Надії, які покладали на каденцію Байдена українські можновладці, розбились об звичайний політичний реалізм США. Ще задовго до перемоги Байдена всі прогнозували послідовну і раціональну політику останнього. Саме в цьому контексті раціональність можна трактувати по-різному, зокрема в контексті відносин з Росією і Німеччиною.
Не так давно Джо Байден сказав, що введення нових санкцій проти Nord Stream – 2 буде контрпродуктивним, що одразу ж підхопили як його опоненти з Республіканської партії, так і ряд країн, для яких РФ є безпосередньою загрозою безпеці.
Станемо на хвилину адвокатом диявола і скажемо, що на даному етапі введення санкцій проти Nord Stream – 2 справді не принесе жодних результатів. Коли заяву Байдена поширили ЗМІ, вони проігнорували той важливий момент, що американці не ввели санкції виключно проти німецьких компаній, що працюють над прокладанням газопроводу, в той час як антиросійські санкції залишилися в силі.
До кінця літа або осені газопровід, скоріш за все, буде закінчено і в США це прекрасно усвідомлювали. Вводити нові санкції, які лише на короткий час призупинять будівництво ціною німецько-американських відносин, Байден готовий не був.
Безпека Європейського Союзу належить до пріоритетів США, які через НАТО хочуть тримати ЄС під своєю безпековою парасолькою. Крок в напрямку конфронтації з Берліном посилив би автономістські настрої німців і французів, які займають діаметрально протилежну позицію щодо Росії.
Незважаючи на те, що в ЄС входить 27 держав, ключовий вплив і лідерські позиції залишаються за Німеччиною і Францією. Намагання диктату умов щодо політики по відношенню до РФ однозначно наткнулося б на опір, якщо зважати, що бюджети більшості країн недоотримують фінанси через введені санкції.
Поки що одним із завдань американців є подолання спадку Дональда Трампа, який довів європейсько-американські відносини майже до точки кипіння. Скоріш за все небажання Байдена вводити санкції проти німецьких компаній продиктоване саме цією обставиною, а не через те, що до виборів російські лобісти пожертвували на його кампанію 10.000$, які були повернуті назад.
Копаючи глибше, стає очевидною та річ, яку поки що не розуміє ані Зеленський, ані більшість українців:
Сполучені Штати не можуть захищати інтереси України в односторонньому порядку, в той час як Київ житиме виключно коштом американського авторитету і військової допомоги, займаючи позицію геополітичного прохача, який вперто викидає вудку, регулярно вимагаючи рибу.
Не отримуючи бажаного, українська влада починає себе вести непрофесійно і навіть нераціонально, абсолютно забуваючи, що перетворювати союзників на ворогів є неприпустимою розкішшю в тій ситуації, в якій на даний момент знаходиться Україна.
Характерною рисою політики слуг народу стало те, що вони через Олексія Арестовича озвучують неадекватні ідеї, спостерігаючи, як на них відреагує суспільство. Коли слухаєте виступи депутатів від СН, то уважно спостерігайте за руками.
Спочатку Зеленський і Арахамія роблять незрозумілі реверанси в сторону Китаю, що можна було би списати на намагання реабілітувати відносини після історії з санкціями проти Мотор Січ.
Однак, незадовго після того, як президент похвалив методи управління компартії Китаю, Арестович почав озвучувати, а точніше сипати погрозами, що Україна змінить свій геополітичний вектор в напрямку Сходу, якщо в США і ЄС посилюватиметься вплив російських лобістів.
Проблема в тому, що російським лобістам є що запропонувати як американцям, так і єврокомісарам із Брюсселю, в той час як Україна поки що змогла запропонувати лише Арестовича, який погрожує тим, що Зеленський піде на зближення з Китаєм.
Переговорна позиція України продовжує залишатися слабкою, бо Зеленський не лише ігнорує попередження про те, що в його оточенні є відверті російські лобісти, але й ряд інших стратегічних питань. Перш, ніж висувати претензії своїм партнерам, що ті працюють з російськими лобістами, варто позбутися аналогічних лобістів у своїй партії і Офісі Президента.
Інакше, окрім метафори з вудкою і рибою, можна буде також провести аналогію із скалкою в оці партнера та ігноруванням колоди у своєму.
Як правило, такі метання зі сторони в сторону закінчуються тим, що в любителів змінювати вектори формується репутація ненадійних партнерів, готових лише брати, прямо, як «актриса німецьких фільмів для дорослих» із жарту Зеленського. Вочевидь, це був не жарт, а політична доктрина Слуг Народу. Зрештою, якщо в Офісі Президента думають, що в Росії нема своїх лобістів серед турків чи китайців, то очевиднішої ознаки політичної інфантильності годі й шукати.
Зрештою, судячи з останніх новин по темі Північного Потоку-2, Німеччина і США досягли консенсусу в цьому питанні, в зв’язку з чим Зеленського запросили до Вашингтону 30 серпня.
Поки що всіх деталей угоди не озвучено, однак Меркель вже веде перемовини з Путіним щодо того, щоб продовжити транзит газу через Україну ще на 10 років. Згідно з цією домовленістю, транзит газу повинен відбуватися як через Північний Потік-2, так і через Україну.
Щодо того, що РФ використовуватиме газопровід як зброю, в Берліні і Вашингтоні сказали, що тоді проти Москви будуть застосовані санкції. Тим не менш, поки що така домовленість не закріплена юридично, що означає, що як в німців, так і росіян залишається великий простір для маневрів та маніпуляцій цим питанням.
Скоріш за все, цю тезу озвучили не стільки тому що вірять в неї, скільки для того, щоб заспокоїти Зеленського і ті країни, які вбачають в російсько-німецькому газопроводі загрозу для своєї енергетичної безпеки.
Останній діалог між польським прем’єром Матеушем Моравецьким та Ангелою Меркель не відбувся через відмову останньої. Згідно з даними польського видання Gazeta Wyborcza, однією з головних причин є будівництво нової атомної електростанції, а також позиція Варшави щодо Nord Stream-2.
Ця історія вчить нас тому, що інтереси знову перемогли вмовляння
В інтересах Німеччини є дешевий російський газ, в той час як в інтересах України, Польщі та країн Балтії політика стримування Росії. Якщо з цієї ж точки зору глянути на Туреччину, то Україна представляє для неї інтерес в контексті торгівлі зброєю, а в даному випадку безпілотниками Bayraktar, а також в стримуванні експансії РФ в Чорному морі.
Кілька днів тому Україна також підписала декларацію з Грузією і Молдовою про спільний рух в ЄС. В цьому сенсі схожі кроки працюють, адже як Грузія, так і Молдова мають цілком резонні претензії до Росії. Зважаючи на перемогу Майї Санду на президентських виборах і її боротьбу з російською V колоною в Молдові, варто ще більше працювати на зближення з Кишиневом.
Також Санду і Зеленський спільно виступили з підтримкою ініціативи Тримор’я
На зустрічі в Батумі, де була підписана декларація, також був присутнім представник ЄС Шарль Мішель, який оголосив про створення інвестиційного пакету 2.3 мільярда євро для даної ініціативи. Сполучені Штати ведуть послідовну антиросійську політику, однак слід розуміти, що Україні буде легше лобіювати свої інтереси в партнерстві з тими сусідами, які знаходяться в аналогічній ситуації.
В даному випадку такою ситуацією є загроза, яку несе поведінка Росії на міжнародній арені і російська агресія в Україні.
Коли на проблему звертають увагу кілька країн НАТО і ЄС, а не лише сама Україна, то шанс, що на неї реагуватимуть рішучіше, однозначно зростає. Зрештою, Києву набагато легше домовитися з Польщею, Литвою, Латвією та Естонією з Грузією, ніж з Берліном і Парижем, які не відчувають загрози від Росії і бажають відновити з нею партнерські відносини.
Щоб в кінцевому результаті не залишитися біля розбитого корита, необхідно вже зараз відмовлятися від політики вмовлянь і переходити до політики інтересів.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
