У війні з Україною Російська Федерація активно використовує військові, політичні, правові, дипломатичні, гуманітарні, економічні та інформаційні методи боротьби. Останнім на цій війні відводиться ключова роль.
Через потужну мережу власних ЗМІ, а також через своїх агентів впливу в різних країнах та організаціях, Росія нав’язує наратив “Україна «failed state» – недієздатна держава, яка не контролює свою територіальну цілісність, а також економічну, політичну, демографічну та соціальну ситуацію всередині країни.
При тому, що у самому рейтингу недієздатних держав Fragile States Index 2020 Росія знаходиться на гіршій позиції (76 місце) в зоні “High warning”, в той час як Україна займає 92 місце в зоні “Warning”. Зона, в якій знаходиться Росія, має вищий рівень небезпек та ризиків ніж зона, в якій перебуває Україна.
Цей факт не заважає РФ проводити успішні інформаційно-психологічні атаки, які, перш за все, направлені на громадян України та міжнародну спільноту. Їх ціль – дискредитація України як суверенної держави та сіяння розпачу та розчарування серед населення. Також, за рахунок таких атак РФ вміло маскує власні проблеми, переводячи увагу на інших.
В таких непростих умовах, на запропонований Росією “Ukraine – failed state”, Україна має сформувати альтернативну візію власного майбутнього в довгостроковій перспективі. На це є запит як серед власних громадян, так і з боку міжнародних партнерів, які прагнуть від України прогнозованості та конструктиву.
Як антидот деструктивної візії України, яку сформував Кремль, пропонується конструктивна візія України з конкретною ціллю. Вийти в ТОП-30 країн світу за рівнем і якістю життя в наступні 50 років з темпом сталого економічного зростання 8% щорічно.
Україна і Молдова – це дві найбідніші країни Європи. Захід і навіть постсоціалістичні країни Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія) відірвалися далеко вперед. Якщо порівняти це з велоспортом, то Україна не те, що одна з останніх в пелотоні, вона випадає з нього взагалі. Щоб наздогнати розвинутий світ, який в середньому рухається з темпом 3% росту економіки щорічно, Україна має рухатися в 2-3 рази швидше за більшість країн.
Розвиток економіки має бути не тільки швидким, а і сталим (протягом десятиліть). Чи можливо це? Так. Країни Східної Азії (Японія, Китай, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Індонезія), Бразилія, Мальта, Ботсвана, Оман є прикладами тривалого та стрімкого економічного зростання. Ці країни забезпечили собі 4-кратне зростання ВВП протягом 20 років. Відповіді на те, як цього досягти та основні принципи сталого економічного зростання відображено в Дослідженні Комісії Світового банку зі зростання та розвитку на чолі з Нобелівським лауреатом Майклом Спенсом.
Окремо слід згадати приклад дружньої нам Польщі, яка в 90-ті і нульові роки показувала приріст реального ВВП в 1,5 рази кожні десять років. Білорусь, як це не дивно, теж протягом 20 років з 1996 по 2011 давала приріст реального ВВП в 2,1 рази кожне десятиріччя.
Тому за наявності політичної волі і відповідної економічної політики, а це має бути політика економічного націоналізму, виходячи із заявлених цілей, амбітна ціль УКРАЇНА ТОП-30 за 50 років стає цілком реальною.
4 причини, чому Україна просто не має права мислити менш глобально ніж ТОП-30.
Причина #1 – це економічна відсталість і ймовірність залишитися за бортом 4 технологічної Революції. 1 млрд людей на планеті продовжують жити в умовах 2 технологічної Революції. Тому в умовах стрімких змін відсталі країни будуть лише споживачами, а не власниками вигод.
Причина #2 – це геополітична обстановка в регіоні. Східний сусід Росія продовжує імперіалістичну політику і війну з Україною. Білорусь лишається загрозою і майданчиком для вторгнення Росії з Півночі. Польща, Туреччина, Угорщина економічно випереджають Україну в середньому в 4-5 разів. Ці країни продовжують нарощувати своє домінування в регіоні. І тільки Україна та Молдова лишаються інертними та бідними.
В таких умовах держави з часом або зникають, або перероджуються. Я є прихильником трансформації України в регіонального лідера.
Причина #3 – боротьба за світовий капітал. В умовах загострення конкуренції за капітал Україна буде програвати макро стабільним країнам регіону з вищими кредитними рейтингами, з меншими ризиками та стабільною дохідністю. Країні з рейтингом BBB важко конкурувати за довгі і дешеві гроші з країнами з вищими кредитним рейтингом. Вихід – ставати сильним і надійним партнером.
Причина #4 – це глобальні виклики: війна з Росією, пандемія COVID-19, міграційні процеси, глобальне потепління, інші виклики. В стані економічного занепаду ці питання вирішити неможливо. Це є прямою загрозою не тільки для України, але і для всього регіону в цілому. Україна має стати прогнозованим партнером з надійною системою безпеки та сильною економікою.
“Україна ТОП-30” це довгострокова ціль, яка потребує протекції. В Україні має бути створена спеціальна Рада економічного розвитку, яка працюватиме окремо від Уряду та Міністерств, і на пряму буде комунікувати з першими особами держави. Вона не буде займатися справами поточного адміністрування. Мета цієї Ради – дотримання принципів Стратегії незалежно від того, хто приходить до влади. Уряди в Україні змінюються ледь не щороку. За останні 30 років їх було 24. Тому Уряд в українських реаліях не є гарантом сталості в реалізації будь чого.
Подібні Ради існують в Кореї – Рада з економічного планування, в Сінгапурі – Рада з економічного розвитку, а також в Австралії.
Найбільшою проблемою в Україні лишається олігархічна система. Політична рента витісняє ринкові механізми. І навіть при плануванні Урядом «Векторів економічного розвитку 2030» – це діюча економічна стратегія, де написані правильні речі про експортно орієнтовану економіку, про товари з високою доданою вартістю, модернізацію основних фондів, капітальні інвестиції, не зазначається джерело ресурсів для реалізації цієї Стратегії.
Якщо з людським капіталом, більше менш, все ясно. У нас є свої спеціалісти, є українці за кордоном, є іноземні спеціалісти, які можуть тут реалізувати ТОП-30, то з ресурсами фінансовими і природними є проблема, на них є монополія олігархів.
Проблема олігархії і шляхи подолання монополій в законний спосіб взагалі мають стати основою безпекової і економічної стратегії України, але там це навіть не згадується.
Шлях України до ТОП-30 країн світу це не тільки відповідь РФ на failed state, це і запуск глибинних трансформаційних процесів в самій Росії. Згуртована, технологічна Україна має всі шанси перемогти у війні з Росією. І тільки після цього Європа зможе мати стабільну безпеку на своїх Східних кордонах, а країни регіону отримають потужного економічно та геополітичного партнера у вигляді України.
Все це стає особливо актуальним в еру пост пандемії COVID-19, коли зростає попит на регіоналізацію виробництв. Виробники повертають свої виробництва з-за кордону, щоб диверсифікувати ризики, максимально захистити ланцюги доданої вартості та зберегти їх ефективність. Ера пост пандемії змушує виробників і уряди країн шукати партнерів серед своїх сусідів.
В таких умовах Україна або взагалі зникне як суб’єкт, не відповідаючи вимогам часу, в чому зацікавлена Росія, або трансформується в сучасну розвинуту країну, в чому зацікавлені, перш за все, самі українці.
Трансформована Україна, орієнтована на цілі сталого розвитку, економічне зростання та покращення якості життя своїх громадян автоматично стає цікавою і для міжнародних партнерів. Перш за все, в питаннях безпеки Східної Європи та в питаннях боротьби з глобальними викликами.
Україна ТОП-30, це більше ніж стратегічна ціль, це найкраща відповідь всьому Світу щодо дієздатності української держави.
Олександр Чупринюк
Менеджер освітніх проектів Національного Корпусу, експерт Інституту національного розвитку
