Попри успіхи путінського дискурсу перемоги над нацизмом на міжнародній арені, важко не думати про колосальний політичний капітал України як Міжмор’я в мініатюрі. Адже саме на наших теренах мав місце безпрецедентний за розмахом бій на два фронти в особі повстанців УПА, які на практиці втілили те, що тільки після появи перекладів Олександра Солженіцина на Заході стане зачатками антитоталітарної політики пам’яті, де злочинам більшовизму приділено не менше уваги, ніж гітлеризму.
Показуючи світові, що Україна, особливо після Голодомору, анексії Криму і окупації Донбасу Російською Федерацією, є значно адекватнішим символом настанови на «ніколи знову», варто звернутися до іконічної постаті 20 ст. – німця Ернста Юнґера, який пройшов через обидві світові війни. Командир штурмової групи, а потім полку в першій світовій, він переконливо пов’язав її індустріальну природу з кінцем модерну, а його есе «Про біль» 1934 р. випередило «Діалектику Просвітництва» Макса Хоркхаймера й Теодора Адорно, що покладали відповідальність за Голокост передусім на інструментальну раціональність Нового часу.
Офіцер у складі окупаційної адміністрації в Парижі під час другої світової, що вдався до служби в армії як «аристократичної форми еміграції», вже в 1943 р. Ернст Юнґер завершив таємний трактат «Мир. Звернення до молоді Європи та молоді світу», який було передано фельмаршалу Ервіну Роммелю і який вплинув на антигітлерівську змову 1944 р. Наказ Адольфа Гітлера покроково страчувати 200 французьких заручників, поки не знайдуться виконавці замаху на кількох німецьких офіцерів, дав поштовх не лише французькому руху Спротиву, а й моделі пан’європеїзму мислителя й письменника, який завоював серця й уми французів уже під окупацією Райхом.
Задовго до концепцій другої світової як європейської громадянської війни і Аушвіцу як реакції на ГУЛаг Ернста Нольте, які породили «суперечку істориків» 80-х, Ернст Юнґер дійшов висновку про те, що ідеологічне протистояння на фронтах всесвітньої громадянської війни тільки набирає обертів, адже сходження «азійського» режиму Йосифа Сталіна збіглося в часі з «високим припливом» чергового з’ясування стосунків між Сходом і Заходом. Уже на поч. 60-х він передбачив, що вирок Освальда Шпенґлера пізнім культурам не справджується щодо Китаю як прийдешньої наддержави.
Із високо оцінених Ханною Арендт щоденників періоду другої світової, «Миру» та інших текстів Ернста Юнґера ми дізнаємося, чому ключі до війни Райху і Союзу він шукав у спадщині Фридриха Ніцше і Федора Достоєвського, чому «На Мармурових скелях» виходив самвидавом у Литві та Україні, яке місце троцькізму в його міжнародній стратегії, які його враження від перебування в Києві, як він оцінював пакт Молотова-Ріббентропа і чи вважав можливим союз Гітлера й Сталіна, як уявляв майбутнє ізраїльської держави, як співвідносив злочини нацизму й більшовизму і, нарешті, чому Інтермаріум є спадкоємцем його візії пан’європеїзму з позицій політики пам’яті як основи майбутнього Заходу.
Лекцію прочитає дослідниця спадщини Ернста Юнґера й координаторка Групи сприяння розбудові Інтермаріуму — Олена Семеняка.
Долучайтесь (https://youtu.be/JS9agItw9Ng) ▶️ 12-го травня, початок о 19:00.
