Як відомо, Ангела Меркель, яка, окрім канцлера Німеччини ще є фактичним лідером ЄС, залишає свій пост у вересні 2021.
Такі глобальні зміни на політичній арені вже впливають на багато процесів: Північний Потік-2, міграційна криза, загострення протиріч всередині Європейського Союзу. Відсутність Меркель на міжнародній арені може сприяти створенню як нових союзів, так і нових конфліктів.
Проте, окрім неї, останні два десятиліття на Європу впливають ще два політики: президент Росії Путін та президент Туреччини Ердоган.
Трикутник ЄС-Туреччина-Росія формує соціально-політичну атмосферу в регіоні ще з початку століття. І хоча Росія і Туреччина залишаються суперниками, є багато випадків, в яких добре помітно, що вони можуть знаходити спільну мову. Це стосується Близького Сходу і Південного Кавказу.
Так, Туреччина є і залишається традиційним союзником Заходу в боротьбі з російською агресією протягом століть. Але останні події з певним відчуженням від НАТО та закупкою російських оборонних систем вплинули на стійкість ЄС та змусили деяких лідерів засумніватися в Туреччині як надійному партнері.
Але військова присутність Туреччини в Лівії, Нагірному Карабасі й Сирії, а також реальна підтримка України можуть зміцнити об’єднану європейську оборону в наступні роки після Меркель.
Місце Анкари як члена НАТО й традиційного союзника колективного Заходу в рамках NATO Vision 2030 може в значній мірі вплинути на стримування Росії та відновлення балансу в ЄС.
Туреччина планує скорегувати курс на європейський ВПК шляхом заключення нових контрактів на поставку продукції в Чехію, Угорщину, Латвію та Польщу. Крім того, в якості нового партнера країн Балтії, Анкара планує розширити свій вплив і на Білорусь – єдину державу, що підтримує Росію в Східній Європі.
З іншого боку стоїть Кремль, що спостерігає за діями Туреччини в сусідніх країнах та державах-сателітах.
Росія хоче кинути виклик зростаючому військовому впливу Туреччини в Європі, а тому прямо націлює частину ВПК (а саме ZALA Aero Group, розробник безпілотних повітряних систем і мобільних комплексів) на турецький БПЛА Bayraktar TB2. В Москві надають особливого значення послабленню зв’язків між Туреччиною та Європою. Росія, яка вже влила значні грошові суми в Східне Середземномор’я, всіляко намагається створити ризики для безпеки ЄС.
Одночасно і Анкара, і Москва намагаються посилити вплив на скептично налаштовані уряди ЄС, такі як Угорщина. Навіть до моменту відходу Ангели Меркель з посади Європа вже стала об’єктом великої гри між Туреччиною та Росією.
Тим не менш, взаємна стурбованість ЄС, США та НАТО з питань прав людини і демократії може завадити встановленню негайних партнерських зв’язків з Туреччиною. Европейсько-турецьким відносинам треба подолати багато проблем – від міграційної кризи до взаємних звинувачень у втручанні у внутрішні справи.
Якщо ж все-таки Анкара і Брюссель досягнуть взаєморозуміння, то їх партнерство зміцнить ЄС і змінить характер російсько-європейських відносин, сприяючи більшій ізоляції Москви.
В іншому випадку, російсько-турецьке співробітництво на теренах Європи може поставити під загрозу єдність і силу Європейського Союзу після того, як Меркель залишить посаду.
