Співпраця Банкової з новою адміністрацією Вашингтону дає помітні плоди. Як ми вже неодноразово згадували, лютий став для Росії місяцем нових санкцій, зокрема, проти російської V колони в Україні.
Тут, знову-таки, не можна не згадати того факту, як штаб колишнього президента Петра Порошенка вигадував різні історії, щоб виправдати свою бездіяльність у боротьбі з агентами впливу Росії та їхніми активами в Україні.
Варто розпочати з відверто абсурдних пояснень Порошенка щодо того, чому він не закрив російські канали. Перш ніж продовжити, варто віддати йому належне в тому сенсі, що він наніс відчутний удар по російській пропаганді, закривши російські соціальні мережі в Україні та виборовши Томос, що суттєво підірвало авторитет РФ у світі.
У своїй заяві щодо закриття російських каналів він заявив, що планував це робити, але вибори виграв Володимир Зеленський, а самі канали активно агітували за нього. Разом з цим колишній президент України додав, що саме за його каденції були закриті соціальні мережі РФ.
Указ президента України Петра Порошенка про заборону російських соціальних мереж був підписаний у березні 2017 р., тобто за два роки до нових виборів президента. Порошенко стверджує, що закриття каналів Медведчука у 2019 р. дало би підстави стверджувати, що вибори були нечесними.
Тут можна тільки погодитися, але водночас виникає резонне запитання:
Що заважало Петру Порошенку закрити проросійські канали протягом двох років до нових виборів у 2019?
Тут абсурдно говорити щось про електоральну прозорість чи демократичні стандарти, адже в той час навіть виборча кампанія ще не розпочалася.
Можливо, Порошенко боявся реакції міжнародних партнерів, які могли б почати звинувачувати Україну в утисках свободи слова. Як не парадоксально, але Україну в цьому звинувачували лише пропагандист Анатолій Шарій, головний актив партії ОПЗЖ і Росія, де журналістів вбивають у під’їзді власного будинку.
Щодо міжнародних партнерів, то Європейський Союз, Сполучені Штати і окремі країни-учасниці ЄС лише привітали таке рішення Києва і нічого не казали про якісь утиски свободи слова.
Слідом за Україною російські канали почала прикривати також Латвія, яка прийняла рішення заблокувати одразу 16 російських каналів. Варто наголосити, що це країна Європейського Союзу, яка мала набагато більше шансів зіткнутися з критикою щодо утисків свободи преси і слова.
Заступниця голови Європарламенту з асоціації з Україною Віола фон Крамон сказала, що в керівництва ЄС є «певні симпатії» щодо санкцій проти Медведчука, однак їм необхідна правова процедура.
Порошенко заявив, що за його каденції СБУ не надало достатньо доказів підривної діяльності 112, ZIK та Newsone. Таке твердження є щонайменше дивним, якщо зважати на той факт, що їхній кінцевий власник ніколи не приховував своєї дружби з Володимиром Путіним, а санкції проти нього США ввели ще на початку збройного конфлікту на Донбасі.
В своєму останньому інтерв’ю очільник МВС Арсен Аваков теж наголосив на тому, що Порошенко намагається зберегти обличчя і бреше, що в нього було недостатньо доказів щодо медведчуківського медіахолдингу.
Медведчук себе спокійно почував після Революції Гідності і без жодних наслідків повернувся в українську політику під час каденції Петра Олексійовича. Всі попередні крики порохоботів про те, що їхній лідер не мав вибору, з кожним новим рішенням РНБО звучать ще абсурдніше.
Колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін наголосив, що твердження про те, що канцлер Ангела Меркель мало не змусила Порошенка включити Медведчука у «мінський процес», є сумнівним. Також він зазначив, що сам Петро Порошенко неодноразово бачився з Віктором Медведчуком і заохочував його до участі у переговорах щодо полонених.
Фактично українців брали у полон терористи Путіна, а потім його кум з українським громадянством їх «визволяв», що ретранслювалося на всіх каналах як перемога Порошенка у визволенні полонених.
Одночасно від цього мав вигоду й Медведчук, адже така робота в парі з главою держави була свідченням його «ефективності» в переговорному процесі щодо завершення конфлікту на Донбасі.
Якщо дивитися з цієї точки зору, то версія, що Медведчук був просто вигідним для Порошенка опудалом, має сенс. Перший всюди вішав би біл-борди з посилом «Або Порошенко, або Путін», а кум Путіна продовжував би робити те саме, що й до цього і отримувати вигоду від нафтового бізнесу і своїх телеканалів.
На цьому фоні особливо цікавим виглядає те, що після введення санкцій проти бізнесу члена ОПЗЖ Тараса Козака витекла інформація про те, що останній торгував вугіллям із окупованих територій через офшорну гонконгську компанію Arida Global Limited.
Інформація про торгівлю з окупованими територіями, вугілля з яких через РФ продається в Європу, а потім завозиться в Україну, була ще у 2017 р. Тим не менше, всім розповідали про резонність завищених цін на українську енергетику і формулу «Роттердам+».
Звідси виникає ще одне питання:
Чому в 2017 р. для Порошенка блокада ЛДНР була «спецоперацією з витіснення окупованих територій у Росію», а у 2019 р., тобто після поразки на виборах, різко стала «російським сценарієм та зрадою національних інтересів України»?
Це або політична короткозорість, або небажання допустити «friendly fire» проти свого бізнес-партнера.
Виходить, що критика проти сивочолого гетьмана з боку середовищ ветеранів і частини суспільства була справедливою і Путін з ФСБ не підкупили націоналістів і всіх тих, хто мав претензії щодо політики Порошенка.
Як же тепер бути з тим, що 5-й президент України використав базу даних терористів «Миротворець» у якості інструменту політичної боротьби проти ветеранів, які брали участь у контракціях проти нього?
Виходить, що претензії були виправдані, інакше важко пояснити, для чого наймати на свої мітинги спортсменів, що нападають на тих, хто задає незручні запитання.
Як вже було сказано в попередніх матеріалах, Порошенко знову намагається розіграти карту з патріотичним електоратом, збираючи в своєму таборі жертв репресій діючого уряду.
Тим не менше, як і прогнозувалося, Зеленського вже не можна зображати обличчям реваншу. Порошенко займався патріотичним популізмом, але його гучні слова не перетворювалися на дії проти агентів Кремля.
Зеленський починав з того, що «треба просто перестати стріляти», а по факту за нецілу каденцію вдарив по V колоні РФ сильніше, ніж Порошенко за свій час президентства.
Якщо буде прийнятий закон про колабораціонізм і продовжиться теперішній політичний курс, то з патріотичного симулякра сивочолого гетьмана залишаться лише руїни.
Владислав Ковальчук – аналітик і член редколегії Intermarium Support Group
