Як відомо, танець на граблях вже давно можна визначити як традицію, що стала невід’ємною частиною сучасної політичної культури України, однак українські можновладці все одно не перестають дивувати. З однієї сторони МЗС оголошує про затвердження стратегії зовнішньополітичної діяльності, в якій основними пріоритетами є відновлення територіальної цілісності України, курс на вступ у Євросоюз і НАТО, а також залучення іноземних інвестицій.
З іншої сторони, Олексій Резников, який відповідає за реінтеграцію окупованих територій, стверджує, що Україна із задоволенням імплементує формулу Штайнмаєра, якщо це буде єдиною можливістю закінчити війну.
Фактично ми спостерігаємо повернення до риторики 2019 року і домовленостей «хоч з чортом лисим». Вочевидь, Зеленський не усвідомлює, що схожі заяви Резникова є прямим підігруванням Росії, хоча б тому що Путін, почувши їх почне робити все для того, щоб прийняття формули Штайнмаєра було єдиним варіантом для України.
Невдовзі Північний Потік-2 вже буде зданий в експлуатацію, що суттєво розв’яже Росії руки в контексті України. Так, Німеччина і США обіцяють, що не дозволять РФ використовувати Nord Stream-2 в політичних цілях, забуваючи, що даний газопровід від початку був і залишається політичним проектом.
Сполучені Штати вже відмовились від санкцій проти німецьких компаній, а Зеленського запросили до Вашингтону. Візит відбудеться 30 серпня і голова парламентської фракції Слуги Народу Давид Арахамія заявив, що зустріч пройде на підвищених тонах. Причиною цього, якщо вірити його словам, буде якраз завершення будівництва Північного Потоку-2. Одночасно існує попередня домовленість про підписання трьох документів, що стосуються співпраці в галузях оборони, досліджень і космонавтики.
Діяльність слуг іноді нагадує ситуацію, коли права рука не знає, що робить ліва, особливо в контексті формули Штайнмаєра. Всі курси на НАТО і ЄС в конституції чи зовнішньополітичній стратегії позбавлені будь-якого сенсу, якщо Україна юридично закріпить початкові вимоги Росії, які вона озвучує через німців. Не варто забувати, що дана формула передбачає відведення військ, проведення виборів на Донбасі, амністію для бойовиків і юридичне закріплення особливого статусу та політичної автономії для ЛДНР.
По суті, Україні пропонують проект федералізації, написаний кремлівськими політтехнологами в обгортці формули Штайнмаєра, яка юридично закріпить вплив Росії на будь-які зовнішньополітичні ініціативи України.
Постійні витрати на утримання військ, окупаційної адміністрації і найманців на Донбасі, а також регулярні дотації для Криму, дорого обходяться Росії, тож вона буде тільки рада повернути Донбас назад Україні, щоб покласти на український бюджет відновлення тієї частини регіону, яка постраждала від бойових дій. Різниця лише в тому, що тепер Україна сама годуватиме і буде утримувати паразитарну верству у вигляді проросійських бойовиків, які будуть надалі тримати в рабстві тих людей, що в силу обставин змушені жити в окупації.
Також необхідно звернути увагу на той факт, що у формулі Штайнмаєра нема жодного слова про те, що всі кандидати на виборах повинні пройти перевірку на причетність до окупаційної адміністрації чи незаконних збройних формувань. З цього можна зробити висновок, що українцям пропонують не просто формулу легалізації терористів та колабораціоністів, але й політику реінтеграції, відому як „forgive and forget”.
На даний момент геополітична ситуація складається не на користь України і останні події в контексті російсько-німецького газопроводу служать цьому підтвердженням. Українська влада присилає дипломатичні ноти, а західні партнери дають усні обіцянки, що договір про транзит газу між Україною і РФ продовжать на ще 10 років.
Це нібито повинно гарантувати, що Росія не використає Північний Потік -2 з метою енергетичного шантажу проти України. Однак, чого слід очікувати точно, то це шантажу РФ проти Європейського Союзу.
Одним з таких кроків однозначно буде блокування постачання зброї з Німеччини в Україну, а саме нових спроб вмовити Берлін постачати українській армії зброю слід очікувати від Зеленського в якості реакції на добудований газопровід. Після завершення будівництва Nord Stream-2 українське МЗС і Зеленський експлуатуватимуть образ жертви, вимагаючи від Заходу компенсації через, назвімо це, нормандську зраду, що в принципі, буде не найгіршою тактикою. Зважаючи на те, що Ангела Меркель осінню йде у відставку, можна сказати, що певні шанси хоча б на початок переговорів про умови поставок у Києва є.
В ідеалі Зеленський повинен виторгувати поставки Україні німецької зброї на випадок, якщо РФ почне використовувати Північний Потік-2 для того, щоб тиснути на Україну. Причому дану умову необхідно не просто виторгувати, а зробити все для того, щоб вона була оформлена юридично, як додаткова гарантія безпеки на рівні із продовженням договору із Газпромом на 10 років.
Однак необхідно позиціонувати все таким чином, що політична і військова нестабільність в Україні – це прямий результат агресивної політики Москви, що є прямою загрозою для Європи на зовнішніх кордонах ЄС. Зрештою, РФ сама часто підтверджуватиме слова України, коли вкотре втрапить в новий шпигунський скандал чи когось отруїть газом .
В умовах, що складаються на міжнародній арені, поєднання тактики жертви і акцентування на тому, що стабільна Україна в таких же інтересах ЄС і НАТО, як в свій час була в інтересах стабільність Західних Балкан після завершення бойових дій, є одним з найбільш ефективних сценаріїв.
Прийняття Формули Штайнмаєра означає юридичне і фактичне визнання російського наративу про громадянську війну в Україні
РФ позиціонує себе в Нормандському форматі не як сторону конфлікту, а як миротворця. Коли Україна намагатиметься якось протидіяти впливу РФ на Донбасі, то Путін завжди зможе розіграти карту із захистом російського населення в Україні. Раніше його там не було, а якщо й були люди, які чітко ідентифікували себе з Росією, то все одно вони залишалися громадянами України. Зараз ситуація відрізняється тим, що за останні роки РФ масово роздавала паспорти на окупованих територіях, що дозволило створити обстановку, в якій можна кричати про право націй на самовизначення.
В подальшому він зможе бити по кількох фронтах одночасно:
- Розповідати про громадянську війну в Україні і геноцид саме російського населення на Донбасі
- Використовувати легалізованих в рамках формули Штайнмаєра бойовиків і народні міліції, як силовий чинник в політичному шантажуванні
- Маніпулювати ціною на газ для Європейського Союзу, щоб добиватися політичних поступок в контексті підтримки України
- Звинувачувати Захід в тому, що він закриває очі на порушення домовленостей зі сторони України
На четвертий пункт слід звернути особливу увагу, тому що такий підхід Росія практикує вже давно в контексті Мінських домовленостей. Україна скільки завгодно може дотримуватися підписаних домовленостей, але мало хто усвідомлює, що припинення вогню і відведення військ не в інтересах росіян.
Єдиний інтерес Москви полягає в тому, щоб залишити за собою Крим, а Донбас повернути Україні на умовах політичної автономії.
Єдиним виходом із ситуації є продовження політики боротьби з V колоною в Україні з одночасним посилом, що Київ потребує більшої підтримки для стримування російської експансії, яка загрожує колективній безпеці Європи. Поки що на Заході домінує думка, що для стабільності на зовнішніх кордонах ЄС необхідно домовлятися з Росією.
Одним із пріоритетів України і її партнерів має стати формування антиросійської геополітичної коаліції, але не опираючись на Париж з Берліном, які є бізнес-партнерами Москви в ЄС, а передусім на своїх природніх союзників та найближчих сусідів, одночасно йдучи на зближення з іншими державами на тому полі, де вони конкурують з РФ.
Людська пам’ять – річ тривала і Центрально-Східна Європа ще пам’ятає більшовицький терор, 1 вересня 1939, масові депортації, придушення угорського повстання і Празької весни. Так, Захід зробив значний внесок у розвал СРСР, однак ніколи до кінця не розумів політичних реалій на пост-радянському просторі, наївно вірячи в демократичний експеримент у Росії.
Ніхто на Заході, однак, не врахував, що РФ використала всі інвестиції США в демократичні реформи, щоб зализати рани Холодної війни і спробувати взяти реванш.
Дати Росії обіграти всіх знову-означає дозволити їй ще раз утвердитись у власній безкарності і допустити нові жертви її загарбницької політики. Цього разу натиск на символічну кнопку “перегрузка”, як і раніше, призведе до тих же результатів, що й у попередні роки.
Чи виявиться Байден більш зрілим політиком, ніж Хілларі Клінтон – питання поки що відкрите
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
