Коли хтось говорить про певні цінності, треба завжди дивитися, наскільки їх проповідник сам живе за канонами власних переконань. Коли батько не хоче, щоб дитина курила, то вона не перестане курити від того, що він згодував йому бачку цигарок.
Вимагаючи в дітей не курити, батьки самі повинні подавати приклад такої поведінки, а не нав’язувати цінності, за якими самі не живуть чи модель поведінки, якій вони самі не слідують.
Схожа модель працює і в політиці, коли одні держави намагаються маніпулювати різними дилемами, вдягаючи маску геополітиків з моральним обличчям. Останнім часом частіше почали говорити про кінець останнього диктатора Європи і дружно вводити проти його режиму санкції, активно підтримуючи опозицію.
Коли Макрон закликає підтримати мирні протести у Білорусі, а ще кілька років тому по його наказу поліція стріляла по учасниках протестів «жовтих жилетів», то це звучить щонайменш суперечливо.
Коли на Сході України вбили понад 13 тисяч українців, то це в жодному випадку не було достатнім аргументом, щоб заморозити будівництво Північного Потоку 2.
Червону лінію, в розумінні Меркель, Путін перейшов лише тоді, коли Олексій Навальний мало не віддав Богу душу від чаю з рязанським цукром. Тим не менш, якщо все ж зважати, що будівництво лише планують заморозити, то можна очікувати заяв, що не все так однозначно і Навального тільки отруїли, але ж не вбили.
Якщо Лукашенко кривавий диктатор, то Путін явно не ліберальний демократ і борець за мир у всьому світі.
Може Лукашенко останній диктатор Європи, бо Росія то не зовсім Європа?
Дивно, але ж французи, як і німці закликають розглядати РФ як частину Європейської Цивілізації.
Звідси й питання, Лукашенко останній диктатор Європи, а Путін лідер країни, де проходять політичні реформи, бо в останнього є нафта і він тримає за горло олігархів, які продають Євросоюзу дешевий газ?
Ніхто не змусив Росію сплатити історичний рахунок за комунізм, весь цивілізований світ лише був глибоко стурбований масовими вбивствами цивільного населення в Чечні чи збройною агресією проти Грузії і вбивствами опозиційних політиків і журналістів.
Аналогічно всім було наплювати на анексію Криму і агресію на Донбасі, адже завжди легше попереджати про червоні лінії і нічого не робити, тим самим дозволяючи їх перейти.
Не треба зайвий раз повторювати як називають тих, хто погрожує, але не може втілити свої погрози в життя.
Вочевидь “Don’t do stupid shit” стало девізом не лише адміністрації Обами, але й всіх тих, хто претендує на роль моралізаторів і борців з диктатурами. Коли починається ескалація, треба щось робити, а робити нічого не хочеться, навіть якщо давалися дипломатичні гарантії.
Тому все зводиться до дипломатичного тиску і переконання, що з Росією треба домовлятися з підписанням 1,2,3 і ще стількох мінських домовленостей, скільки буде необхідно, щоб Україна погодилась на капітуляцію і мир на умовах Росії.
Мабуть це круто самостверджуватися за рахунок розповідей про розгул ультраправих в Європі і кричати про відродження коричневої чуми, в той час, коли масово вбивають європейців не праві, а ті, хто кричить «Аллах Акбар!», влітаючи в натовп вантажівкою.
Аналогічно справа виглядає із всією істерією щодо критики ситуації в Білорусі і введенні пакетів санкцій проти представників режиму Лукашенка. Одночасно чомусь ніхто не вводив персональних санкцій проти представників режиму Януковича, поки в центрі Києва снайпери не вбили понад сотню людей,а російські війська не зайшли в Крим.
І вони готові пробачити Путіну воєнні злочини з військовою агресією і порушенням міжнародно визнаних кордонів, розгін мітингів і переслідування опозиції, щоб знову знімати вершки у вигляді політичних дивідендів від торгівлі з Росією і маніпуляції ціною на газ, яку доставлять через Nord Stream 2.
На відміну від Білорусі, Росія залишається величезним ринком збуту, на якому можна продавати машини від “Renault”, “Mercedes”, тому будь-які сварки з Путіним можуть зашкодити бізнесу.
Немає сумнівів, що в Кремлі ніхто не натисне на ядерну кнопку і теорія божевільного, яку так полюбляв Ніксон, не спрацює у виконанні Путіна. Всі прекрасно знають, що ні Путін, ні російські олігархи не тримають свої фінансові активи у російських банках.
Що з того, що Росія може знищити когось своїм потенціалом 14 разів, а її у відповідь її знищать лише 10 разів? В кінцевому результаті все одно всі будуть мертві.
Те ж саме стосується дітей російських політиків з олігархами, які живуть на так ненависному «загниваючому Заході», де всі так люблять проводити свої канікули.
Ані дочка Путіна, ані Лаврова не живуть у Росії.
Відповідно, розповіді про те, що Путін з Лавровим нанесуть ядерний удар по власних дітях і фінансових активах. є або брехнею, або ж політичною маніпуляцією, щоб нічого не робити.
То ким же є Путін – диктатором і спонсором тероризму чи другом і лідером країни, що розвивається?
Всі бояться озброїти Україну і хочуть оголошувати добровольців терористами, але при цьому тиснуть руку вбивці, архітектору і спонсору тероризму у світовому масштабі. При цьому ні в кого не виникає когнітивного дисонансу, коли вони вдають з себе моральне обличчя геополітики, але продовжують виражати глибоку стурбованість, яка залишається виключно на рівні слів.
Якби когось справді обходили вбивства українців на Сході чи отруєння Навального, то достатньо було би заарештувати особисті активи путінських олігархів і його самого, даючи зрозуміти, що або вони живуть по правилах цивілізованого світу, або ж будуть нести за це особисту відповідальність, передусім фінансову.
Поки Росія спонсорує тероризм і окуповує території, то будь-яка глибока стурбованість є лише імітацією моральності і боротьби за права людини. Ніщо не заважає Заходу ввести персональні санкції проти режиму Путіна, як це було зроблено із Лукашенком.
Нічого також не заважало не визнавати результати сфальсифікованих виборів з одночасними придушеннями мітингів опозиції і фабрикованими справами, як не визнали останні вибори у Білорусі.
Тим не менш, світові лідери мало не в чергу ставали, щоб привітати Путіна з новим президентським терміном, хоча останній перебуває на посаді не набагато довше за останнього диктатора Європи.
Ніхто не виправдовує злочини Лукашенка, але якщо він людожер, то Путін явно не вегетаріанець
Сміливість Заходу перед слабкими диктатурами виглядає щонайменш жалюгідно, адже в ній не простежується тієї ж послідовності і консолідації проти путінської Росії, яка відбувається у контексті Білорусі.
Ще жалюгідніше ця сміливість виглядає на фоні того, що саме Захід колись спровокував дезінтеграцію ще більшої за людським і ядерним потенціалом держави, якою був СРСР.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
