. Відповідно до міжнародного кримінального права, ви не можете скоювати злочини ненавмисно. Видача Цемаха може вплинути на доказову базу сторони обвинувачення, але ніяк не вплине на суть проблеми. Його видача ускладнила завдання сторони обвинувачення, але це ніяк не вплине на ситуацію в контексті юрисдикції.
- Незважаючи на задокументовані факти порушення прав людини в Криму, катування українців на окупованих територіях і ув’язнення кримських татар, Росія намагається представити Україну як “фашистську державу”, яка порушує права національних меншин. Минулого року, під час Нормандського саміту, Путін навіть сказав, що повернення Україні контролю над Донбасом призведе до української Сребрениці.
На даний момент прокуратура Міжнародного Кримінального Суду займається військовими злочинами, скоєними Росією в Криму. Нею було відхилено звернення України у справі снайперів на Майдані, тому що вона не відповідала критеріям масштабного і систематичного переслідування (згідно з українським Кримінальним Кодексом вона може кваліфікуватися як вбивство). Мені не відомо про жодне розслідування щодо українських військових чи будь-яких інших злочинах, скоєних українською стороною. Навіть у Німеччині, де значна частина громадської думки прихильна до російського дискурсу про “фашизм в Україні” (що є доволі популярним серед ліворадикальних угруповань) заспокоїлася, зокрема, після останніх президентських виборів. Навіть для найбільш войовничих коментаторів стало очевидним, що українці можуть змінити свого президента мирним шляхом, тоді як Росія на це не здатна.
3. Як Україна може протидіяти такій російській аргументації в контексті міжнародного права?
Найкращою тактикою буде вказувати ОБСЄ і МКС на факти такої пропаганди, якій вони не вірять або ж відкрито заперечують. Я також хотів би зазначити, що Україна погодилася на юрисдикцію Міжнародного Кримінального Суду над злочинами, скоєними в Україні (що є чітким індикатором того, що Україні немає чого приховувати), тоді як Росія у цьому сенсі має диспут з МКС у контексті злочинів на території України і Грузії.
4. Основна проблема в контексті обміну полоненими полягає в тому, що Україна видає злочинців і російських солдатів з офіцерам, які згодом повертаються на Донбас і воюють проти України, тоді як Росія продовжує утримувати українських військових і видає лише цивільних або ж взагалі тих, хто катував українців у полоні, як це було під час останнього великого обміну.
Це проблема, яку можна вирішити тільки в рамках обміну полоненими. Україна повинна намагатися захопити якомога більше росіян – це дозволить мати важіль впливу під час переговорів про обмін полонених. Не думаю, що таким чином можна обміняти когось із росіян, які скоювали злочини в Україні – вони захищені російським урядом, військовими законами і російською конституцією.
5. Як повинна поводитися Україна в цій ситуації: погодитися на тих, кого Росія готова звільнити чи вимагати від РФ видати тих, кого хоче Україна?
Як я вже сказав, чим більше полонених матиме Україна, тим більше вона зможе вимагати від Росії. Це механізм, який, парадоксально, знижує рівень жорстокості у конфлікті, адже мотивує обидві сторони захоплювати полонених, а не вбивати їх.
6. Чи є сенс у практиці комісій правди і умовної амністії, щоб розслідувати злочини? Якщо так, то наскільки, можливо, Ви знаєте якісь приклади з вашого досвіду з Балкан і Південної Африки?
Так, тут є багато прикладів, комісії правди і умовна амністія мають сенс, якщо немає кращого способу для притягнення злочинців до відповідальності, якщо у вас є винні і ви хочете досягти примирення між сторонами конфлікту. В контексті України це мало би сенс, якби Росія вивела свої війська з Донбасу і вийшла з Криму, а Україна мала би справу винятково із сепаратистами і була би не здатна заарештувати і засудити їх (наприклад, тому що вони мають велику підтримку мешканців регіону). На даний момент, це не має сенсу, тому що сепаратисти не погодяться на участь у комісіях правди.
Суть комісій правди полягає у тому, що злочинець говорить правду в обмін на звільнення від відбування покарання.
Під час судового процесу кожен обвинувачуваний має стимул брехати і приховувати правду, бо ризикує бути покараним. У випадку комісій правди, злочинці мають стимул говорити правду, тому що це гарантує їм уникнення відповідальності в обмін на свідчення. Однак Україна не потребує свідчень про злочини, а злочинців, щоб притягнути їх до відповідальності.
Отже, комісія правди не матиме великого сенсу, навіть якби сепаратисти погодилися брати в ній участь. Зрештою, поки в Україні діє юрисдикція Міжнародного Кримінального Суду, це навіть неможливо, бо за таких обставин вони були би звільненими від відповідальності, але заарештованими МКС. Зважаючи на цей факт, у них немає жодних причин співпрацювати з комісією правди.
7. Що повинна зробити Україна зі своїми громадянами, які підтримали російську агресію і чия вина була доведена?
Віддати їх під справедливий суд.
8. Багато експертів дивляться на балтійський досвід із паспортом негромадянина. Інші пропонують хорватську модель – дозволити тим, хто не хоче бути громадянином України і не був членом незаконних військових формувань, виїхати до Росії, або ж використати у якості робочої сили у відновленні регіону після війни, як це було у Бельгії після Другої світової війни.
Що Ви думаєте про такі сценарії?
Всі ці варіанти суперечать міжнародному гуманітарному праву і Хартії прав людини, а деякі навіть українській конституції (наприклад, позбавлення громадянства). Латвія і Естонія змогли це зробити (як і Хорватія), тому що тоді вони не були членами ЄС і на той момент не ратифікували ряд міжнародних угод, яких вони зараз змушені дотримуватись.
Аналогічно і з повоєнною Бельгією. Люди, що співпрацювали з проросійськими сепаратистами і скоїли злочини, були і залишаються українцями і караються згідно з українським законодавством. Це єдине можливе рішення.
Якщо Росія захоче їх обміняти на українських військовополонених, а вони згодні, тоді можна так зробити. Тоді це буде чітким індикатором співпраці і позиції Росії щодо них.
9. Чи можливо закінчити конфлікт, використовуючи військову і дипломатичну стратегії, як Франьо Туджман у 1995?
Так, але варто пам’ятати, що він був президентом країни, яка виграла війну. Хорватія змогла завершити війну, залишившись у межах тих самих кордонів, що й до війни. Водночас Сербія не досягла жодної зі своїх військових цілей, боснійські серби втратили значну частину захопленої ними території, а через кілька років Сербія втратила Косово.
Ситуація в Україні суттєво відрізняється
10. Чи були у Вашій практиці випадки, коли злочинці або функціонери режиму були відновлені у своїх правах через рішення Європейського Суду з Прав Людини?
Ні
11. Який зі сценаріїв є найбільш реальним для України, враховуючи всі обставини і поточну політичну ситуацію?
Найбільш реальний варіант – це зміна режиму в Росії, викликана кризою коронавірусу, послаблення РФ (як Радянського Союзу в період Горбачова) через падіння цін на нафту і газ та наростаюче суспільне невдоволення. За такого розвитку подій можна уявити новий російський уряд, який приходить до влади і потребує американської і європейської підтримки з кредитами і в обмін на фінансові ресурси готовий вивести війська з України і віддати Крим.
Якщо цього не станеться, то конфлікт може тривати роками і час від часу спалахуватиме з новою силою, коли уряди України і Росії потребуватимуть короткої ескалації для внутрішньополітичних цілей.
