На сьогодні практично всі експерти слідкують за повномасштабною війною в Україні й будують свої передбачення щодо ходу подій в короткій перспективі та нової світової архітектури надалі. Під час аналітики та прогнозів широкомасштабного наступу більшість коментаторів знаходяться виключно в військовій площині. Але, в епоху глобалізації, важко відкидати той факт, що всі держави світу залежні одна від одної не лише у сфері воєнного співробітництва.
Україна має родючі землі й завжди була відома як житниця Європи. І саме експорт нашої сільськогосподарської продукції має вирішальне значення для харчування населення від Африки до Азії. Значна частина найпродуктивніших сільськогосподарських угідь України розташована в східних областях, саме там, де вони найбільш уразливі для нападу з боку Росії.
Оскільки військові Росії вже вдерлися в Україну і воєнний сценарій розвитку подій втілився в життя, то одне занепокоєння, яке залишилося непоміченим – це питання про те, що, у разі російського нападу, станеться з сільськогосподарськими регіонами та з країнами світу, які залежать від України в питанні харчування.
Значна частина виробництва пшениці в країні надходить із Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей, на захід від Донецька та Луганська, які зараз форсовано атакуються Росією.
Загострення означає різке зниження виробництва пшениці та стрімке падіння експорту пшениці, оскільки фермери втечуть від бойових дій. Той, хто контролює землю, в кінцевому підсумку добуватиме її багатства. Але якщо умови на контрольованих Росією територіях будуть однаковими з ситуацією в ЛДНР, то нестабільність і параліч можуть серйозно вплинути на виробництво продукції далеко за межами вторгнення.
Україна є одним з ключових експортерів кукурудзи, ячменю та жита, але саме пшениця має найбільший вплив на продовольчу безпеку в усьому світі. У 2020/21 році Україна експортувала приблизно 17 мільйонів метричних тонн пшениці із загального врожаю у 24 мільйони метричних тонн, що робить її п’ятим за величиною експортером у світі.
Серед клієнтів є і Китай та Європейський Союз, але все ж українська пшениця стала основним імпортним продуктом саме у країнах, що розвиваються. Наприклад, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації (FAO), близько половини всієї пшениці, що спожили в Лівані у 2020 році, надходило з України. Ліван критично залежить від української пшениці, адже хліб та інші зернові продукти складають 35 відсотків харчування населення.
З 14 країн, які покладаються на український імпорт більш ніж на 10 відсотків від власного споживання пшениці, значна частина вже стикається з продовольчою небезпекою. Наприклад, Ємен і Лівія імпортують з України 22% та 43% від загального споживання пшениці відповідно. Єгипет, найбільший споживач української пшениці, імпортував понад 3 мільйони метричних тонн у 2020 році — близько 14 відсотків від загального обсягу пшениці. Згідно з даними FAO, Україна у 2020 році також постачала 28% спожитої пшениці у Малайзію, 28% в Індонезію та 21% в Бангладеш.
Захоплення українських чорноземів російськими військовими може призвести до повторення “Арабської весни” або, як мінімум, до посилення на Близькому Сході, у низці країн Азії та Африки напруженості серед населення. Все тому, що ці країни перестануть отримувати від України зерно, це призведе до дефіциту продуктів харчування і, як наслідок, посилення невдоволення населення.
Глобальні ціни на продовольство вже зростають. Відсутність продовольчої безпеки вже загострюється в багатьох країнах, які залежать від України в питанні продовольства. У політично нестабільних країнах, таких як Лівія, Ємен і Ліван, додаткові скачки цін на продукти харчування та голод можуть легко погіршити і без того погану ситуацію. У багатьох інших країнах стрибки цін і відсутність продовольчої безпеки також можуть розпалити конфлікти, посилити етнічну напруженість, дестабілізувати уряди та спричинити витікання насильства через кордони.
Ці сценарії не слід сприймати легковажно. Не пройшло й десятиліття після повстань Арабської весни, для яких іскрою стало саме зростання цін на продукти харчування. Потрібно лише подивитися на Казахстан, щоб побачити, як швидко зростання ціни на основний продукт — у даному випадку на паливо — може призвести до протестів, насильства і, у випадку Казахстану, російського військового втручання. Проблеми населення можуть бути набагато ширшими і накопичуватися протягом багатьох років, але часто конфлікт викликає саме ціновий шок. Голод може посилити напруженість, що породжує нерівність, і водночас радикалізувати масові політичні рухи.
Російське втручання в українське сільське господарство не є чимось новим. Жахливий голод, геноцид, заподіяний радянською політикою в Україні у 1930-х роках, відомий як Голодомор, забрав життя від 4 до 7 мільйонів українців. Звичайно, на голод впливали різні причини, але зв’язок між жорсткими квотами на доставку зерна, встановленими Москвою для українських фермерів, примусовою колективізацією, депортацією та вбивствами фермерів, а також етнічною українською голодною смертю – ключова причина Голодомору.
Є багато причин, чому російське вторгнення в Україну має бути зупинено якомога швидше. Перебої в постачанні їжі від одного з найважливіших імпортерів мають бути на перших місцях в цьому списку. Щоб попередити катастрофу, уряд України, а також партнери в усьому світі повинні швидко реагувати, займати проактивну позицію, допомагати один одному, вводити санкції проти загарбників і не піддаватися паніці, а готуватися до всіх можливих сценаріїв.
Можливість продовольчої кризи, викликаної потенційною війною в серці Європи, також повинна освіжити та підкреслити пріоритети європейської політики. Країни повинні працювати, щоб зменшити нерівність, зменшити корупцію та покращити політичну співпрацю — усе це підвищує стійкість суспільства в будь-яких питаннях, а не лише щодо продовольчих питань. Оскільки загроза зміни світового статусу-кво розширила сучасне політичне мислення, зачіпаючи майбутнє всієї планети, треба розширити і уявлення про геополітичний конфлікт. Планетарна криза справді може бути не за горами, але, швидше за все, вона випливає з речей, таких же старих, як і сама людська цивілізація: війни, голоду та хвороб.
