Атмосфера апотропії
Ситуація на кордоні з Україною, міграційна криза у Польщі та протести в Казахстані суттєво ускладнюють прогнозування можливих сценаріїв розвитку подій на Донбасі і в Україні в цілому. Як вже раніше прогнозувалося, РФ не почне наступ на Новий рік чи різдвяні свята, тому що на початок січня готувався ряд ключових переговорів. Йдеться про двосторонні зустрічі Єнса Плетнера і Дмитра Козака, США і РФ у Женеві, проведення Ради Росія-НАТО і переговорів між РФ та ОБСЄ.
Всі ці події автоматично виключали будь-яку ескалацію, незважаючи на те, що обидві сторони визнали повний провал переговорів.
Такий підхід можна порівняти з перемовинами під прицілом пістолетів, які націлені один на одного. Якщо постріл не прозвучав, а учасники продовжують розмовляти, тоді основною метою є точно не стрілянина.
Як відомо, Росія не має інших козирів, окрім теорії божевільного, ефективність якої якраз напряму залежна від того, наскільки серйозно її сприймає інша сторона. Нічого, окрім погроз ввести війська, Москва протиставити Заходу не в змозі в силу своєї залежності від нього.
Недарма ж прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков сказав, що в Україні відновиться “громадянська війна“, якщо Росію відключать від SWIFT. Це ще раз доводить, що нічого, окрім погроз, РФ протиставити не здатна.
Північний Потік-2 більше в інтересах Росії та Німеччини, а не всього Європейського Союзу, а ряд країн учасниць вже розпочав диверсифікацію джерел доставки, купуючи той же азербайджанський газ, доставки якого в Європу зросли на фоні світової енергетичної кризи.
Що в такому випадку залишається Росії, чия економіка та фінансова система прив’язані до ненависного американського долара,системи SWIFT та європейського ринку енергоресурсів?
Від заборони ввозити помідори, як було у випадку Туреччини, Європейський Союз суттєво не постраждає, а відмовитися доставляти енергоресурси Росія не зможе. Такий крок означав би, що Москва самостійно відріже себе від експорту газу на європейський ринок. Це було би значним ударом, якщо враховувати той факт, що поставки російських енергоресурсів і так обмежені антимонопольним законодавством Євросоюзу.
Казахстан та контингенти ОДКБ – як Росія створює Rogue–NATO?
Новий рік розпочався з протестів у Казахстані, які відбулись за схожим до подій на Донбасі сценарієм, але без створення ЛДНР. Вуличний протест, що розпочався як, в якомусь сенсі, соціальний вибух, не мав підтримки так званої системної опозиції. Під час Революції Гідності існувала організована структура радикальної опозиції у вигляді Правого Сектора і штабів Самооборони, а також системна опозиція в постаті Віталія Кличка, Арсенія Яценюка та Олега Тягнибока.
В даному випадку прикметник “системна” не має негативного забарвлення, а лише позначає опозицію, котра є політично легітимізованою в очах світу, так як вибрана до органів влади демократичним шляхом.
У випадку Казахстану на роль системної опозиції мітив казахський олігарх Мухтар Аблязов, котрий перебуває у Франції, тобто у вигнанні, а це рівноцінне тому, що він не мав прямого впливу на протест і політичної легітимізації в очах Заходу.
Саме по цій причині Токаєв не тікав до Ростова, щоб звідти попросити Москву “протягнути руку допомоги”, а зробив це не виходячи з кабінету.
Росія не хотіла влазити у потенційну кризу поблизу своїх кордонів самостійно, тому в Кремлі прийняли рішення реанімувати Організацію Договору про Колективну Безпеку, яка є чимось на зразок пост-комуністичного НАТО.
В міжнародних відносинах існує таке визначення як rogue–states, тобто держави-вигнанці. Ним позначають ті країни, чия поведінка суперечить нормам міжнародного права, а зовнішня політика базується на військовій агресії чи погрозах її розпочати. Беручи до уваги геополітичне становище РФ та Білорусі, слід говорити якраз про намагання Москви створити Rogue-NATO.
Якщо Мінськ та Москва мають однозначну репутацію в очах США та Європейського Союзу, то Вірменія мала якусь підтримку Заходу. Втягнувши вірменів у казахську авантюру, Путін зробив Єреван ще більш залежним від Росії.
У випадку, якби ситуація обернулася війною, то санкції вже ділили б на трьох
Попри той факт, що інтервенція ОДКБ була націлена не на зовнішню агресію, що вже суперечить її статуту, Європейський Союз і Сполучені Штати не видавали якихось різких заяв чи погроз санкціями. Зрештою, Путін завжди міг би пригадати НАТО та американцям прецедент Косово і застосування бойової авіації альянсу у Югославії.
Мілошевич не був агресором в тому сенсі, що ввів війська на територію суверенної держави, а Косово і Метохія отримали міжнародне визнання лише після бомбардувань Белграда.
Тих же, хто закликав до анексії Північного Казахстану, що цікаво, відвідали російські спецслужби.
Це свідчить про те, що метою Росії в Казахстані була не поява ДНР місцевого розливу, а створення іміджу миротворців для контингентів ОДКБ, бо саме як миротворців їх представляли всі підконтрольні Кремлю ЗМІ.
Фактично Путін легалізував ОДКБ в якості своєрідного НАТО держав-вигнанців, що дозволяє ділити відповідальність за воєнні злочини на кілька держав, а також отримувати необхідну політичну підтримку в тих чи інших міжнародних питаннях.
Тим не менш, повернімося до ризику російського вторгнення і спробуємо спрогнозувати певні сценарії.
Визнання незалежності ЛДНР і миротворці Rogue–NATO
Нещодавно в Москві заговорили про визнання ЛДНР незалежними державами, а КПРФ навіть подала в російську Державну Думу відповідний законопроект. Дану ініціативу російські депутати повинні розглянути вже в лютому 2022 року.
Цей прецедент є доволі небезпечним, тому що дозволяє Росії посилити як військовий, так і політичний тиск проти України.
Спочатку Путін видав близько півмільйона російських паспортів в ДНР, що є підкріпленням старої легенди про захист російського населення від геноциду. Незадовго після цього багато терористів легалізувалося в Росії як депутати-єдинороси.
Законопроект про визнання ЛДНР, в разі його затвердження, дозволить створити щось на зразок нового Придністров’я.
Щодо присутності російських миротворців, то слід пам’ятати, що ПМР не визнана ні Росією, ні Молдовою чи Україною, а придністровський конфлікт поки що заморожений. У випадку ЛНР та ДНР йдеться саме про визнання їх незалежності Росією, що дозволить також домогтися міжнародного визнання зі сторони Білорусі та Вірменії.
Вірменія, про що також необхідно пам’ятати, визнала анексію Криму і голосувала проти резолюції ООН, котра її засуджувала.
Наступним кроком міг би бути запит окупаційних адміністрацій ЛДНР до Москви ввести миротворчі контингенти ОДКБ, оскільки мешканці ЛНР та ДНР відчувають загрозу зі сторони Києва.
Можна також припустити включення ОРДЛО до складу ОДКБ на правах незалежних держав і вводити на їх територію війська як реакцію на зовнішню загрозу зі сторони України.
Таким чином Росія зможе вже офіційно поставити там бази і розмістити техніку.
На будь-яку критику зі сторони Заходу росіяни відповідатимуть вже згадуваним вище прецедентом з Косово і Метохією.
Миротворчий контингент KFOR, що діє під егідою НАТО, до цих пір знаходиться на території Косово.
Поставки зброї, евакуація дипломатів і райхкомісар Мураєв
У зв’язку із загостренням ситуації на російсько-українському кордоні та провалом міжнародних переговорів між Заходом та РФ британці розпочали поставки протитанкових комплексів NLAW.
Німеччина намагається зберегти адекватні відносини з РФ, блокуючи поставки зброї в Україну, але також виділила 5,3 мільйона євро на польовий госпіталь
Про свою готовність постачати зброю Україні також заявили Естонія та Латвія з Чехією, в той час як США виділили додаткові 200 мільйонів доларів допомоги. Одночасно НАТО перекидає додаткові сили до Європи, а в Сполучених Штатах обговорюють відправку додаткових сил на східний фланг альянсу.
Все це відбувається на тлі евакуації американських і британських дипломатів з України, що може бути розцінене як сигнал, що цього разу загроза дійсно серйозна, але й також роботою на випередження.
Повномасштабне вторгнення в Україну було би занадто дорогим задоволенням, тож слід очікувати нової хвилі дестабілізації на зразок так званої російської весни 2014, котра відбуватиметься з одночасною ескалацією на вже існуючих напрямках фронту.
Потенціал для цього в Росії є, недарма ж вона вливає стільки коштів у структури бойовиків “Патріоти – за життя”.
Щодо евакуації дипломатичного персоналу, то вона може бути чисто внутрішньополітичним кроком американців, щоб уникнути хвилі критики і втрати політичних рейтингів, якщо ескалація в Україні таки відбудеться.
Погано організована евакуація цивільних і дипломатичного персоналу з Афганістану стала причиною нищівної критики Адміністрації Байдена, зокрема фактично переходом на особистості відзначився колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер,назвавши Байдена “імбецилом”.
Будь-яке загострення ситуації чи повтор російської весни можуть призвести до нової хвилі критики американського уряду, спричиненої медіа-істерією навколо подій в Україні.
Вочевидь, на відміну від Німеччини, британці вирішили підсилити українську переговорну позицію зброєю.
Це дійсно дуже адекватна відповідь на дії РФ, бо таким чином Лондон просигналізував Москві, що окрім обіцяних колективним Заходом санкцій Україна також матиме з чим зустріти російські війська.
Щодо твердження британців про те, що Росія хоче призначити головою окупаційного уряду Євгенія Мураєва, то певний сенс в цій інформації є.
Слід, однак, внести певну ясність
На фоні Медведчука Мураєв є менш одіозною політичною фігурою, саме тому набагато краще підходить на роль нового посередника між Києвом та Москвою.
Медведчук – це явний ставленик Путіна в Україні в той час як Мураєв не викликає таких асоціацій, а має лише славу проросійського політика.
Цим можна пояснити й те, що він дивом уникнув санкцій чи судового переслідування, а його канал не позбавили ліцензії.
В будь-якому випадку слід надіятися на краще, але бути готовим до найгіршого.
