З нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової
Попри успіхи путінського дискурсу перемоги над нацизмом на міжнародній арені, важко не думати про колосальний політичний капітал України як Міжмор’я в мініатюрі. Адже саме на наших теренах мав місце безпрецедентний за розмахом бій на два фронти в особі повстанців УПА, які на практиці втілили те, що тільки після появи перекладів Солженіцина на Заході стане зачатками антитоталітарної політики пам’яті, де злочинам більшовизму приділяється не менше уваги, ніж гітлеризму.
Показуючи світові, що Україна, особливо після Голодомору, анексії Криму і окупації Донбасу, є значно адекватнішим символом настанови на «ніколи знову», варто звернутися до іконічної постаті 20 ст. – німця Ернста Юнґера, який не тільки пройшов через обидві світові війни, а й зробив їх точкою відліку для епохальної прогностики. Командир штурмової групи, потім полку в першій світовій війні, він переконливо пов’язав її індустріальну природу з кінцем модерну, а його есе «Про біль» 1934 р. випередило «Діалектику Просвітництва» Хоркхаймера й Адорно, що покладали відповідальність за Голокост передусім на інструментальну раціональність Нового часу.
Офіцер у складі окупаційної адміністрації в Парижі під час другої світової, що вдався до служби в армії як «аристократичної форми еміграції», вже в 1943 р. Юнґер завершив таємний трактат «Мир. Звернення до молоді Європи та молоді світу», який було передано Роммелю і який вплинув на учасників антигітлерівської змови 1944 р. Наказ Гітлера покроково страчувати 200 заручників, поки французи не видадуть винних у скоєнні замаху на кількох німецьких офіцерів, дав поштовх не тільки французькому руху Спротиву, а й моделі пан’європеїзму мислителя й письменника, який завоював серця й уми французів уже в період окупації Райхом.
Задовго до концепцій другої світової як європейської громадянської війни і Аушвіцу як реакції на ГУЛаг Ернста Нольте, які породили «суперечку істориків» 80-х, Юнґер дійшов висновку про те, що ідеологічне протистояння на фронтах всесвітньої громадянської війни тільки набирає обертів, адже сходження «азійського» режиму Сталіна збіглося в часі з «високим припливом» чергового з’ясування стосунків між Сходом і Заходом.
Із високо оцінених Ханною Арендт щоденників періоду другої світової, «Миру» та інших текстів Юнґера ми дізнаємося, чому ключі до війни Райху і Союзу Юнґер шукав у Ніцше і Достоєвського, чому «На Мармурових скелях» виходив самвидавом у Литві та Україні, яке місце троцькізму в його міжнародній стратегії, які його враження від перебування в Києві, як він оцінював пакт Молотова-Ріббентропа і чи вважав можливим союз Гітлера й Сталіна, як уявляв майбутнє ізраїльської держави, як співвідносив злочини нацизму й більшовизму і, нарешті, чому Інтермаріум є спадкоємцем його візії пан’європеїзму з позицій політики пам’яті як основи майбутнього Заходу.
Дивіться запис онлайн-трансляції лекції дослідниці спадщини Ернста Юнґера й координатора Групи сприяння розбудові Інтермаріуму Олени Семеняки, яка відбулася 12 травня 2020 р. у літературному клубі Пломінь:
